ПЕК віддали "донецьким"

Понеділок, 7 серпня 2006, 18:56

Найголовніший економічний наслідок приходу уряду – це зміна схеми управління "скелетом" економіки, паливно-енергетичним комплексом.

Мати контроль над ПЕК – реальна і цілком органічна потреба донецького фінансового-промислового угрупування.

Моральний та матеріальний комфорт для Рината Ахметова та його менших "побратимів" можливий тільки за умови, коли ниточки управління енергетичною політикою держави знаходяться у їхніх руках.

Це не менш ніж традиційний вид побудови донецького бізнесу.

В першу чергу, енергія – це той ледь не найголовніший фактор, що впливає на конкурентноздатність продукції підприємств Сходу на світовому ринку.

По друге, ахметівська Систем Кепітел Менеджмент (СКМ) та інші корпорації Сходу України дуже вразливі до будь-яких різких рухів у надзвичайно складному та непрозорому механізмі регулювання енергетики.

Їм прийшлося несолодко тоді, коли до влади прийшли "помаранчеві" енергетики Плачков і Ко.

Таким чином, у середньостроковому періоді для Ахметова головним завданням було забезпечити стабільні та прогнозовані умови роботи для своїх компаній.

Чи піде він далі – чи почне конвертувати отриманий вплив у безпосереднє створення нових механізмів "доїння" держави – поки що стверджувати рано.

Варто розуміти реальні потреби Ахметова. Зокрема, не слід вірити казочкам про те, що його компанія будь-що добивається низьких цін на енергоносії.

З певною долею оптимізму можна говорити про те, що інтелект радників Ахметова принаймні в цьому питанні переважає традиційну жадобу швидкої наживи.

Ахметову зараз потрібна стабільність – і навіть не стільки стабільність цін на енергоносії, а скоріше стабільність їх поставок. Це означає, приміром, наступне – будь-які різкі цінові стрибки вартості газу неприпустимі, але тричі неприпустимими є перебої у постачанні газу.

Шкода від "газових війн" набагато більш загрозлива для вартості активів СКМ, ніж, скажімо, поступове підвищення ціни "голубого палива".

Тому, скоріш за все, до Ахметова вже донесли важливий месідж – що виграшною стратегією є боротьба за стабільність поставок, а не за низьку ціну енергоресурсів.

Отже, в контексті забезпечення стабільності бізнесу перед Ахметовим і його командою стоїть триєдине завдання: забезпечити прогнозовані бізнес-умови у електроенергетиці, у сфері постачання газу та у вугільній промисловості.

1. Електроенергетика

Як відомо, у складі СКМ є структурна складова – енергетична компанія ДТЕК. Одна з "найцікавіших" її частин – генеруюча компанія "Востокенерго" – за повідомленнями української преси, раніше була підконтрольна Андрію Клюєву, який нині став віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу.

Нині брати Андрій та Сергій Клюєви, за повідомленнями ЗМІ, мають причетність до ряду великих підприємств – ВАТ "Укрпідшипник", ЗАТ Сервіс-Інвест" – володіє енергорозподілчими мережами, ВАТ "Донбаскабель" та ін.

Логічно було б припустити, що зараз Клюєв, як людина, яка знає потреби енергетичного бізнесу Ахметова, буде лобіювати якомога більш сприятливі умови для функціонування ДТЕК.

Взагалі, на посаду куратора ПЕКу в цілому та електроенергетичної галузі зокрема Клюєв підходить чи не найкраще за всіх.

Раніше він довгий час очолював профільний комітет Ради.

Після того, як Віталій Гайдук, співвласник "Індустріального Союзу Донбасу", пішов з посади віце-прем'єра з питань ПЕК у минулому уряді Януковича, Клюєв зайняв це місце (при цьому "забувши" виконати закон і звільнитися з попередньої роботи).

Проте для того, щоб повністю отримати контроль над електроенергетичною частиною українського ПЕК, Клюєву та його підлеглим треба буде подолати опір декількох впливових фінансово-політичних груп, які зараз мають суттєві позиції у енергетиці.

Найбільший антагонізм можна очікувати у відносинах з групами екс-міністра з питань ПЕК Івана Плачкова та його зама Юрія Продана, яким раніше була майже монопольно підконтрольна політика держави у регулюванні ринку електроенергетики.

Ці функціонери зробили те, що у державному управлінні робити не можна – керували і незалежним регулюючим органом, і держструктурами, і самими підприємствами.

Їм приписували вплив на Нацкомісію з регулювання ринку електроенергії, і на НАК "Енергетична компанія України".

Їх політика викликала тихе, але відчутне невдоволення приватних виробників електроенергії, серед яких компанії Ахметова є беззаперечними лідерами.

Зрозуміло, що зараз погода поміняється. Проте більш інтенсивна війна Клюєва з "київськими" (так називають групу Плачкова-Продана, оскільки раніше вони працювали у компанії "Київенерго") може початися, якщо Клюєв буде намагатися отримати контроль над державними активами в електроенергетиці – перш за все, це НАК "ЕКУ" та її дочірні підприємства.

В цьому контексті можливе також зіткнення інтересів з групою Гайдука, яка роками контролювала експорт електроенергії на Захід, і яку київська група значним чином з цього сегменту потіснила.

Крім "київських" потенційно конфліктною зоною є "Енергоатом", який традиційно вважають вотчиною нашоукраїнця Миколи Мартиненка.

Чи будуть намагатися зміщати Юрія Недашковського, нинішнього президента НАЕК "Енергоатом" – поки що сказати важко, все залежить від неформальних домовленостей Януковича та Ющенко. Цілком можливо, що поки що статус-кво збережуть.

2. Газ

Нафтогазову галузь, найбільш скандальну та грошовиту, в новому уряді буде опікати Юрій Бойко – особа, яка раніше була політично та господарськи дистанційована від "донецьких".

Вірогідно, саме завдяки досвіду роботи у газовій сфері регіонали зробили його міністром палива та енергетики.

Ця людина запам'яталася загалу перш за все як керівник НАК "Нафтогаз України", оскільки імідж його як політика так і не було сформовано через відверту слабкість політичної кампанії.

Слід відмітити обмежену кількість професіоналів в Україні, які взагалі можуть працювати на найвищих посадах у сфері управління газовими угодами.

Тому не дивно, що запросили Бойка – саме він був архітектором тих досить заплутаних схем поставок газу в Україну, які, з одного боку, пов'язували і з міжнародним криміналітетом, і з сім'єю Кучми, а з іншого – які давали і досі дають Україні справді найдешевший газ у Європі.

Проте, всі ці звинувачення відійшли на задній план, коли помаранчева влада створила систему газового забезпечення держави, яку зараз критикують ледь не з більшою силою.

Зрозуміло, що "регіонали" ставлять перед Бойком перш за все завдання забезпечення стабільності газових домовленостей. Його стосунки з Туркменбаші, росіянами та Фірташем однозначно кращі, ніж у Івченка та (скоріш за все) Болкісева, теперішнього керівника НАК "Нафтогаз України".

Фактор неформальних зв'язків тут грає визначну роль. Так, у свій час Бойко домовився про ліквідацію заборгованості перед туркменами і "Газпромом" (всього на суму більше 1,7 млрд. доларів), і при цьому фінансовий стан НАКу не постраждав.

Втім, майже очевидним є той факт, що у газовій сфері Ющенко зберіг систему двовладдя – НАКу та Мінпаливенерго. Керівник "Нафтогазу" Олександр Болкісев вважається людиною Плачкова (хоча досить вірогідна і його заміна, і тоді все залежатиме від персоналії нового голови правління компанії).

Крім того, на НАКом зберігає певний вплив іще одна "помаранчева" група - Олексій Івченко і його колеги. Саме з цими людьми Бойко буде конкурувати за контроль за нафтогазовою галуззю.

Слід відмітити, що "помаранчева" частина керівників ПЕК на чолі з Болкісевим зараз активно експлуатує ідею створення газового консорціуму. Вірогідно Болкісев таким чином сподівався отримати підтримку "Газпрому" у разі приходу до влади "донецьких".

І хоча сьогодні про Болкісєва можна говорити вже в минулому часі, проте не факт, що ідея не сподобалася росіянам. Важко сказати, чи погодиться на неї Бойко, який раніше був проти передачі газотранспортної системи "Газпрому".

Дискусія, вірогідно, проляже у наступній площині – кого залучати у консорціум, і хто має формувати його структуру – Президент чи Кабмін. Відповідно, автором кабмінівської моделі буде саме Бойко.

Також, Бойко є ідеологічним противником приватних газотрейдерів. Чи змінив він свої погляди за час перебування в політичній безвісти – буде видно по його крокам відносно лібералізації внутрішнього ринку газу.

3. Вугілля

Сергій Тулуб, новий міністр вугільної промисловості, є визнаним спеціалістом у вугільній галузі і вважається фігурою достатньо самостійною в політичному плані. Свою кар’єру він зробив саме у гірничій галузі.

І той період, коли він працював президентом "Енергоатому", цілком можна вважати непорозумінням у його біографії. Хоча, йому вдалося вирішити складне завдання – було добудовано два енергоблоки на Рівненській та Хмельницькій АЕС, не дивлячись на труднощі з фінансуванням.

Як відомо, вугільна галузь отримує від держави велику кількість дотацій. Власне, саме механізм розподілу дотацій і є тим, що хотіли би "регіонали" отримати під свій контроль.

На жаль, у більшості випадків гроші, які виділяються на допомогу із закриття шахт, використовуються не за призначенням.

Проблема з Тулубом, та і взагалі з керівниками старого зразку, полягає у тому, що вони нездатні на радикальні кроки з реформування вугільної галузі. На жаль, міністр вугільної промисловості буде завжди лобістом якомога більших державних видатків на дотації шахтарям.

В цілому, слід відмітити беззаперечний професіоналізм нинішнього складу уряду – принаймні, його паливно-енергетичного блоку. Залишивши за рамками корупційну репутацію деяких персоналій, можливо це найбільш професійна його частина взагалі за всю історію незалежності.

При цьому всі фігури відрізняються від головної – Януковича – тим, що не є керованими згори "болванчиками". Клюєв, Бойко, Тулуб завжди мали велику ступінь політичної та матеріальної незалежності.

Це дає можливості сподіватися, що їх особисті амбіції зіграють на користь простим громадянам, і політика нового уряду, спрямована на захист інтересів великого бізнесу, нанесе мінімальну шкоду громадянам.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!