Що чекає на Україну і чи можемо ми змінювати сценарії власного майбутнього?

Що чекає на Україну і чи можемо ми змінювати сценарії власного майбутнього?

Якщо ми чекатимемо, що держава зробить щось сама - ми точно програли
Понеділок, 27 травня 2024, 08:14
генеральний директор Advanter Group

У 2024 році є багато негативних сценаріїв. Буде розгортатися глобальна боргова криза і економічна криза. Можливо, її дно буде не у 2024-му, а у 2025-му році. Будуть однозначно посилюватися військові конфлікти і Третя світова війна розгортатиметься.

Ми точно ще не оцінили всіх ризиків, які несе штучний інтелект. Так, він надає великі можливості, але і ризики також. Чи готові ми до віртуальної економіки - до штучного інтелекту, який собою замінить вже найближчим часом багато людських сфер? 

Саме тому всі ці негативні сценарії мають розглядатися переважно як можливості. Бо Україна вже третій рік наочно демонструє світу спроможність не тільки виживати, а й ставати сильнішою — розвивати новий обороно-промисловий комплекс, лідирувати у віртуальній новій економіці, перебудовувати державу вже на інші — нові цифрові основи.

Що нас чекає?

Але які сценарії чекатимуть Україну найближчі роки? Чи настане перемога? Радше замирення. Отже, війна триватиме. Чи відбудеться економічний прорив? 

Реклама:

Базовий сценарій очевидний і він каже. що ні! Добре, якщо буде повільне економічне зростання - хоча б не падіння. Чи будуть інвестиції? В інерційному сценарії їх не буде. 

Чи відбудеться повернення наших мігрантів? Скоріше за все - так. Хоча держава своїми останніми діями робить все для зменшення їх кількості. Чи настане посилення держави та громадянського суспільства? Ні, в інерційному сценарії навпаки - послаблення.

Що ж ми маємо робити коли такі негативні очікування від інерційного сценарію? Відомо що - взяти на себе управління нашим майбутнім. Для цього дуже важливо ставати суб'єктом в цьому буремному світі і менше залежати від інших. Треба ставати сильнішими.

Чи можемо ми вплинути на скорішу перемогу? Якщо ми чекаємо результатів виборів в Сполучених Штатах - то, скоріше за все, ми програли. Ми безальтернативно маємо самі посилювати власну обороноздатність - розвивати промисловість, відшукувати шляхи для рекрутингу. І, зрештою, технологізувати наші збройні сили і модернізувати систему управління військом.

Якщо ми покладаємось на базовий сценарій в економіці, то у нас точно не буде ні внутрішніх, ні зовнішніх інвестицій. Максимум, що буде - повільне економічне відновлення. 

Якщо ж ми проведемо ліберальні економічні реформи, то зможемо пояснити привабливість України потенційним інвесторам і партнерам. 

За дослідженнями Advanter Group, низька інвестиційна привабливість України — це не стільки воєнні ризики, скільки непривабливий інвестиційний клімат (наочна ілюстрація — український бізнес інвестує значні ресурси за межами України через тиск правоохоронних і регуляторних органів, низький рівень економічних свобод, незахищеність прав, рейдерство тощо) та брак привабливих інвестиційних проєктів (за наявності 30+ млрд доларів потенційних інвестицій в Україну, обґрунтованих проєктів є менш ніж на 10 млрд доларів).

Зможемо довести нашу привабливість, перш за все, через поточну недооціненість нашої економіки і велику перспективу зростання в переможному майбутньому. Так ми зможемо прискорити залучення іноземного бізнесу в Україну - якщо не фінансами, то бодай технологіями. 

Якщо не технологіями, то бодай спільним виходом на нові ринки. Тоді ми точно зможемо прискорити економічне зростання. Start now.

Куди йдемо?

Зрештою, якщо ми чекатимемо, що держава зробить щось сама - ми точно програли. Треба визнати, що Україна виявилась не готовою до затяжної війни. Ми знаходимось під ризиком втрати підтримки наших міжнародних партнерів. У країні відбувається депопуляція і деградація. У державному бюджеті діра на чверть ВВП країни.

Але першопричина наших проблем, насправді, в тому, що в нашій державі немає стратегування, досі немає візії та стратегії Перемоги і розвитку. Держава віддає перевагу мікроменеджменту і підміняє стратегію розвитку "стратегічними" комунікаціями.

При цьому візія і стратегія є у громадянського суспільства, у об'єднаного бізнесу. Чому ж в самій державі вже 33 роки незалежності досі немає візії та стратегії. 

Ви бачили стратегію нашої Перемоги? Як, наприклад, можна говорити про національну стратегію доходів, коли немає національної економічної стратегії? Немає стратегії країни в цілому і, відповідно, немає відповіді на головне питання останніх двох років - як ми збираємось перемагати ворога і відновлювати територіальну цілісність?

Візія - це те, без чого немає впевненості у правильності докладання зусиль. Без чого посилюється суспільна депресія і зневіра. Візія України має бути покладена в основу державних політик. 

Як кажемо ми у менеджменті: якщо немає часу щоб планувати - це означає, що саме час планувати. І розробляти візію має саме держава у співпраці з громадянським суспільством та бізнесом. Але, яка держава? Бо, як це не дивно, але в нашій країні є чотири держави. 

Яка держава?

Перша держава - бюрократична. Вона в багатьох країнах називається Deep State - глибинна держава. У нас же це держава, яка не тільки не допомагає тримати єдиний стратегічний курс самої країни. 

А навпаки, через велику забюрократизованість, через великі страхи чиновників перед модернізацією і антикорупцією, ця держава заважає змінам і не дає можливість проводити ліберальні реформи. Але не вона є найбільш впливовою. 

Найбільш впливова держава у нас - це та, всім нам добре відома, темна держава корупціонерів та силовиків. Держава, яка має дуже чітку ієрархію - там де всі силовики та чиновники на місцевому та на центральному рівнях нерозривно пов'язані. 

Ця держава, негласний контроль над якою передається від президента до президента, від політичної влади до нової політичної влади і є ключовим ворогом нашого майбутнього.

Бо саме ця держава дуже активно працює над тим, щоб тримати Україну в темних часах олігархату, тотальної корупції, відсутності верховенства права, відсутності свободи слова. 

Ця держава - її політична влада та її багаторічні вигодонабувачі - повністю себе дискредитувала. Ця, найбільш сильна держава, якій протистоїть доволі тонкий прошарок ліберальної держави в країні.

Звичайно, надихають представники ліберальної держави, які роблять максимум можливого, для того, щоб не дати економіці завалитися. Вони забезпечують наш процес євроінтеграції і розвитку партнерства з міжнародними нашими донорами і країнами-партнерами, щоб організувати роботу з постачання на фронт. 

Такі інституції як НАБУ і НАЗК не дають зневіритися в можливості перемоги над корупцією. 

Ключовий баланс між цими державами забезпечує ще одна держава - популістська. Та, яка декларативно підтримує ліберальну частину української держави, але по факту, заплющує очі на те, що відбувається зараз - на тиск на бізнес, на тиск на антикорупціонерів, на тиск на журналістів. 

Яка не розуміє і зневажає громадянське суспільство, але принаймні формально погоджується на діалог. Так, переважно в форматі монологу. Але, як казав Жванецький, "ну хоча б…".

Насправді ця держава легітимізує і допомагає тіньовій корумпованій державі силовиків встановлювати в країні автократію та тотальний дирижизм, знищуючи ліберальні свободи, руйнуючи нашу економіку, зменшуючи (тут думаю що несвідомо) врешті решт обороноздатність нашої країни.

Що робити?

Що робити для того, щоб в нашій країні домінуючою стала нарешті саме ліберальна держава? Держава, яка впроваджувала б ключові економічні та суспільні реформи, для посилення України. Як підтримати її коли немає виборів? 

Дійсно, виборів немає, але ж політичний процес триває. А сутність політичного процесу - це сила громадянського суспільства, це діалог, це інклюзивність в ухваленні рішень державою. 

Тому тільки чітка наша візія, чіткі вимоги і контроль над діями влади, здатні довести нашу спроможність, нашу силу. Це означає тільки одне - треба об'єднуватися і спільно діяти для того, щоб не давати корумпованій державі силовиків відчувати себе безкарною - такою, яка може домінувати і встановлювати правила гри. 

І не дати їм таку можливість - головне завдання громадянського суспільства. Тільки сильне громадянське суспільство і сильна держава - це і є наш шлях.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама:
Слухайте подкаст "Хроніки економіки" на зручній платформі: