Куди заводять мрії про вільну торгівлю

Куди заводять мрії про вільну торгівлю

Середа, 26 жовтня 2011, 12:09 -
Угода з СНД - пряник, який розрахований на Україну. Росія намагається не допустити зближення України з Євросоюзом. Для Москви важливо зробити це до підписання угоди з ЄС.

Після підписання главами урядів країн СНД багатостороннього договору про створення зони вільної торгівлі в українській пресі з'явилося багато коментарів, в тому числі з різкою критикою на адресу прем'єр-міністра Миколи Азарова.

Мовляв, він не мав таких повноважень, підписання угоди невигідне для України, а тому глава уряду завдав країні великої шкоди.

Ще більш дивовижним виглядало твердження, що Україна не може мати одночасно кілька угод про зону вільної торгівлі, а тому, підписавши договір з країнами СНД, Київ не зможе укласти таку довгоочікувану угоду з Євросоюзом.

Чи нашкодив Україні прем'єр-міністр?

Повноваження в Азарова були, стверджується в офіційних заявах. До того ж, очевидно, дехто намагався провести аналогію із звинуваченнями, пов'язаними з підписанням газових угод в 2009 році. Однак такі аналогії кульгають на обидві ноги.

Річ у тім, що міждержавні угоди набирають чинності лише після їх ратифікації Верховною радою. Тож навіть якщо вони невигідні для України, то остаточне рішення прийматиме не прем'єр чи президент, а парламент.

Отже, одноосібно прем'єр-міністр завдати економічної шкоди державі не може. Це, до речі, стосується і відомих Харківських угод. Хоча назвати їх вигідними не наважуються вже навіть у провладному таборі, проте покласти відповідальність за них необхідно передусім на народних депутатів, в тому числі опозиційних.

Вони мали би не яйцями кидатися у сесійній залі, і не димові шашки підпалювати, а обговорювати аспекти тих угод, переконуючи в їх невигідності для України. Однак дехто в цьому був дуже незацікавлений, бо тоді неминуче довелось би згадувати, що Харківські угоди є прямим наслідком газових угод, підписаних у січні 2009 року.

Чим відрізняється зона вільної торгівлі від митного союзу?

Важливо підкреслити, що зона вільної торгівлі - це не митний союз. Митний союз передбачає ліквідацію всіх митних тарифів та нетарифних обмежень на торгівлю між державами, що входять до митного союзу.

При цьому утворюється "єдина митна територія", тобто встановлюються єдині митні тарифи на зовнішніх кордонах держав, що входять до митного союзу. Їх зміна здійснюється наддержавним органом країн митного союзу. Зрозуміло, що за таких умов країна знаходитися одночасно у двох митних союзах не може.

Зона ж вільної торгівлі - це тип міжнародної інтеграції, при якому в країнах-учасниках скасовуються митні збори, податки і збори, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі відповідно до міжнародного договору. При цьому в умовах дії зони вільної торгівлі можуть діяти певні винятки щодо вільної торгівлі товарами.

Зрозуміло, що чим менше таких винятків, тим краще, бо вони спотворюють плідні торгівельні відносини між країнами-учасниками. Тарифні та нетарифні обмеження щодо інших країн діють в повному обсязі. Їх режим визначає кожна країна.

Враховуючи це, казати, що Україна, підписавши договір про зону вільної торгівлі у межах СНД, не може укладати такі ж угоди з іншими країнами, некоректно. Україна може мати безліч таких угод, включаючи ті, що стосуються країн, які знаходяться на відстані тисяч кілометрів від неї, наприклад, з Бразилією, США чи Філіппінами.

Отже, підписання зони вільної торгівлі в межах СНД жодним чином не суперечить можливості та бажаності підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

Зона вільної торгівлі може бути вигідною навіть за умови певних вилучень.

Підписання угоди про зону вільної торгівлі в межах СНД стало для експертів несподіванкою, бо Україна безуспішно домагалася цього від Росії упродовж останніх 17-18 років. Ще в далекому 1994 році був укладений багатосторонній "Договір про створення зони вільної торгівлі у рамках СНД", але Росія його не ратифікувала.

Відтак, Україна торгівельні стосунки з Росією будувала на підставі двостороннього договору про вільну торгівлю від 1993 року. Ця угода не передбачала вилучень, наприклад, у вигляді експортних мит на вуглеводні, але фактично вони були.

Всі українські уряди розуміли, що домогтися їх скасування неможливо. Намагання вирішити це питання в судовому порядку, як пропонували деякі опозиційні політики, виглядає не дуже реалістичним. Такі договори є доброю волею держав.

Примусові дії завершились би розірванням угоди. Це зашкодило б інтересам країн, спровокувавши значно більші взаємні обмеження для вільної торгівлі.

До того ж, наївно вважати, що Росія погодилась би постачати енергоносії в Україну за низькими внутрішніми цінами. Це означало б, що Росія ділиться з Україною частиною свого національного багатства, а це не схоже на Москву. Отже, вилучення з режиму вільної торгівлі енергоносіїв були і будуть.

При цьому з певною часткою цинізму можна сказати, що існуючий варіант вилучення частини прибутків від видобутку та експорту енергоносіїв до російського бюджету за допомогою експортного мита вигідний для України.

За такого режиму оподаткування енергоносії у Росії коштують значно дешевше ніж, наприклад, в Україні. Зрозуміло, що дешеві енергоресурси не змушують російських споживачів скорочувати їх споживання і підвищувати ефективність своєї діяльності.

Тобто українські підприємства, у яких частка витрат на енергоносії не є значущою в собівартості продукції, можуть бути більш конкурентними на російському ринку. При цьому величезні кошти, що надходять до російського бюджету у вигляді експортного мита, проїдаються або банально розкрадаються російськими можновладцями.

Чим довше зберігатиметься така ситуація, тим краще для українських підприємств. Проблеми виникнуть тоді, коли російському уряду вистачить відповідальності, щоб замість експортного мита стягувати з видобувних компаній високі рентні платежі.

Тоді внутрішні ціни на енергоносії в Росії зростуть, але для створення більш сприятливих умов для російських підприємств, ймовірно, буде прийнято рішення про суттєве зниження податків. У цьому випадку і споживання енергоресурсів в Росії скоротиться, і російські підприємства стануть більш ефективними, і можливостей для розкрадання бюджетних коштів стане менше. Втім, це клопіт росіян.

Чому Росія зволікала із створенням зони вільної торгівлі?

В структурі експорту Росії ключове місце посідає сировина: нафта, газ і вугілля - 47%, а з нафтопродуктами - майже 70%. Купує ж вона у країн СНД переважно готові продукти. В цьому сенсі Росію можна називати українським сировинним придатком.

Зрозуміло, це не влаштовує Москву, тому вона намагається налагодити виробництво готової продукції, обмеживши її ввезення з країн СНД, передусім з України. Чому ж тоді російське керівництво доволі несподівано погодилося на створення зони? Ймовірно, таке рішення було прийнято з кількох міркувань.

Для України угода про зону вільної торгівлі з СНД вигідна, хоча вона небагато додає до угоди про вільну торгівлю з Росією від 1993 року. Будь-яке додаткове розширення можливостей для експорту української продукції потрібно сприймати як позитив.

Ця угода - пряник, який розрахований, в першу чергу, на Україну. Росія намагається не допустити зближення України з Євросоюзом. Крім того, для Москви важливо зробити це ще до підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

У Росії з'являється можливість тиску на Україну щодо можливих проблем у зв'язку з одночасним функціонуванням режимів вільної торгівлі з СНД та ЄС.

Угода про зону вільної торгівлі ще навіть не набула чинності, а вже чути погрози, що Росія може почати встановлювати додаткові обмеження щодо українських товарів у разі укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом.

Митний союз: що для Росії і Казахстану добре, для України - смерть.

Очевидно, що Росія і далі намагатиметься максимально втягнути Україну в свою геополітичну орбіту, позбавивши її самостійної зовнішньополітичної суб'єктності.

Створення зони вільної торгівлі в межах СНД російські керманичі розглядають лише через призму своїх геополітичних амбіцій, тому вони намагатимуться приєднати Україну до митного союзу. Ключовим буде встановлення єдиних митних тарифів і передавання прав на їх регулювання наддержавному органу, керованому Кремлем.

Оце справді було би дуже поганим для України, бо Білорусь та Україна з одного боку і Росія та Казахстан з іншого мають дуже різні структури економік. Для України та Білорусі характерне переважно виробництво готової продукції та напівфабрикатів, тоді як для Росії та Казахстану основними є видобування та експорт сировини.

Саме сировина формує основні доходи держбюджетів цих двох країн та є визначальною для їх національних економік. Росія і Казахстан можуть безболісно обмежувати імпорт, встановлюючи високі митні тарифи, а їх сировину купуватимуть.

Саме тому вони не поспішають вступати до СОТ, виторговуючи для себе вигідні умови. В доступі на ринок Росії зацікавлені виробники розвинутих країн, а Росія, хоч і зацікавлена у ринках розвинутих держав, але, крім сировини, яка і так добре продається, нічого конкурентного їм запропонувати, принаймні зараз, не може.

Україна ж для отримання доступу до іноземних ринків мусила відкрити свій ринок. Якщо Київ вступить у митний союз, то отримає більші можливості для експорту в межах митного союзу, але інші ринки будуть для нього обмежені. Високі мита призведуть до високих мит на продукцію країн, що не входять до митного союзу.

У цьому випадку Україна більше втратить, ніж виграє, не кажучи про те, що вона конче потребує інвестицій і технологій, яких точно нема ні в Росії, ні в Казахстані.

Останні події в єврозоні показали хибність обраного в 1992 році варіанту функціонування валютного та митного союзу. Він може бути ефективним лише за умови об'єднання не тільки митної та валютної систем, але й фіскальної і бюджетної.

Іншими словами, йдеться про необхідність формування єдиної федеративної держави з єдиним урядом, а це передбачає втрату суверенітету.

Можновладцям в Україні потрібно усвідомлювати, що це стосується і митного союзу. Він матиме сенс лише в разі валютного союзу, але після того постане питання про необхідність повного об'єднання країн та формування єдиного уряду. Це означатиме перетворення України в провінцію, а реальна влада знаходитиметься в Кремлі.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!