Особисті селянські господарства – пасинки для держави?

Особисті селянські господарства – пасинки для держави?

Четвер, 9 жовтня 2008, 17:39 -
Однією з підвалин розпочатої на початку дев'яностих років аграрної реформи стало визнання рівності всіх форм господарювання на селі. Однак ця норма, як і багато інших, залишилася декларативною.

Аграрні пенсіонери без підтримки

Особливо яскраво демонструють таку нерівність існуючі принципи державної підтримки галузі. В цілому учасникам ринку скаржитися гріх - з року в рік розміри фінансування зростають. Так, 2006 року на село з держбюджету було виділено 8,1 млрд. грн., 2007-го - 9 млрд., 2008-го - 11 млрд. грн. Однак розподіл цих коштів далекий від ідеалу.

Програма державної підтримки вітчизняного агропромислового комплексу орієнтується на крупнотоварного виробника. Чиновники визнають: сьогодні в Україні 20% господарств одержують 80% державної допомоги.

Левова частка бюджетних грошей спрямовується на рахунки юридичних осіб - колишніх колгоспів та великих агрофірм, які сконцентрували багатотисячні земельні наділи.

Тим часом поза увагою держави залишаються понад 11 млн. особистих селянських господарств, у яких працюють здебільшого пенсіонери.

Звісно, сільські садиби можна було б і проігнорувати, але зробити це складно - за даними офіційної статистики, бабці і дідусі виробляють близько 70% усієї вітчизняної аграрної продукції. Більше того, у деяких підгалузях, наприклад, овочівництві, ця цифра сягає 90%.

Навіть до нечисленної 40-тисячної когорти українських фермерів державний кошторис більш прихильний. Принаймні, упродовж багатьох років він містить окремий рядок фінансування.

2006 року фермери отримали 48 млн. грн., 2007-го - 63 млн., нинішнього - 60 млн. грн. При цьому їхня частка у валовому виробництві сільськогосподарської продукції складає всього 5%.

Домашні ж господарства ніколи не розглядалися владою як окремий об'єкт фінансування. Вряди-годи "малим" селянам перепадали хіба що крихти з великого бюджетного столу.

Два роки тому Мінагрополітики пропонувало розширити дію механізму фінансової підтримки рослинництва, яка полягає у виплаті дотацій на гектар посівів, на всі категорії господарств.

Рівноправність селян перед бюджетом повинна була принести країні додатково 7 млн. тонн збіжжя, що дозволило б повністю забезпечити населення продовольчим зерном, тваринництво - кормами, а переробну галузь - сировиною.

Проте не судилося: гроші й далі отримують лише великі підприємства.

Єдиним струмочком, який живить бюджетними коштами сільські подвір'я, залишаються дотації на продане на переробку м'ясо - у цьому випадку великі підприємства та особисті господарства мають рівні права.

За даними Мінагрополітики, фінансування видатків за цією статтею 2007 року було стовідсотковим: на закупівлю телиць в особистих господарствах держава витратила 1 264,4 тис. грн.

Лобістам заважають одноосібні аграрії?

Чому ж влада демонструє таку відверту несправедливість щодо "малих" селян? До речі, ця проблема притаманна й країнам ЄС. Там теж більша частина грошей на підтримку фермерства йде великим виробникам, чому сприяє могутнє аграрне лобі - як і в Україні.

Усі попередні уряди - і помаранчевий, і біло-блакитний, і біло-червоний - на словах визнавали наявність дисбалансу, однак кардинальних змін жоден з них не запровадив. Аргументи у них такі.

По-перше, реалізувати програму з підтримки рослинництва щодо дрібних господарств начебто неймовірно важко. Це стосується як підрахунку розмірів посівів - кожен двір, як правило, засіває лише кілька гектарів, так і контролю за самими виплатами.

Юридичні ж особи платять податки, здають звітність, тому до них застосувати механізм доплат простіше, стверджують чиновники.

По-друге, влада не може дотувати дрібні господарства на одному рівні з колишніми колгоспами, оскільки для одноосібників не розроблені продовольчі стандарти.

Крім того, існуючі норми не відповідають високим стандартам Євросоюзу - там, мовляв, ніхто не купує молоко і м'ясо у випадкового виробника.

Дрібнотоварним аграрникам не слід впадати у відчай - підтримка буде, підбадьорюють їх чиновники. Але не зараз.

Майбутні зміни вони зазвичай пов'язують з формуванням системи стандартів або написанням чергових програм. Втім, уряди змінюються, а малі господарства й надалі залишаються пасинками держави.

Нинішній Кабмін теж має добрі наміри. Днями Мінагрополітики пообіцяло у держбюджет-2009 закласти 880 млн. грн. на розвиток особистих селянських господарств і вже підготувало проект відповідного розпорядження уряду. Чи буде воно прийняте - невідомо.

Схоже, річ не лише у продовольчих стандартах - їх можна досить швидко розробити. Проблема значно глибша - у розумінні урядовими менеджерами ідеології державної підтримки.

Влада повинна докорінно змінити систему та методологію дотування АПК. У першу чергу, у бюджетній політиці повинен дотримуватися постулат рівності всіх форм господарювання, і не лише на словах.

Для цього слід скасувати всі чинні акти, які віддають перевагу крупнотоварним виробникам. В основі нової ідеології повинен лежати принцип виплат фіксованої суми на гектар посівних площ або за кілограм проданої тваринницької продукції.

Необхідно відмовитися від своєрідного стимулювання державою вирощування тих або інших культур, який досягається "прив'язкою" розміру виплат до типу культури: пшениця дотується за однією ціною, льон - за іншою. Селянин, засіваючи поле, повинен отримати свободу вибору.

Не є критичною і проблема обліку на селі. Один з варіантів - доручити рахувати засіяні поля і виплачувати гроші сільським радам.

Крім того, треба встановити верхню планку розміру таких виплат. Річ у тім, що сьогодні в агросекторі працює 50 надвеликих підприємств, своєрідних "латифундій", які обробляють від 100 до 500 тис. га оранки, і якщо держава стане дотувати абсолютно всі їхні поля, левова частка казенних асигнувань знову перетече на рахунки "велетнів", оминувши кишені одноосібників.

Такий механізм сприяв би розвитку ринкових принципів у АПК. Нині ж бюджет часто лише проїдається.

Самі ж селяни-одноосібники взагалі не розуміють, про які дотації йде мова. Все необхідне - насіння, добрива, солярку, запчастини - вони давно звикли купувати за свої, переважно пенсійні, кошти.

Про державні доплати вони чули по радіо, проте вважають, що для їх отримання треба мати "великі зв'язки в райцентрі". Однак, вирішення цієї проблеми залежить від значно вищих щаблів влади.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!