Історія одного Святошинця… Вадим Хабібуллін

Історія одного Святошинця… Вадим Хабібуллін Вадим Хабібуллін, Київ, Святошинський р-н Вадим Хабібуллін Київ, Святошинський р-н адвокат, правозахисник, громадський діяч ХАБІБУЛЛІН ® KHABIBULLIN.kiev.ua Ця історія, як вважає сам Вадим Хабібуллін, почалась 1982 року, коли він пішов до першого класу Київської загальноосвітньої школи № 205, що на масиві Борщагівка у колишньому Ленінградському районі міста Києва, сьогодні – Святошинському районі міста Києва. Втім, на нашу думку, варто почати розповідь з 2 січня 1975 року – дня народження нашого головного героя. МИНУЛЕ 1975 –1990. Дитинство. Союз Радянських Соціалістичних Республік Народився Вадим Хабібуллін 2 січня 1975 року у військовому містечку м. Потсдама (Німеччина), оскільки його батьки Олена Олександрівна та Монев’яр Якубович були військовими. Великим авторитетом для всієї родини був дід Вадима – Олександр Володимирович Монойленко. Свого часу він отримав дві вищі освіти, пройшов усю Другу світову війну, мав нагороди, зокрема орден Вітчизняної війни та орден Червоної Зірки, медалі за взяття Кенігсберга і Берліна та багато інших. У 1945 році дід Вадима був заступником коменданта міста Потсдам, а 30 років потому, за дивовижним збігом, саме у цьому місті народився Вадим. Школа і друзі 1978 року родина Хабібулліних переїхала до Києва, на масив Борщагівка у колишньому Ленінградському районі міста Києва, сьогодні – Святошинському районі міста Києва. Дитячі роки Вадима були такими самими, як і в мільйонів дітей радянської доби: дитячий садок ледь не з трьох років, школа, обов’язкові «лінійки», збір макулатури, піонерські табори, вступ до лав комсомолу... Вже з першого класу хлопець вирішив присвятити себе спорту та почав займатися боротьбою. Його перший тренер – Петро Васильович Борейко – вчив своїх вихованців не зважати на перевагу суперника, боротися до останнього, йти до перемоги за всяку ціну. Перша вчителька Вадима - Київської загальноосвітньої школи № 205, що на масиві Борщагівка у колишньому Ленінградському районі міста Києва, сьогодні – Святошинському районі міста Києва – Олена Валер’янівна Ширяєва – через тривалу хворобу зарано пішла з життя. Клас, в якому вчилися Вадим та його однокласник, за всіма правилами мали розформувати. Доля могла на все життя роз’єднати хлопців: учнів мали розподілити по інших чотирьох класах за прізвищами в алфавітному порядку, тож однокласнику й Хабібулліну навряд чи пощастило б сидіти за однією партою. Однак доля змилостивилася над ними, і учні отримали нового класного керівника – Нінель Анатоліївну, чий прихід врятував клас від розформування, а наших героїв – від неминучого розставання. Втім, класні керівники повсякчас змінювали один одного: за Нінель Анатоліївною прийшла Ніна Феодосіївна, а з шостого класу на цій посаді побувало аж троє вчителів – Юрій Михайлович Булаков, Сергій Іванович Туренко і Марія Миколаївна Бабич. Клас постійно перебував під загрозою розформування, але трапилось це тільки після восьмого року навчання, коли дитяча дружба була загартована і не такими випробуваннями. Врешті-решт, наприкінці навчання однокласники знову, хоча й випадково, стали разом навчатися. Далі буде …