Останній об'єкт

Конфлікт між прем'єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Фонду держмайна (ФДМ) Валентиною Семенюк розвивається ледь не щодня. Точкою кипіння стало питання про приватизацію Одеського припортового заводу. За довгі роки підготовки до продажу підприємство встигло обрости низкою скандалів, які тепер переходять у політично-кадрову площину.

Минулого тижня, напередодні засідання Ради національної безпеки і оборони, стало відомо, що Семенюк не затвердила протоколу засідання конкурсної комісії про оголошення умов конкурсу з продажу акцій ВАТ "Одеський припортовий завод".

"Я не можу затвердити оголошення таких умов конкурсу, проти яких проголосували 4 із 9 членів конкурсної комісії. Проти виступили профспілковий комітет, представники місцевої влади і два працівники ФДМ, які не хочуть бути "відбувайлами" у цій справі. Коли я дістаю розпорядження Кабінету Міністрів і бачу в ньому зовсім не ті умови, які подавав Фонд за рішенням конкурсної комісії, я повинна розібратися. Дуже серйозно урізаний соціальний блок конкурсних умов, зокрема, вилучено пункт про недопущення скорочення працівників, вилучено пункт про пільги працівникам та пенсіонерам підприємства. Я не хочу повторення ситуації з Луганськтепловозом. Перш ніж підписувати цей протокол, я повинна доповісти президенту про значні зміни в умовах конкурсу", - пояснила Валентина Семенюк.

Нагадаємо, наміри уряду виставити цей завод на продаж у першочерговому порядку востаннє були зафіксовані в урядовому ж розпорядженні від 16 лютого цього року (№ 81-р). У документі сказано про продаж 99,57% акцій підприємства номінальною вартістю 795,0839 млн грн. Іншим розпорядженням (№261-р) уряд затвердив умови проведення конкурсу з продажу пакету акцій ВАТ "Одеський припортовий завод". Днями ці умови оприлюднили: на продаж виставляється 99,52-відсотковий пакет акцій. Урядовий документ передбачає, що пропозиція ціни на конкурсі має бути відкритою, а формуватися за принципом аукціону. Стартова ціна пакета - 3 млрд грн.

Одеський припортовий завод - одне з найбільших підприємств української хімічної промисловості. Спеціалізується на виробництві аміаку й карбаміду, а також на перевантаженні в одеському порту хімічної продукції, яка надходить із країн СНД  на експорт. Одеський завод вважався монополістом на ринку прийому, охолодження і перевантаження аміаку. У складі підприємства - відповідні перевалочні потужності для завантаження хімічної продукції на морські судна. У заводу є ще одна вкрай важлива особливість: він є кінцевим пунктом аміакопроводу, що бере початок у Тольятті (Росія). Одеському заводу трубопровід не  належить, і його приватизація заборонена законодавством.

Врешті-решт, ідеться про одне з небагатьох  технічно досконалих підприємств в Україні, що працюють. Деякі експерти стверджують навіть, що за рівнем технічного оснащення, технологій діяльності, спектра продукції Одеський припортовий завод не має рівних у світі. Зайве говорити, що це прибуткове і стратегічне підприємство.

З-поміж тих, які можуть зацікавитися придбанням Одеського припортового, опитані ЕП експерти називають у першу чергу російський Газпром, а ще - російського ж бізнесмена Віктора Вексельберга,  співвласника РосУкрЕнерго Дмитра Фірташа й українську групу "Фінанси і кредит".

Зрозуміло, що будь-яке  рішення - продати завод чи залишити його в державній власності - завжди породжуватиме чутки про те, для чого або в чиїх інтересах це робиться. Особливо тепер, на тлі чергового політичного загострення і, зокрема, публічного протистояння Тимошенко і Семенюк.

Спроба вивчити умови продажу заводу, щоб оцінити їх, марна. На перший дилетантський погляд, те, що затвердив уряд, і є вичерпними умовами. У документі сказано про економічний, інноваційно-інвестиційний, соціальний і природоохоронний аспекти діяльності. Вимог до потенційного покупця, абсолютно конкретних і чітких, вказана величезна кількість. Але експерти не поспішають оцінити як урядовий документ, так і позицію голови ФДМ.

Наприклад, у Спеціальній контрольній комісії Верховної Ради з питань приватизації документ отримали фактично одночасно з тим, як він потрапив до рук журналістам. "Це - предмет серйозного аналізу фахівців, у тому числі - у галузі хімічного виробництва. До того ж, мені не відомо, що пропонував Фонд держмайна",  -  сказав ЕП завсекретаріатом комісії Леонід Сукненко.

Спеціальна парламентська контрольна комісія з питань приватизації у Верховній Раді 4-го і 5-го скликань неодноразово розглядала питання приватизації Одеського припортового заводу. Відомо тільки про одну принципову пропозицію: відділити термінальну частину від власне заводу. Першу пропонувалося залишити у державній власності разом із аміакопроводом, який, нагадаємо, не підлягає приватизації. Щоправда, це означає, що продаж заводу викликатиме на порядок менший інтерес потенційних інвесторів.

Як краще вчинити - нові депутати поміркують під час засідання Спеціальної комісії, котре планують на завтра, 19 лютого. Окремо у порядку денному питання приватизації одеського заводу не зазначене, однак його, ймовірно, розглянуть у контексті двох розпоряджень уряду, що стосуються об'єктів, які підлягають щонайшвидшій приватизації чи терміновій підготовці до приватизації цього року (№81-р від 16 січня і №248-р від 6 лютого).

Втім, головне питання, навколо якого майже напевне виникнуть найзапекліші суперечки, - доцільність продажу Одеського припортового заводу взагалі. Фахівці стверджують, що за Законом "Про приватизацію державного майна" продаж підприємств покликаний підвищити соціально-економічну ефективність виробництва і залучити кошти для структурної перебудови української економіки.

Про високий рівень технічної оснащеності саме цього заводу вже було сказано. Завдяки перевалочному комплексу Одеський припортовий може впливати навіть на світовий ринок хімічної продукції. До того ж, підприємство щороку перераховує в Держбюджет солідні кошти. Тобто аргументів проти його приватизації значно більше, ніж на користь її проведення.

Якщо ж говорити стосовно продажу привабливого підприємства з метою наповнення бюджету (підкреслимо, що це буде одноразове вливання коштів), то план приватизації можна було би виконати шляхом приватизації, наприклад, Укртелекому.

Директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій Олександр Рябченко каже, що за наявної системи приватизації, яка взагалі не відповідає теперішньому стану економіки і потребам держави, оцінювати план продажу Одеського припортового - абсурдно. Глибинні протиріччя, закладені відсутністю як приватизаційної стратегії, так і довготермінової програми економічного розвитку держави, породжують політичні проблеми. На зразок того, що голова ФДМ не виконує розпорядження уряду, конкурсна комісія відмовляється голосувати тощо.

До речі, позиція експерта збігається з думкою президента Віктора Ющенка, який хоч і призупинив рішення уряду про звільнення Валентини Семенюк, але минулої п'ятниці піддав нищівній критиці діяльність ФДМ. Президент, як відомо, вимагає від урядовців виробити єдину лінію приватизаційної стратегії (що не передбачатиме використання коштів від продажу підприємств на латання бюджетних дірок), а вже потім розробляти плани приватизації окремих об'єктів.

Рябченко вважає, що така позиція справедлива: спочатку треба визначити, що держава хоче отримати від приватизації, якщо влада наважилася на продаж останнього великого стратегічного підприємства.

Якщо ж почати приватизацію не дозволяє законодавство, котре призводить до політичних сутичок, то варто спочатку узгодити позиції та внести зміни до чинних законів. Інакше потім неодмінно виникнуть як звинувачення у зловживаннях в процесі приватизації, так і претензії до інвестора. І так буде доти, поки приватизація залишатиметься самоціллю, а не елементом продуманої державної політики.