Чи погодиться Туреччина на "Південний потік"?

Чи погодиться Туреччина на "Південний потік"?

Понеділок, 4 липня 2011, 18:05 -
Україна ризикує опинитися в "енергетичних лещатах". Це станеться після завершення будівництва "Північного" і "Південного" потоків. Принаймні, Росія під час газових переговорів з Україною натякає на розвиток саме такого сценарію.

Україна ризикує опинитися в "енергетичних лещатах". Це станеться після завершення будівництва "Північного" і "Південного" потоків. Принаймні, Росія під час газових переговорів з Україною натякає на розвиток саме такого сценарію.

Будівництво "Північного потоку" є майже доконаним фактом. Натомість запуск "Південного потоку" стане можливим лише у разі надання Туреччиною дозволу на прокладання газопроводу через її територіальні води.

Незважаючи на активні дипломатичні зусилля Москви, Туреччина відкладає надання такої згоди. Чи може ця країна змінити своє рішення на користь РФ?

Коридор США

Відповідно до прогнозних показників, що наводяться у звіті Єврокомісії World Energy Outlook, частка імпортованого ЄС газу до 2030 року зросте з 53% до 80%. Частка поставок з Росії та країн СНД збільшиться удвічі - з 32% до 56%.

У той же час частка газу, що добувається в ЄС, зменшиться з 60% до 29%. За оцінками, до 2030 року ЄС буде імпортувати 45% нафти з Перської затоки.

Для упередження ризиків, пов'язаних із зростаючою енергетичною залежністю ЄС, і зниження конкуренції за ресурси Близького Сходу серед членів НАТО, США почали просувати "Східно-західний енергетичний коридор" - низку трубопроводів з доставки нафти і газу з Каспійського регіону та Центральної Азії в Європу.

За даними департаменту енергетики США, обсяги доведених запасів нафти тільки Каспійського регіону становлять 40-50 мільярдів барелів.

У 2005 році за підтримки США був збудований нафтопровід "Баку-Тбілісі-Джейхан" - БТД, а в 2007 році - газопровід "Баку-Тбілісі-Ерзурум" - БТЕ. З'єднавши Азербайджан, Грузію та ЄС через територію Туреччини, ці трубопроводи частково знизили рівень енергетичної залежності Європи від Росії.

Активно рекламований нині США та ЄС проект "Набукко" із заявленою потужністю 31 мільярд кубометрів газу на рік, що становить лише 5% загальноєвропейського споживання газу, покликаний стати завершальною складовою "Східно-західного енергетичного коридору".

Завдяки БТЕ і БТД Туреччина, будучи членом НАТО, посилила свої позиції. Крім контролю над проходом вантажів через Босфор і Дарданелли - третина нафтового експорту Росії проходить через ці канали - Анкара отримала статус "енергетичного моста", що з'єднує Каспій та Центральну Азію з європейським ринком.

Натомість Росія утратила багатолітню монополію на поставки газу і нафти з цих регіонів. Її керівництво, яке має виразний гегемоністський менталітет і якій потрібен дешевий азійський газ для забезпечення внутрішніх потреб, одночасно з економічними дивідендами втратило і частину свого зовнішньополітичного впливу.

Стратегія Росії

Намагаючись унеможливити подальшу втрату своїх геополітичних позицій, планувальники Кремля почали робити кроки у відповідь.

У плані розвитку енергетичної сфери на 2007-2030 роки, опублікованому Інститутом енергетичної стратегії, росіяни хочуть мінімізувати залежність від головних транзитних країн - Білорусі, України і Туреччини - при одночасному утриманні контролю над поставками каспійського газу з Центральної Азії.

З побудовою Росією "Голубого потоку", який доставляє у Туреччину 10 мільярдів кубометрів газу при її щорічному споживанні 20 мільярдів кубометрів, Москва заповнила всі потужності, які могли бути використані для транзиту каспійського газу, і забезпечила надійність для проходу своїх танкерів з нафтою через Босфор.

Керівництво Туреччини, у свою чергу, отримало дієвий важіль для збалансування впливу США та електоральні преференції, показавши себе в очах мусульманського світу як не дуже відданого союзника цієї країни.

Після підписання Путіним у травні 2007 року угоди про реконструкцію прикаспійського трубопроводу та довгострокових контрактів з постачання центрально-азійського газу з президентами Казахстану Назарбаєвим і Туркменістану Бердимухамедовим Росія отримала ще одну перемогу.

Вона не лише збільшила обсяг імпорту центрально-азійського газу в Європу з 50 мільярдів кубометрів до 90 мільярдів кубометрів, а й унеможливила побудову Транскаспійського газопроводу, необхідного для наповнення "Набукко". Єдиною альтернативою ЄС з його наповнення є Іран, проти чого виступають США.

Для остаточного нівелювання "Набукко" Росія просуває "Південний потік".

Як заявляє російська влада, трубопровід потужністю 30 мільярдів кубометрів на рік проляже від російського узбережжя Чорного моря до узбережжя Болгарії, а звідти буде розгалужуватися через Грецію по дну Адріатичного моря до італійського Отранто і через Болгарію, Румунію, Угорщину і Словенію - у північну Італію.

Перспективи Туреччини

У разі реалізації, досягнувши грецького ринку в обхід Туреччини, цей газопровід не лише знижує роль "Набукко" і трубопроводу "Туреччина-Греція-Італія", а й, прив'язуючи Туреччину до Росії, нівелює роль цієї країни як енергетичного моста для транспортування енергоносіїв з Каспію та Центральної Азії в Європу.

У віддаленій перспективі даний проект робить примарними шанси Анкари стати країною-транзитером енергоносіїв з Близького Сходу. Саме тому Туреччина не погоджується на прокладання цього маршруту в її територіальних водах.

Олександр Шаян, кандидат політичних наук


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!