Українська перебудова: від кризи до кризи

Українська перебудова: від кризи до кризи

Четвер, 18 серпня 2011, 14:58 -
Мабуть, не варто надмірно поливати брудом владу, коли українські автомобілі розсипаються у перший рік експлуатації, український бензин псує двигуни, українська цегла тріскається при звичайній температурі, а курми-гриль з національних супермаркетів можна отруїтися.

кономічна правда" продовжує цикл матеріалів, присвячених 20-річчю незалежності України.

Ми шукаємо відповідь на просте питання: чому економіка України не використала свій потенціал, і чому українці не можуть пишатися своїми економічними здобутками.

З 2005 року влада спробувала розбудувати в Україні європейську соціально-орієнтовану модель економіки. На першому етапі така політика була обґрунтована, оскільки через значну державну підтримку бізнесу в 1999-2004 роках рівень благополуччя українців був заниженим.

Проте згодом соціальна політика почала переростати в політику соціального популізму. Широкі соціальні видатки почали фінансуватися за рахунок приватизації, боргових запозичень та власних коштів підприємств, які держава вилучала у вигляді неповернення ПДВ та авансових платежів податку на прибуток.

Нова економічна епоха в Україні розпочалася після помаранчевої революції. В даний період відчутно змінилися чинники економічного розвитку.

Якщо в 2000-2004 роках роль рушійної сили відігравав зовнішній попит - темпи зростання експорту перевищували темпи зростання ВВП в 1,6 разу, тоді як в 2005-2008 роках це співвідношення становило лише 1,2 разу, то з 2005 року драйвером економіки виступив внутрішній споживчий попит, профінансований зростанням доходів населення, соціальними видатками бюджету та банківськими кредитами: за чотири роки витрати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - утричі.

Якщо говорити про позитивні зрушення в період до глобальної фінансово-економічної кризи, то в 2005-2008 роках справді були проведені важливі заходи, які сприяли наближенню української економіки до ринкових стандартів.

Це засвідчило надання Україні статусу країни з ринкою економікою, скасування щодо неї поправки Джексона-Веніка та вступ до Світової організації торгівлі.

Дані досягнення стали можливими після корекції економічного курсу держави попередніх років. Зокрема, були вжиті наступні заходи.

1. Вирівнювання фіскального простору через скасування податкових преференцій, надмірних пільг в рамках ВЕЗ та ТПР.

2. Демонтаж тарифних та адміністративних бар'єрів для входу на національні ринки імпортної продукції.

3. Зменшення масштабу втручання держави в функціонування економіки, розділення ресурсів та капіталу.

4. Лібералізація руху капіталу всередині країни і на транснаціональному рівні.

5. Зміцнення банківської та страхової систем України.

Важливим досягненням того періоду стало укріплення конкуренції на внутрішніх ринках. В той же час, це досягнення стало наслідком відкриття кордонів та вирівнювання фіскального простору, тоді як процес розбудови ринкової інфраструктури через пасивність влади проходив надто повільно.

У 2005-2008 роках середньорічне зростання ВВП було на рівні 4,9%, що в два рази нижче, ніж за часів другої каденції Леоніда Кучми, проте досить непогано на фоні динаміки інших європейських країн. Завдяки цьому обсяг ВВП, створений в Україні у 2008 році, сягнув 74,1% докризового 1990 року.

Водночас перманентна політична нестабільність, часті ротації складу Кабміну та зміни економічного курсу в значній мірі девальвували ефективність державної політики, а за деякими напрямками навіть її погіршили.

Видається, що негативні наслідки такої економічної політики, якщо не перевершили досягнення влади, то принаймні зрівнялися з ними.

Серед головних економічних проблем, які спіткали Україну під час президентства Віктора Ющенка, були такі.

1. Погіршення інвестиційного клімату через хаотичні процеси реприватизації, різке зростання податкового тиску на бізнес, непослідовність регуляторної політики.

Показово, що в перший рік перебування при владі помаранчевих політичних сил зростання інвестицій в основний капітал становило лише 1,9% проти 28% в 2004 році. Протягом наступних років Україні так і не вдалося відновити довіру до себе з боку стратегічних інвесторів.

Інвестиційна активність трималася на діяльності потужних фінансово-промислових груп, які модернізували свої промислові активи, і на масовому скуповуванні українських банків іноземними інвесторами.

Загалом, попри значний інтерес до країни після президентських виборів 2004 року, влада не використала цей шанс для підвищення інвестиційної активності.

Залучення іноземних інвестицій не було пріоритетом. Показовим був випадок, коли американський "Форд" запропонував уряду збудувати в Україні свій автозавод.

Якщо європейські країни ведуть жорстку конкуренцію за такі інвестиції, український уряд відмовив одному із світових лідерів автомобілебудування, очевидно, через небажання внутрішніх гравців посилювати конкуренцію.

2. Надмірна динаміка соціальних видатків. До 2005 року українська економіка перебувала в стадії накопичення та формування національного капіталу, яка є необхідною передумовою для її трансформації в соціально-орієнтовану.

Посилення соціальних функцій економіки - закономірна тенденція, однак ці процеси повинні корелюватися з динамікою економічного розвитку країни.

Натомість в Україні з 2004 року посилився вплив політичного циклу на економічну політику уряду, через що процес розширення соціальних програм був "відірваний" від економічних передумов і протікав під впливом політичних факторів. Додатковий імпульс цьому процесу надали часті ротації складу уряду.

Ситуація загострилася, коли підвищення соціальних видатків почало відбувалося за рахунок скасування обґрунтованих пільг для бізнесу, коштів від приватизації, активізації боргових залучень, мобілізації коштів підприємств, які держава вилучала у вигляді неповернення ПДВ та авансових платежів податку на прибуток, зниження державою капітальних видатків: у 2004 році 4,3% ВВП, у 2009 році 1,1%.

3. Посилення податкового тиску на економіку. В 2005-2008 роках зростання чистих податків на прибутки в реальному вимірі становило 64,2% проти бази 2004 року. Цей показник утричі перевищує показник реального зростання ВВП за цей період.

В пориві боротьби із схемами оптимізації оподаткування держава необачно демонтувала всі фіскальні інструменти стимулювання інвестиційної активності. В умовах високих номінальних і реальних ставок податків це відчутно зменшило інтерес інвесторів до України.

4. Пригнічення експортно-орієнтованих галузей економіки. В 2005 році для адсорбції надлишкової грошової маси, яка була виплеснута в економіку у вигляді широкомасштабних соціальних видатків бюджету, влада почала стимулювати імпорт. Серед інструментів такої політики була і ревальвація гривні.

Укріплення національної валюти не становило б значної небезпеки для експортерів, якби уряд зумів втримати інфляцію. Проте, починаючи з 2005 року, індекс цін виробників значно прискорився.

Як наслідок, при стабільному номінальному обмінному курсі реальний ефективний обмінний курс гривні за 2005 рік - першу половину 2008 року зміцнився майже на 30%. Це значно ослабило позиції українських експортерів на світових ринках.

Лише через небачений ажіотаж попиту та різке зростання цін на сировину і низькотехнологічну продукцію в 2006 році - першій половині 2008 року вони зберігали свої позиції. Скоріш за все, за менш сприятливої кон'юнктури економічні проблеми України почали б проявлятися набагато раніше 2009 року.

5. Неготовність країни до кризи. Фінансова криза вирувала в світі з початку 2007 року. Влада мала півтора року для розробки комплексу запобіжних заходів, але зайняла пасивну позицію і показала неготовність долати економічні виклики. Результатом цього стало падіння ВВП в 2009 році на 15,1% проти 2008 року.

Загалом, попри певні характеристики розвитку української економіки в 2005-2008 роках, які супроводжувалися позитивними структурними зрушеннями, криза показала нездатність такої моделі реагувати на внутрішні та зовнішні шоки.

Вона яскраво засвідчила, що експортно-сировинна економіка з роздутим соціальним сектором є вкрай нестабільною і не може забезпечити сталий економічний розвиток України в довгостроковій перспективі.

Така модель "тріснула" під тиском економічних проблем, результатом чого стало різке падіння ВВП та промислового виробництва, доходів населення, інвестицій, девальвація національної валюти, заморожування кредитування, зростання безробіття та глибокі дисбаланси в секторі державних фінансів.

В той же час, схожі з Україною за економічними показниками країни, передусім країни СНД, центрально-східної Європи та Латинської Америки, які також були реципієнтами капіталу на світових фінансових ринках, постраждали менше. Більше того, деякі з них зберегти позитивну динаміку зростання.

Показники ВВП у 2009 році порівняно з 2008 роком в окремих країнах

 

Такий результат не можна виправдати лише зовнішніми шоками чи внутрішніми структурними проблемами економіки. На переконання автора, рекордне падіння ВВП показує, наскільки компетентною і патріотичною є вітчизняна політична еліта.

Замість того, щоб об'єднатися навколо спільної та ефективної антикризової програми, президент, уряд і тодішня опозиція влаштували політичні чвари.

Таким чином, каденція Віктора Ющенка закінчилася на мінорній ноті. Криза 2009 року відкинула Україну в економічному розвитку на кілька років назад, віддаливши термін її виходу з трансформаційної кризи 1990-х років, в кращому випадку, до другої половини нинішнього десятиліття.

Прихід до влади Віктора Януковича збігся з початком відновлення світової економіки, вслід за якою потягнулася і українська. Загалом, сам факт відновлення є безперечно позитивною тенденцією. Занепокоєння викликає те, що локомотивом зростання знову виступає зовнішній чинник.

Підтримка влади, покращення ситуації на світових ринках та забезпечення поставок російського газу за цінами, нижчими, ніж ринкові, сприяли тому, що хіміки та металурги почали відновлювати виробництво до передкризового рівня, даючи позитивний імпульс суміжним та інфраструктурним галузям.

Для прикладу, зростання обсягів виробництва в чорній металургії стало стимулюючим чинником зростання обсягів виробництва в добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, транспорті.

Стрімко відновлюється машинобудування, проте лише завдяки активізації експорту: покращення економічної ситуації у країнах СНД сприяло зростанню попиту на вагони і продукцію машинобудування інвестиційного призначення.

В той же час галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, показують менш стрімке відновлення. Внутрішній попит при помірному зростанні реальних доходів населення та замороженому споживчому кредитуванні розширюється повільно.

Таким чином, зовнішній фактор залишається домінуючим фактором зростання економіки в посткризовий період. Це свідчить, що глобальна фінансова криза відчутно не вплинула на економічну модель України. Національний господарський комплекс, як і раніше, орієнтований на експорт низькотехнологічної продукції.

Інвестиційна динаміка вкрай низька. Корупція та відсутність ефективної інституційної системи відбивають бажання інвестицій в українську економіку як з боку національного малого та середнього бізнесу, так і з боку іноземних інвесторів.

Влада намагається стимулювати розвиток бізнесу, але робить це не зовсім ефективно. Очевидно, що зроблений певний прогрес в питаннях покращення якості законодавства, проте складною залишається реальна практика в країні.

Влада може взагалі скасувати всі податки, але поки в регіонах чиновники, як місцеві князьки, збиратимуть данину з бізнесу за можливість працювати в нормальному режимі, економіка України буде відновлюватися вкрай повільно.

Загалом, попри певні позитивні зрушення з часу відновлення незалежності України, постійно залишається відчуття, що Україна або рухається в хибному напрямку, або в правильному, проте надто повільними темпами.

Вітчизняна економіка пройшла через трансформаційну кризу 1990-х років, проте так і не подолала її наслідків. На двадцятому році незалежності Україна навіть не відновила тих показників, з яких почалася економічна перебудова.

Рівень окремих макроекономічних показників в 2010 році до 1990 року, %

 

20 років незалежності - гарний привід подумати про причини економічних невдач України. Про те, чому держава, володіючи колосальним людським, природним, науковим і виробничим потенціалом, є другою найбіднішою країною Європи.

Парадоксально, але фундаментальні причини глибоких економічних проблем, схоже, криються в позаекономічній площині.

Було б примітивно винуватити в усьому владу, бо її формують українці з українців. Українська влада не є аристократією, яка опікується своїми класовими інтересами. Вітчизняні політики у 1980-1990-х роках були науковцями-геологами, бухгалтерами чи директорами заводів. Всі їх вади - масштабовані вади пересічних українців.

Сьогодні самі українці керуються філософією "заробити швидкі гроші і виїхати до нормальної країни". Відповідно формується їх ставлення і до роботи в Україні.

Мабуть, не варто надмірно поливати брудом вітчизняну владу, коли українські автомобілі розсипаються у перший рік експлуатації, український бензин псує двигуни, українська цегла тріскається при звичайній температурі, а курми-гриль з національних супермаркетів можна отруїтися.

Яку якість економічної політики можна очікувати від громадян, які будують вітчизняні дороги, якщо завтра вони опиняться у владі? Макроекономічні показники - це лише арифметична сума діяльності всіх українців, тому сьогоднішні їх значення - це об'єктивна оцінка того, що ми напрацювали за 20 років.

Далі буде...

Читайте також:

Двадцять років реформ і хаосу

Олексій Молдован, Центр антикризових досліджень


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!