KHABIBULLIN ХАБИБУЛЛИН ХАБІБУЛЛІН KHABIBULLIN.kiev.ua - шлях до приватного ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ та введення в Україні інституту приватних судових виконавців

KHABIBULLIN ХАБИБУЛЛИН ХАБІБУЛЛІН KHABIBULLIN.kiev.ua - шлях до приватного ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ та введення в Україні інституту приватних судових виконавців Судове невиконання. «Український юрист», Журнал сучасного правника, 7 –8 (67-68), Рустам Колесник, Євген Підлісний, Круглий стіл, КОМЕНТАР Незважаючи на різноманітні укази Президента, внесення змін до законодавства, виконання судових рішень залишається однією з найгостріших проблем українського судочинства. Як Ви ставитеся до введення в Україні інституту приватних судових виконавців? З якими проблемами у сфері виконання судових рішень Ви стикалися? Вадим Хабібуллін, адвокат, Партнер спеціалізованої ЮФ “Агентство з питань боргів та банкрутства” Без лицемірства варто сказати про те, як існує певний “ринок” судових рішень, так і існує “ринок” їх виконання. І “акціонери” цього “ринку” не вельми бажають впровадження приватних судових виконавців. Проте, на мою думку, існує хоч і небагато, адвокатів, юристів-практиків, спеціалізацією яких – виконання судових рішень, не побоюсь цього слова, є виконавче право. Ці юристи могли б гідно нести звання приватного виконавця, а не витрачати свої сили на те щоб змусити ДВС виконати судове рішення на користь свого клієнта. Існування такої спеціалізації підтверджується, зокрема, і існуванням такої спеціалізованої юридичної фірми, як “Агентство з питань боргів та банкрутства” DEBTS.com.ua, партнери якої доклали чимало зусиль до того, щоб на проблеми невиконання рішень судів звернули увагу на державному рівні з 1996 року безпосередньо та з 2001 року зокрема. ВИСНОВОК на проект Закону України Про присяжних виконавців: - http://khabibullin.kiev.ua/pabl_article_ua.php?page=1&cat=5&id=363 Проект Закону про присяжних виконавців: - http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=36171 - http://khabibullin.kiev.ua/pabl_article_ua.php?page=1&cat=5&id=288 - http://khabibullin.kiev.ua/pabl_article_ua.php?page=1&cat=5&id=190 1996–1999. Державна служба. Судовий виконавець. ДЕРЖАВНЕ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У січні 1996 року Вадима несподівано запросили на державну службу на посаду судового виконавця колишнього Мінського районного суду міста Києва. Ми вже згадували, що, на жаль (а може й на щастя), Вадимові батьки не могли матеріально допомагати синові через хронічні родинні нестатки. Отже, в нього з самого початку не було ані грошей, ані впливових знайомих. Як же без цього пройти складний шлях кар’єрного зростання на державній службі, стати відомим правником та громадським діячем, створити одну з найвідоміших і найвпливовіших спеціалізованих юридичних фірм „Агентство з питань боргів та банкрутства”? Погодьтесь, що це майже нереально. Втім, саме призначення на посаду судового виконавця стало першим кроком на шляху до успіху і правничого майбутнього та вирішило подальшу долю Вадима, його партнерів і спеціалізованих правничих проектів. Отже, в 1996 році Вадимові виповнюється двадцять один рік. За наполегливе і відповідальне ставлення до праці на державній службі йому вперше, достроково та без випробувального терміну, присвоюють п’ятнадцятий ранг державного службовця, після складання присяги державного службовця України. Його спеціалізацією є загальне проведення примусового стягнення з виконання судових рішень. Стати серйозним фахівцем у цій сфері та набути реального досвіду за відсутності необхідних законодавчих норм – справа не з легких. Це може бути під силу тільки тій людині, яка знайшла своє місце на цій роботі. Можливо, вона й не підозрювала, що все життя прагнула саме цього, що народилася саме для цього. Та коли вже доля подарувала такий шанс, далі все залежить тільки від тебе, від твоєї наполегливості, працелюбності та віри у себе і своє життєве призначення. Щодня Вадим працював над документами з ранку до пізнього вечора (чи то радше – до ночі); працював без вихідних, без відпочинку, постійно чуючи справедливі докори дружини і батьків. До того ж, він щодня вчився, шукав літературу з теорії і практики примусового виконання та стягнення, ознайомлювався в архівах з досвідом попередніх поколінь судових виконавців. Система примусового виконання в той час зубожіла так само, як і вся країна: не вистачало найнеобхіднішого; на 11 судових виконавців була єдина друкарська електромашинка, якою користувалися по черзі. Вадим не став це довго терпіти і власним коштом придбав стареньку ручну друкарську машинку. На жаль, ця спроба хоч якось оптимізувати свою роботу була негативно оцінена як його безпосереднім керівником, так і всіма іншими співробітниками – мовляв, «що, Хабібулліну більше всіх треба?». Але Вадим вважав, що це поліпшить показники примусового виконання, заощадить час для безпосередньої оперативної та паперової роботи. Сьогодні подібна ситуація видається дещо кумедною, адже майже кожний відділ державної виконавчої служби забезпечений офісною оргтехнікою, комп’ютерами, належними приміщеннями, автомобілями тощо. Але тоді не було нічого, та й чекати не було звідки. А тому слід було обирати: або працювати, як всі, – пливучи за течією, або йти на особисті витрати і підвищувати власний професійний рівень, не зважаючи на реакцію інших співробітників. Вадим зробив свій вибір, з яким можна було погоджуватися або ні. Крім того, Вадим був єдиним судовим виконавцем, хто вів усю документацію українською мовою – це теж дратувало його колег. Але для Вадима цей вибір був свідомим, хоча й непростим, адже в школі він був звільнений від вивчення української мови... Втім, життя все поставило на свої місця – за наполегливе, професійне та відповідальне ставлення до роботи керівник судових виконавців іншого району Віра Леонтіївна Ракицька в серпні 1996 року запропонувала Вадимові посаду судового виконавця у колишньому Ленінградському районному суді міста Києва, за що Вадим і досі їй дуже вдячний. На новій роботі йому розширили спеціалізацію й почали доручати вже набагато складніші справи. Тепер Вадим опікувався примусовим виконанням судових рішень та стягнень стосовно юридичних осіб. Розуміючи, що найближчим часом він не матиме фінансових можливостей для здобуття вищої юридичної освіти, Вадим ще наполегливіше взявся до роботи, і невдовзі міг впоратися практично з будь-якою неординарною справою. Примусове виконання судових рішень та стягнень виявилося для нього саме тією роботою, яка відповідала його характеру, досвіду, людським і життєвим якостям. Час спливав. Вадим робив успіхи. Його помітили – і голова районного суду, і судді. З ним почали радитися, дослухатися до його думки щодо найскладніших справ з примусового виконання судових рішень, які тривалий час вважались такими, що їх неможливо завершити. Звісно, Вадим пишався своїми досягненнями і прагнув розвинути отримані здібності та реалізувати увесь свій потенціал. Наступна кар’єрна сходинка У квітні 1997 року Вадима викликали до колишнього Київського міського суду – мав пройти конкурс на заміщення посади. Однак там, завваживши його надто вже молодий вік (лише двадцять два роки) на тлі інших достойників, не на жарт розгубилися. Лише з другої спроби йому було запропоновано посаду єдиного судового виконавця з примусового виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень колишнього Київського міського суду. Повноваження такого судового виконавця виходили за межі певного району, і тепер Вадим фактично сам займався примусовим виконанням судових рішень по всьому Києву. Того ж року йому достроково присвоїли одинадцятий ранг державного службовця. Така висока та поважна посада накладала на Вадима ще більшу відповідальність, вимагала ще більше сил і часу. Він ішов на роботу, коли дитина ще спала, а повертався – коли вона вже спала. Вадим дуже жалкував, що не може приділяти більше уваги дружині та синові, але сподівався, що вони усвідомлюють: він робить усе можливе, аби його родина жила краще. А для того, щоб досягти чогось у цьому житті, потрібно дуже багато, наполегливо, чесно і відповідально працювати. Примусове виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень у колишньому Київському міському суді вийшло на зразковий рівень. На той час у Києві було не десять, а чотирнадцять районів і, відповідно, чотирнадцять районних судів, у яких працювало по 15-20 судових виконавців. Тобто в Києві було близько трьохсот судових виконавців, кожен з яких мав свою маленьку ділянку роботи. Вадим же був один. І примусове виконання вироків, постанов і ухвал з кримінальних справ у частині майнових стягнень він здійснював у всіх чотирнадцяти районах Києва. Не було ані автомобіля, ані належної охорони, ані безкоштовного проїзду. Доводилося переважно своїм коштом діставатися місць, де відбувалися примусові описи та арешти (а це почасти були найвіддаленіші куточки Києва). На відміну від районних судів, кримінальні справи у колишньому Київському міському суді були більш серйозні, складні та відповідальні, а часом – не завжди безпечні. Вадимова діяльність з примусового виконання судових рішень постійно когось не влаштовувала. Часто-густо йому погрожували, пропонували відмовитися від конфіскації майна в дохід держави, та все було марно. Він мав репутацію непокірного, принципового і чесного чоловіка, на якого неможливо вплинути, якого неможливо дотиснути ані погрозами, ані систематичними незапланованими перевірками, ані публікаціями в пресі. Одного разу до нього завітав журналіст впливової на той час газети, який отримав завдання скомпрометувати Вадима як судового виконавця з кримінальних справ колишнього Київського міського суду. Однак журналіст, вочевидь, на місці пересвідчившись у марності зусиль замовників статті, відмовився від попереднього задуму. В своїй статті він розповів про позитивні напрацювання Вадима; що на своїй посаді він одним із перших розпочав кампанію з продажу нерухомого майна на публічних аукціонах, за місяць письмово повідомляючи про них майже всі агентства нерухомості, місцеві органи влади та інші інстанції. Вадим одним із перших заявив про необхідність отримання судовими виконавцями винагороди за успішне виконання своїх обов’язків (до реформи примусового виконання судові виконавці мали одержувати 5% з примусово виявлених, арештованих та стягнених особисто ними грошових сум чи вартості майна). Водночас Вадим наголошував, що така винагорода має бути законною; оформлюватись ухвалою суду, яку можна оскаржити та яка виноситься лише після перевірки власної заслуги судового виконавця й після сплати 20% прибуткового податку до бюджету країни. Згодом він за допомогою преси викрив випадки незаконного, без дотримання процесуального порядку, одержання винагород. Звичайно, така реформаторська позиція багатьом не подобалась. Саме тому, як показує досвід усіх пострадянських держав, в умовах беззаконня та корупції на сторожі Закону залишаються тільки дуже сильні духом люди… Після реформи системи державного примусового виконання 1998 року посаду судового виконавця з кримінальних справ колишнього Київського міського суду, як і загалом інститут судових виконавців, було ліквідовано. У новій державній виконавчій службі України, до створення якої Вадим також доклав певних зусиль, йому не запропонували і найнижчої посади. Звісно, його вчителі та наставники – суддя Леонід Федорович Глос, голова Кримінальної колегії Київського міського суду, та суддя Григорій Іванович Зубець, голова цього суду, могли допомогти Вадиму з працевлаштуванням. Але він не хотів перекладати вирішення власних проблем на цих шанованих і авторитетних людей, позаяк уже давно звик розраховувати лише на власні сили та можливості. 2001 - 2010. Приватна правозахисна діяльність. Агентство з питань боргів та банкрутства (www.DEBTS.com.ua) = НЕДЕРЖАВНЕ (ПРИВАТНЕ) ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ Агентство з питань боргів та банкрутства є спеціалізованою юридичною фірмою, яка працює на ринку правничих послуг з 2001 року в справах правового захисту кредиторів та боржників (акціонерів та інвесторів). Головна й переважна спеціалізація Агентства з питань боргів та банкрутства: борги, виконавче провадження, неспроможність (банкрутство), ліквідація компаній, корпоративні конфлікти, досудове врегулювання спорів. Агентство з питань боргів та банкрутства, згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», відповідає умовам надання правової охорони та є зареєстрованим знаком для товарів і послуг. Свідоцтво № 34253 на знак для товарів і послуг видане Вадиму Хабібулліну 15.08.2003 року (23.07.2001 – 23.07.2011) Міністерством освіти і науки України (Державний департамент інтелектуальної власності). Керуючим партнером спеціалізованої юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства» є партнер Вадима – відомий правник, який після державної служби (державний службовець 14 рангу) має великий досвід у галузі виконавчого провадження та примусового виконання судових рішень. Досвід у галузі права – з 1999 року; спеціалізація – примусове виконання судових рішень. Є головою комітету з питань виконавчого провадження громадської організації «Київська міська гільдія фахівців з питань боргів та банкрутства», з 2002 року є партнером, а з 2003 – керуючим партнером спеціалізованої юридичної фірми «Агентство з питань боргів та банкрутства». Вадим Хабібуллін та його однокласник і правничий партнер – послідовні прихильники ідеї запровадження в Україні інституту приватних судових виконавців, оскільки його переваги підтверджені багаторічним досвідом країн Європи і Балтії. На думку спеціалістів Агентства з питань боргів та банкрутства, цей шлях є найбільш перспективним для досягнення мети роздержавлення примусового виконання судових та інших рішень в Україні. http://khabibullin.kiev.ua/prof_ua.php KHABIBULLIN ХАБИБУЛЛИН ХАБІБУЛЛІН KHABIBULLIN.kiev.ua - шлях до приватного ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ та введення в Україні інституту приватних судових виконавців