Зона вільної торгівлі в межах СНД не припинить україно-російські торговельні війни, але може запобігти новим.

Таку думку висловили експерти, опитані Deutsche Welle.

Багатомісячну затримку з ратифікацією договору Україною та іншими державами СНД вони пояснюють тим, що після парафування угоди російська сторона внесла в нього низку змін, які дають переваги Москві.

Однією з таких поправок стало положення про санкції у разі укладення однією з країн, що входять в ЗВТ, нових торговельних угод, які загрожують збитками іншим учасникам договору, відзначив в інтерв'ю DW старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізулін.

За висловом академіка Академії економічних наук України Володимира Пилипчука, угода про ЗВТ взагалі мало що змінює у ситуації, що склалася.

Як заявив Пилипчук, договір про зону вільної торгівлі має сенс лише тоді, коли він не містить вилучень і обмежень або хоча б передбачає план зведення таких вилучень до нуля.

"Угода ж про створення ЗВТ у рамках СНД зафіксувала вилучення і обмеження за сімдесятьма товарними групами, тому воно може називатися зоною вільної торгівлі лише номінально", - переконаний економіст.

Водночас київський політолог Віктор Небоженко нагадав, що ратифікація документа відбулася в перший день після офіційного початку парламентської виборчої кампанії.

На його думку, ратифікація - це "суто пропагандистський захід", котрий разом з ухваленням закону про надання російській мові статусу регіональної покликане продемонструвати проросійськи налаштованим виборцям виконання Партією регіонів та її союзниками своїх передвиборних обіцянок.

"Цей документ, як і харківські угоди 2010 року "флот в обмін на газ", працювати не буде. Вже найближчим часом ми побачимо, як члени учасники ЗВТ почнуть виставляти "недисциплінованим" українським бізнесменам величезні штрафи", - припустив Небоженко.

Як відомо, Верховна рада 30 липня ратифікувала договір про зону вільної торгівлі СНД.

Це відбулося через дев'ять місяців після його підписання прем'єром Миколою Азаровим у жовтні 2011 року.

Тоді документ підписали керівники ще 7 країн спільноти: Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії й Таджикистану. Пізніше до них приєднався Узбекистан.

Однак крім України угоду ратифікували поки тільки Росія (28 березня) і Білорусь (8 травня).

Незважаючи на заклики з боку Москви, українські політики, в тому числі депутати від правлячої Партії регіонів, висловлювали сумніви в доцільності ратифікації договору.