З урядом регіоналів щось відбувається. Фільтри свідомості у чиновників починають відмовляти, і "пропускають" слова і дії, які важко назвати адекватними ситуації. Яскраві підтвердження – недавнє призначення голови МНС, а також – крик Януковича на засіданні Кабміну.

Не обійшлося без "цікавинок" і при спробах внести зміни до закону про бюджет-2007, після того, як президент повернув його в Раду.

Віце-прем'єр і міністр фінансів Микола Азаров під час обговорення в парламенті президентських зауважень до бюджету видав черговий перл, яким продемонстрував незвичайність свого образного мислення.

Цитуємо неповторною мовою оригіналу : "Появляется мнение о том, что якобы существуют такие проекты, от которых нужно отказаться, и нужно экономику развивать через увеличение потребления кефира нашими пенсионерами. Я задаю себе простое питання: сколько надо кефира дополнительно выпить нашим пенсионерам, чтобы построить мост через реку Днепр?"

Вочевидь, політики з "антикризової" коаліції дуже швидко перетворилися із "соціальних захисників" у соціальних нападників – які забирають у людей кошти через податкову та митницю, а потім тратять ці гроші, як їм заманеться.

Але річ не у зміні політичних масок.

Проблемою нинішніх чиновників є те, що свого часу серед них не провели достатньої антисоціалістичної агітації і звільнили їх від порочного вибору, що залізними лещатами стискує свідомість урядовців: що робити із відібраними у бізнесменів грошима – роздати бідним у вигляді кефіру чи побудувати міст?

В той же час залучати експертів, громадськість до того, щоб визначати потреби суспільства, Азаров і Янукович і не думають, послідовно виганяючи громадські організації подалі з Кабміну.

Здається, не буде нічого дивного, якщо чіткої відповіді на питання – "чому міст важливіше за кефір?" – від головного економіста країни так і не надійде.

Є серйозні сумніви щодо того, що гроші, потрачені Януковичем нібито на інвестиції та іновації, принесуть якусь користь – на відміну від грошей на соціальні виплати.

Не дивлячись на те, що пенсії та зарплати бюджетників – це "проїдання", все ж воно має ряд переваг.

По-перше, вкрасти "соціальні" гроші неможливо. По-друге, ефект від них, принаймні, можна чітко бачити – той же кефір чи хліб.

А ось з інвестиціями все занадто складно. Користі від того чи іншого інвестиційного проекту взагалі може не бути – тобто, народні гроші можуть в прямому значенні закопати в землю.

Адже у проекті бюджету ніде чітко не написано, на які саме інноваційно-інвестиційні програми влада збирається витрачати бюджетні кошти. Окремих коментарів від Мінфіну про конкретні бюджетні програми досі не було.

Чиновники обмежилися лише тим, що назвали загальні напрямки: будівництво, енергозбереження, що обробляє промисловість, ЖКГ, вугільна промисловість і т.д.

Тому зрозуміти, на що ж саме уряд збирається витрачати гроші: на фінансування розробки нових технологій, аналогів яким немає ніде, або на купівлю дорогого імпортного устаткування для якоїсь приватної компанії, що виробляє, скажімо, "інноваційні" олівці.

Ситуація ускладнюється й тим, що в Україні дотепер не існує чітких і прозорих механізмів відбору інноваційних та інвестиційних проектів, які має фінансувати саме держава. Ніде в законодавстві чітко не сказано, що ж слід вважати інновацією, і якому з напрямків держава повинна надавати перевагу.

В законі "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" виділено практично всі галузі економіки, що саме по собі виключає присутність якись пріоритетів. Чіткого визначення інноваційного продукту теж немає.

Тобто, у конкретних чиновників, в умовах існуючого правового вакууму, як правило, є всі можливості "керувати" результатами "конкурсного" відбору проектів і отримувати свою корупційну ренту. Причому на цілком законних підставах.

В цьому разі значна частина коштів взагалі зникне з вітчизняної економіки – адже корупційні доходи, як відомо, їх власникам більш безпечно тримати на анонімних офшорних рахунках.

P.S. Варто відмітити абсурдність ситуації: позицію соціально орієнтованих відомств і партій чомусь відстоює Президент країни. А Мінпраці, КПУ й СПУ, які традиційно опікуються соціальними питаннями, або відмовчуються, або намагаються дати якісь плутані пояснення.

Наприклад, міністр праці Папієв на останньому засіданні уряду марно намагався пояснити журналістам, чому прожитковий мінімум в 380 грн. краще, ніж прожитковий мінімум в 400 грн.

Справді, щось не те з коаліцією…