Коментар на тему "Рішення Конституційного суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 та його правові наслідки"

30.09.2010 року Конституційним судом України було прийнято надзвичайно важливе й історичне рішення. Ніколи ще в новітній історії України не було такого прецеденту, щоб норми Основного Закону визнавалися неконституційними та скасовувалися. На мою думку, вищезазначене рішення конституційного суду України стане доленосним для подальшого розвитку Української держави. Хоча прийняття цього рішення одностайно всім складом Суду не стало несподіванкою, оскільки про такий результат розгляду конституційного подання 252 народних депутатів України політичні та юридичні кола говорили ще задовго до його офіційного оприлюднення. Рішення Конституційного суду України носить досить великий політичний характер, його висновки дають можливість провладній політичній силі отримати надзвичайно великі важливі важелі впливу на розвиток Української держави і права загалом. На мою думку, прийнятий Верховною Радою України 08.12.2004 року Закон «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-ІV є неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Зазначений Закон було прийнято в порушення вимог статті 159 Конституції України, яка наголошує на тому, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного суду України щодо відповідності його вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Водночас у резолютивній частині рішення Суду від 30.09.2010 року не зазначено про відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом України № 2222, хоча вказівка про це є у мотивувальній частині цього рішення. У зв’язку з цим можуть виникнути зловживання у застосуванні норм Основного Закону. Конституційному Суду України варто було у резолютивній частині свого рішення від 30.09.2010 року зазначити про юридичне відновлення норм Конституції України у редакції від 28.06.1996 року. Крім того, з однієї сторони, враховуючи положення статті 150 Конституції України та Закону України «Про Конституційний суд України», Конституційний суд України може визнати неконституційним як «простий» закон, так і закон, яким вносяться зміни до Основного Закону України. З іншої сторони, єдиний суд конституційної юрисдикції, визнавши неконституційним Закон № 2222, фактично взяв на себе повноваження Верховної Ради України, оскільки змінив норми діючої станом на 30.09.2010 року Конституції України в редакції від 08.12.2004 року. Згідно статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить зокрема внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції. Таким чином, Конституційний суд України, приймаючи рішення від 30.09.2010 року, фактично взяв на себе повноваження законодавчого органу та конституціодавця. Проте, проаналізувавши зміст рішення Суду від 30.09.2010 року, можна зробити висновок, що незважаючи на певні недоліки, воно відповідає вимогам законодавства України, є обґрунтованим та об’єктивним. Одразу після офіційного оприлюднення рішення Суду від 30.09.2010 року чимало політиків висловили свої позиції стосовно того, що на сьогоднішній день усі органи державної влади, у тому числі Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, є нелегітимними та у найближчий час повинні бути проведені дострокові парламентські та президентські вибори. На мій погляд, не варто таким політикам піднімати галас, оскільки легітимність обраної на дострокових парламентських виборах Верховної Ради України у 2007 році та Президента України у 2010 році не може підлягати сумніву. Вищезазначені органи державної влади були сформовані у відповідності до Конституції України з урахуванням внесених до неї змін і доповнень Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222 від 08.12.2004 року, яка діяла до 30.09.2010 року. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний суд України», Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, правовим наслідком прийняття Судом рішення від 30.09.2010 року стане скорочення повноважень обраної у 2007 році Верховної Ради України з 5 років до 4, як це передбачено Конституцією України у редакції від 28.06.1996 року. Отже, на сьогоднішній час в Україні діють норми Конституції України у редакції від 28.06.1996 року, які були змінені та доповнені Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 року. Нові суспільні правовідносини регулюються конституційними нормами, які набрали чинності з дня ухвалення Конституційними судом України рішення у справі № 20-рп/2010. На мій погляд, Верховній Раді України необхідно прийняти закон, яким закріпити нормативне «відновлення» дії норм Конституції України від 28.06.1996 року з метою забезпечення належного виконання рішення Конституційного суду України від 30.09.2010 року та унеможливлення зловживань суб’єктами владних повноважень. Крім того, пунктом 3 резолютивної частини рішення від 30.09.2010 року Конституційний суд України поклав на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28.06.1996 року. Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади, не зобов’язана виконувати вимоги зазначеного вище пункту рішення Суду, та й чинним законодавством України не встановлена відповідальність цього державного органу за невиконання рішень Конституційного суду України. Водночас з метою уникнення визнання низки законодавчих актів, прийнятих у відповідності з Конституцією України у редакції від 08.12.2004 року, неконституційними, Верховній Раді України варто було б внести відповідні зміни до цих актів або визнати їх такими, що втратили чинність. Отже, з урахуванням викладеного вище, можна зробити висновок про те, що рішення Конституційного суду України спрямоване на недопущення зловживань Верховною Радою України щодо внесення змін до Конституції України шляхом порушення відповідної конституційної процедури. Закон України № 2222-ІV «Про внесення змін до Конституції України» є неконституційним, а норми Конституції України, змінені цим Законом, поновлюють свою юридичну дію. Статус та повноваження конституційних органів мають бути приведені у чітку відповідність із нормами Конституції України у редакції від 28.06.1996 року. Незважаючи на це рішення Суду, вони не будуть стосуватися фізичних чи юридичних осіб, оскільки пов’язані лише з питаннями перерозподілу владних повноважень між державними органами. Мудрак Юрій Консалтингова група "Димов та Партнери" mudrak@dymov.ua http://www.dymov.ua