Україна: аутсайдер з колосальним потенціалом

Україна: аутсайдер з колосальним потенціалом

Вівторок, 23 серпня 2011, 15:08 -
Можна довго говорити про успіхи і невдачі 20-літньої економічної перебудови, але показовим є кінцевий результат. Держава не є привабливою ні для іноземних, ні для внутрішніх інвесторів. Вони не бачать перспективи розвитку вітчизняної економіки, а сама держава, очевидно, рухається у хибному напрямку.

кономічна правда" продовжує цикл матеріалів, присвячених 20-річчю незалежності України.

Автори шукають відповідь на питання, чому економіка України не використала свій потенціал, і чому українці не можуть пишатися економічними здобутками.

За 20 років незалежності Україна з колись перспективної економічно розвинутої країни перетворилася на економічного аутсайдера континенту.

Реклама:

Володіючи колосальним науковим, технологічним, природним та людським потенціалами вона є однією з найменш інвестиційно-привабливих країн регіону.

Якщо уряд не покращить ситуацію, ця проблема стане критичною уже в найближчі роки. Без інвестицій економіка вичерпає ресурс розвитку.

Мапа вад

В період ринкової трансформації Україна вступила як одна з економічно найрозвиненіших країн Європи і світу. Здавалось, що країна з таким колосальним потенціалом стане особливо привабливою для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.

На жаль, з часу відновлення незалежності у 1991 році економічна політика України девальвувала всі конкурентні переваги країни. За 20 років держава майже повністю втратила свою інвестиційну привабливість. У глобальному рейтингу сприятливості бізнес-середовища Doing Business Київ посідає 145 сходинку.

Колишні соціалістичні держави Європи, які вступили в період ринкових реформ разом з Україною, настільки відірвалися в динамці, що, здається, є недосяжними.

Однак в останні роки спостерігається ще тривожніша тенденція: Україна поступово перетворюється в економічного аутсайдера навіть в СНД. Київ уже обійшли Молдова, Таджикистан, Киргизстан і Білорусь.

Показники привабливості країни для бізнесу найкраще показують, де опиниться держава в середньостроковій перспективі. Нині Україна все ще більш економічно розвинена, ніж Таджикистан чи Молдова, проте ці країни швидко зростають.

Загалом, чи могли творці незалежності уявити, що через 20 років Україну будуть порівнювати з цими державами?

Позиції України та інших держав у рейтингу Doing Business, 2011 рік

 

Рейтинг формувався на підставі даних за 2010 рік, тому жодна реформа президента Віктора Януковича не враховувалася. Очевидно, в наступному дослідженні позиції України дещо покращаться, проте навряд чи суттєво.

Найвищу позицію з-поміж названих країн у рейтингу посідає Грузія.

Кілька років тому президент Михайло Саакашвілі провів радикальні реформи: ліквідував весь корупційний бюрократичний апарат, який обкладав бізнес поборами, демонтував дозвільну систему, замінив заплутану податкову систему п'ятьма податками та обмежив втручання уряду в економіку.

Як результат, сьогодні інвестиційна динаміка в Грузії є високою, а країна в очах інвесторів стала більш привабливою, ніж Україна з її колосальним потенціалом.

Про складність ведення бізнесу в Україні свідчить і дослідження компанії Heritage Foundation. У її рейтингу вона - серед держав з найгіршими умовами для розвитку економіки і вважається країною з недостатнім рівнем свободи економіки.

В 2011 році вона посіла 164 позицію серед 179 країн. Найкраще значення показника економічної свободи - у торгівлі - 85,2 із 100, у фіскальній політиці - 77,3, у монетарній сфері - 63,2, а найнижчі - щодо інвестиційної діяльності - 20, свободи від корупції - 22, захисту права власності - 30, фінансової свободи - 30.

Наслідком інституційних вад та неефективної економічної політики є те, що конкурентоспроможність вітчизняної економіки міжнародні експерти теж оцінюють вкрай негативно. У рейтингу конкурентоспроможності World Competitiveness Yearbook 2011 Україна просідає 57 місце. Нижче - тільки Хорватія і Венесуела.

Цей рейтинг базується на оцінці чотирьох головних критеріїв: стан економіки, ефективність уряду, ефективність бізнесу, стан інфраструктури. За рівнем корупції Україна перебуває на передостанньому місці, за нею - лише Росія.

Негативні оцінки інвестиційної привабливості України призводять до того, що іноземні інвестори в процесі розширення своєї присутності роблять вибір на користь сусідніх Словаччини, Польщі, Чехії, Румунії і Болгарії, оминаючи Україну.

Відтак, за показником ВВП на душу населення Україна в кілька разів поступається названим державам. При цьому у структурі валових інвестицій на іноземних інвесторів припадає лише 5,5%. Це гальмує відновлення економіки, бо вітчизняний бізнес не здатний забезпечити необхідний обсяг інвестицій.

Світова практика показує, що для стабільного економічного зростання інвестиції повинні бути на рівні 25% ВВП. Українські ж внутрішні інвестори, включаючи бізнес, державу і громадян, здатні забезпечити лише 13-15% ВВП. Очевидно, що за таких умов іноземні інвестиції не будуть зайвими.

Аби довести інвестиційну активність в економіці до показників країн східної Європи, Україні потрібно щорічно залучати 15 мільярдів доларів ПІІ, тобто майже втричі більше за показник 2010 року.

Представники української влади, відповідаючи на незручні питання про причини низьких позицій України в рейтингах, часто сумніваються у їх достовірності. Такі проблеми справді є, хоча вони і дрібні. Разом з тим, слід враховувати наступне.

1. Іноземні інвестори в оцінці інвестиційної привабливості країни схильні довіряти поважним міжнародним інституціям, а не українським політикам, тому саме ці рейтинги є орієнтиром при прийнятті рішення про інвестиції в певну країну.

2. Якщо представники влади не довіряють іноземним спеціалістам, вони могли б поцікавитися думкою вітчизняних експертів та підприємців. Видається, що їх оцінка сприятливості умов для ведення бізнесу, рівня економічної свободи та конкурентоспроможності економіки буде не набагато кращою.

Що є

На тлі перманентного негативу стосовно інвестиційної привабливості України у світі, громадяни держави, здається, самі забули про власний потенціал.

Хоча з часу розпаду СРСР Україна багато чого втратила, вона все ще володіє низкою стратегічних переваг, які за умови проведення ефективної економічної політики зробили б її однією з найбільш конкурентоспроможних країн регіону.

1. Стратегічно вигідне географічне розташування. З географічної точки зору Україна є містком між двома економічно розвинутими регіонами світу.

Через Україну проходить більшість наземних шляхів з центральної до східної Європи та Азії. Країна має вихід до Чорного та Азовського морів, мережу річкових магістралей, розвинуте портове господарство, систему аеропортів.

Це обумовлює величезний експортний і транзитний потенціал держави. Україна є ідеальною базою для підприємств, що орієнтуються на ринки ЄС, і для компаній, які планують реалізовувати продукцію в країнах СНД.

2. Наявність готових незадіяних виробничих потужностей. В Україні існує суттєвий резерв виробничих потужностей, які не використовуються на повну потужність або простоюють через відсутність компетентного інвестора.

Якщо в інших країнах інвестори для розвитку бізнесу вимушені будувати підприємство, то в Україні часто можна знайти готовий завод з належною матеріально-технічною базою за помірною ціною.

Інвестиції в готові об'єкти часто вигідніші, ніж будівництво нових. Крім того, в індустріальних регіонах України розвинуті всі складові інфраструктури - транспорт, енергозабезпечення, водопостачання, соціальна інфраструктура, наукові заклади.

3. Недооціненність активів. Через профіцит виробничих потужностей, відсутність розвинутого фондового ринку, який би показав об'єктивну вартість бізнесу, та наявність негативного інвестиційного іміджу українські активи значно недооцінені порівняно з капіталізацією аналогічних активів в сусідніх країнах.

До того ж, низька оцінка активів в Україні обумовлена неекономічними факторами. Іноземні інвестори повинні отримати сигнал: вони можуть придбати українські активи за зниженими цінами, проте така можливість обмежена в часі.

4. Кваліфіковані і дешеві трудові ресурси. Рівень оплати праці в Україні порівняно з іншими європейськими країнами вкрай низький. На початку 2011 року мінімальна зарплата в Україні становила менше 100 євро на місяць, а середньомісячна - 300 євро на місяць. Ці показники не лише на порядок менші, ніж в розвинутих європейських країнах, а й у кілька разів нижчі, ніж в країнах східної Європи.

Низький рівень оплати праці в Україні поєднується з традиційно високим освітнім рівнем робочої сили. Попри погіршення якості освіти та прикладної науки в останні роки, Україна все ще зберігає значний науково-освітній потенціал.

5. Об'ємний внутрішній ринок. Україна за кількістю населення - одна з найбільших європейських держав. З країн ЄС Україна поступається за кількістю населення тільки Німеччині, Франції, Великобританії та Італії.

Вигідне географічне положення забезпечує можливості доступу на ринки найближчих країн-сусідів, сумарне населення яких перевищує 230 мільйонів осіб. Наявність в державі розвинутого промислового комплексу та будівництва формує значний внутрішній попит на продукцію проміжного споживання.

6. Успішна інтеграція у світову економіку. Негативний інвестиційний імідж України часто обумовлений політичними факторами. Водночас непомітним залишається те, що держава за останні роки зробила відчутні позитивні кроки в напрямку конструктивної інтеграції в цивілізовану світову економіку.

За останні п'ять років Україна отримала статус країни з ринковою економікою і стала членом СОТ. Одним з головних довгострокових позитивних наслідків від приєднання України до СОТ стало створення економіко-правового середовища, яке функціонує на основі прозорих норм і правил.

Адаптуючи законодавство і регуляторну систему до вимог СОТ, Україна відійшла від характерних для економіки перехідного періоду схем галузевого субсидування та пільгового оподаткування, які деформували конкурентне середовище і ускладнювали адаптацію підприємств до конкуренції на світових ринках.

Це сприяло поліпшенню підприємницького клімату в країні та її інвестиційної привабливості. Наразі Україна успішно веде переговори щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС, що відкриє їй нові перспективи.

Що заважає

У світлі цих конкурентних переваг дивно бачити Україну економічним аутсайдером. Ключовим завданням влади повинно стати чітке усвідомлення і вирішення проблем, які девальвують інвестиційну привабливість держави.

Виходячи з досліджень зовнішніх спеціалістів та думок вітчизняних підприємців, найбільш актуальними серед них є три блоки проблем.

І. Проблеми фіскального простору, пов'язані з вадами податкової системи.

1. Високе податкове навантаження на прибуток. Номінальна ставка податку на прибуток в Україні порівнювана з номінальними ставками даного податку в ЄС, а з 2014 року вона буде серед найнижчих. Проте висока номінальна ставка в країнах ЄС застосовується лише до тієї частини прибутку, яку акціонери ділять між собою.

Для інвестиційних цілей реальна ставка на прибуток тяжіє до нуля через широке застосування прискореної амортизації та комплексу податкових пільг і винятків.

Загалом в країнах ЄС податкова система побудована так, що компанія, яка вирішує реінвестувати прибуток у виробництво, звільняється від оподаткування цих коштів, тоді як в Україні вона зобов'язана сплати 23% податку на прибуток.

Більш того, враховуючи, що податкова амортизація в Україні менша за економічну, оподатковуються кошти, які спрямовані навіть на підтримку діючих потужностей.

За української моделі податку на прибуток інвестиції в розвиток бізнесу економічно доцільніше робити шляхом залучення боргових коштів, а прибуток виводити за кордон, що і робить великий вітчизняний бізнес.

2. Асиметричний розподіл зобов'язань соціального страхування між працівником і роботодавцем. За законом про єдиний соціальний внесок, із зарплати працівника утримується 3,6%: 2% - до пенсійного фонду, 1,6% - до інших соціальних фондів, тоді як роботодавець платить 36,8-49,7%.

Виходить, що, створивши робоче місце, підприємство мусить платити до 50% зарплати на соціальне забезпечення робітника. Можливо, в умовах мізерних зарплат це небагато, проте випереджаюче їх зростання в Україні понад зростання продуктивності праці збільшує фіскальний тиск на бізнес.

3. Недосконале адміністрування податків. Проявом цього є надмірна кількість податкових платежів, значні затрати бізнесу на дотримання процедур податкового законодавства, проблеми з відшкодуванням ПДВ, надмірна кількість необґрунтованих штрафів, значна кількість податкових перевірок.

Інша проблема - комунікація бізнесу з податковими органами, особливо в регіонах. Податківці повинні бути партнерами бізнесу, а часто поводять себе як каральні органи. Партнерські відносини між бізнесом і ДПА - одне з пріоритетних завдань.

ІІ. Регуляторні перешкоди.

1. Бюрократизація і зарегульованість створення та ведення бізнесу. У 2010 році господарську діяльність в Україні контролювали 79 органів - найбільше серед країн СНД. У Молдові ці функції виконують 56 органів, у Білорусі - 40, у Казахстані - 30.

Так здійснюється адміністративний тиск на бізнес. Наразі влада уніфікує, звужує повноваження і зменшує кількість контролюючих органів у сфері господарської діяльності, хоча це робиться вкрай повільно, поверхово і не завжди системно.

2. Високі часові і фінансові витрати на дозвільні процедури. Особливо нарікають підприємці на безвідповідальність посадовців, недосконалість дозвільних процедур у будівництві, відведенні землі, використанні природних ресурсів.

3. Непрозорість дозвільних процедур. Бізнес турбує ускладненість доступу до інформації, відсутність сайтів у більшості дозвільних центрів, відсутність спеціалізованої структури в органах державної влади, яка б надавала безкоштовні консультації щодо механізму проходження дозвільних процедур.

До слова, в Канаді для малого і середнього бізнесу створили сайт, на якому кожен громадянин, починаючи ту чи іншу діяльність, може отримати повну інформацію про пакет дозвільних документів і про те, як, де і коли він може це зробити.

ІІІ. Проблеми укріплення інституційного середовища.

1. Слабкість правової системи, яка іноді межує з відкритим правовим нігілізмом.

2. Відсутність системи захисту фундаментального права приватної власності.

3. Перепони при вході на ринок і виході з нього, складність процедури банкрутства.

4. Дефіцит довіри між суб'єктами економічної системи.

5. Низька ефективність антимонопольного регулювання.

6. Низька ділова культура між контрагентами.

Коли влада чітко уявляє проблеми, які погіршують інвестиційну привабливість держави, то й реформи стають зрозумілими і отримують підтримку в суспільстві.

Наприклад, метою податкової реформи стає створення конкурентних переваг країни у фіскальній сфері, а не прийняття Податкового кодексу. Тоді уряд звітував би перед суспільством не про те, чи "протягнув" він через парламент Податковий кодекс, а про те, скільки інвестицій в Україну залучено після його прийняття.

Можна довго говорити про успіхи і невдачі 20-літньої економічної перебудови, але показовим є кінцевий результат. Держава не є привабливою ні для іноземних, ні для внутрішніх інвесторів. Вони не бачать перспективи розвитку вітчизняної економіки, а сама держава, очевидно, рухається у хибному напрямку.

Наразі українська економіка приваблива хіба що для ФПГ. Так, ці структури зробили певний внесок у відновлення економіки після трансформаційної кризи, особливо металургії, хімічної, гірничої галузей і частково сільського господарства.

Разом з тим, уряду необхідно розуміти, що вітчизняні ФПГ не забезпечать тривале зростання. Вони не мають ні технологій, ні грошей, ні бажання розвивати технологічні проекти в Україні. Якщо уряд не покращить ситуацію з інвестиційною привабливістю України, ця проблема стане критичною вже у найближчі роки.

Читайте також:

Двадцять років реформ і хаосу

Українська перебудова: від кризи до кризи

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень

Реклама: