Міністерство палива та енергетики пропонує у 2008 році відновити приватизацію в енергетиці, зупинену у 2001 році. Це передбачає Концепція роздержавлення об'єктів електроенергетичної галузі. Узгодження документу завершується, але з основними його положеннями варто ознайомитися вже сьогодні.

Необхідність роздержавлення в галузі обумовлена потребою у коштах на модернізацію. 92,2% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс, 25,8% магістральних та 17% розподільчих електромереж потребують негайної заміни. У разі відсутності активних дій у цьому напрямку, починаючи з 2012 року наявні енергетичні потужності не забезпечать попит на електроенергію.

Уточнені розрахунки Мінпаливенерго свідчать, що реабілітація основних фондів галузі потребує залучення приблизно 45 млрд грн до 2010 року та приблизно 70 млрд грн з 2011 до 2016 року.

Після двох етапів приватизації приватні інвестори володіють контрольними пакетами акцій у 14 енергопостачальних компаніях. У приватній власності також знаходиться одна енергогенеруюча компанія, що експлуатує ТЕС ("Східенерго").

Держава володіє контрольними пакетами в 14 інших енергопостачальних компаніях та 4-х енергогенеруючих компаніях, що експлуатують ТЕС. Ще у державній власності знаходяться 100% акцій ВАТ "ДАК "Укргідроенерго", 87,11% ВАТ "Дністровська ГАЕС", майно державних підприємств "НАЕК "Енергоатом" та "НЕК "Укренерго", а також акції та майно більшості підприємств, що експлуатують теплоелектроцентралі (ТЕЦ).

Мінпаливенерго пропонує провести приватизацію об'єктів електроенергетики на засадах конкурсного продажу промисловим інвесторам, які відповідають встановленим для електроенергетики кваліфікаційним вимогам, при застосуванні певного виду конкурсного продажу в залежності від розміру державного пакету акцій, який виставляється на продаж.

Розмір державного пакету акцій (у % статутного фонду)	Вид конкурсного продажу	Склад енергопостачальних та енергогенеруючих компаній, які приватизуються (% акцій, що знаходяться у державній власності)
від 27% до 75%	Відкритий конкурс під інвестиційні зобов'язання переможця	ВАТ "Західенерго" (70.11%) ВАТ "Крименерго" (70%) ВАТ "Миколаївобленерго" (70%) ВАТ "Хмельницькобленерго" (70%) ВАТ "Чернівціобленерго" (70%) ВАТ "Донецькобленерго" (65%) ВАТ "Харківобленерго" (65%) ВАТ "Київенерго" (50% + 1 акція) ВАТ "Тернопільобленерго" (50%+1 акція) ВАТ "Черкасиобленерго" (45%)
від 25% до 27%	Аукціонний (біржовий) продаж єдиного пакету акцій	ВАТ "Львівобленерго" (26,98%) ВАТ "Полтаваобленерго" (25% + 1 акція) ВАТ "Прикарпаттяобленерго" (25% + 1 акція) ВАТ "Сумиобленерго" (25% + 1 акція) ВАТ "Черніговобленерго" (25% + 1 акція) ВАТ "Одесаобленерго" (25%+1 акція)

При цьому половина коштів від продажу об'єктів електроенергетики повинна піти до основного фонду державного бюджету, а половина - до спеціального фонду державного бюджету, який використовується виключно на потреби відтворення або будівництва нових основних виробничих фондів електроенергетики.

Інноваційним підходом є застосування альтернативного до приватизації методу залучення інвестиційних ресурсів через розміщення додаткових емісій акцій акціонерних товариств. Він передбачає наявність у держави пакету акцій розміром більше 75% акцій для прийняття рішення про проведення додаткової емісії акцій. Такий спосіб залучення інвестицій можна застосувати до:

§ ВАТ "Дністровська ГАЕС" (87,11% у державній власності);

§ ВАТ "Донбасенерго" (85,77% у державній власності);

§ ВАТ "Центренерго" (78,29% у державній власності);

§ ВАТ "Дніпроенерго" (76,04% у державній власності);

§ ВАТ "Вінницяобленерго" (75%+1 акція у державній власності);

§ ВАТ "Волиньобленерго" (75%+1 акція у державній власності);

§ ВАТ "Дніпрообленерго" (75%+1 акція у державній власності);

§ ВАТ "Закарпаттяобленерго" (75%+1 акція у державній власності).

Кошти, отримані від розміщення додаткових емісій акцій, мають цільове призначення і направляються на реалізацію інвестиційних проектів та програм розвитку підприємств, узгоджених з державою і визначених як інвестиційні зобов'язання інвесторів при отриманні акцій додаткової емісії.

Крім того, до підприємств, частка держави у статутних фондах яких перевищує 50%, можуть бути застосовані і методи державно-приватного партнерства. Вони дозволяють одержати прибутки або досягти іншої мети через надання приватним компаніям права використання майна, що перебуває у державній власності. При цьому рішення про застосування певного методу державно-приватного партнерства пропонує керівництво відповідного підприємства, а затверджує його – центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься підприємство.

Суттєва частка інвестиційних потреб електроенергетичної галузі на виконання Енергетичної стратегії України на період до 2030 року буде забезпечена через прямі інвестиції та виконання інвестиційних зобов’язань інвесторами у процесі роздержавлення підприємств електроенергетики. Обсяги інвестицій на найближчі 5 років такі:

	Обсяги коштів (млрд. грн.) по роках:
	2008	2009	2010	2011	2012
Інвестиційні потреби державного сектору економіки	10,7	12,9	13,9	14,4	14,0
Забезпечення інвестиційних потреб за рахунок прямих інвестицій та виконання інвестиційних зобов’язань	1,8	2,0	2,2	3,0	2,8

На думку Мінпаливенерго, збільшення частки підприємств приватної власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електричної енергії України, призведе до посилення конкуренції та зменшення монополізму у роботі органів управління оптового ринку електричної енергії, впорядкування правил його діяльності та розширення доступу до ринків вугілля та газу.

Що ж вважають з цього приводу експерти? За коментарем щодо перспектив приватизації в електроенергетичному сегменті ПЕК за концепцією Бойка ми звернулися до директора Інституту приватизації, управління власністю та інвестицій Олександра Рябченка.

О. Рябченко: По-перше, приємно, що взагалі розробляється концепція роздержавлення в енергетиці. Але спочатку треба визначитися, яку модель управління уряд хоче побудувати в енергетиці. Приватизація – це інструмент, тому вона не може бути первинною відносно принципів функціонування енергоринку.

Перше питання: якою бачить уряд роботу енергоринку. В іншому випадку може статися так, що приватизація не впишеться в систему відносин в енергетиці. Наприклад, є директива Єврокомісії відносно того, що один власник не може мати одночасно акції генеруючих та постачальних енергокомпаній. Хоча цей документ носить для України рекомендаційний характер, треба визначатися вже сьогодні, чи будемо ми його дотримуватися.

На мою думку, приватизовувати теплову генерацію потрібно було вже давно. Мені не зрозуміло, на що чекали попередні уряди. Енергогенеруючі компанії потребують великих інвестицій, тому роздержавлювати їх потрібно лише шляхом продажу контрольних пакетів акцій стратегічному інвестору. Звичайно, краще продавати окремі ТЕС, але це дуже важко, тому навряд чи на це погодиться Кабінет міністрів.

Методологія конкурсного продажу відпрацьована. Натомість механізм додаткових емісій, що його пропонує Мінпаливенерго, прописаний слабко, тому виникнуть чисто технологічні труднощі. Треба пам’ятати, що акціонери мають першочергове право викупу акцій додаткової емісії, тому уряд має бути готовий до того, що саме вони збільшать свою частку.

До того ж обмежитися одним констатуванням, що, мовляв, ми будемо робити додаткові емісії акцій, не можна.. Адже це те ж саме, що сказати: ми будемо приватизовувати ці підприємства. Тому треба чітко виписати умови, за якими будуть використовувати цей механізм.

Навряд чи варто вести мову про єдину схему приватизації для всіх підприємств енергетики чи їх груп. Наприклад, не можна однаково продавати державні пакети акцій "Західенерго" та "Донбасенерго", які є занадто різними, мають нарізні потреби.

Принциповим для генерації є прихід стратегічного інвестора. При цьому краще це зробити шляхом продажу на відкритих конкурсах з інвестиційними зобов’язаннями.

Додаткова емісія більше підходить для вугільних підприємств, де важко знайти інвестора напряму. А через поступовий продаж акцій додаткової емісії можна випробувати партнера. Чому такий механізм пропонується для генерації - не зрозуміло. Можливо тому, що вони потребують занадто багато інвестицій.

Крім того, якщо мова піде про відкрите розміщення акцій на міжнародних фондових біржах – це одне. Якщо емісія пройде, як зазвичай робиться в Україні, то це не кращий шлях.

Помилкою можна вважати відмову від продажу малих пакетів акцій. Можливо на 25% пакет і не знайдеться покупець. А коли розбити його на 3% чи 5% пакети, то від їх реалізації можна буде отримати більше коштів.