Як перекрутити законодавство ЄС, щоб вийшло "як завжди"
На початку травня парламент ухвалив у першому читанні законопроєкт №8149, покликаний врегулювати співпрацю об’єднань сільськогосподарських товаровиробників з органами влади.
Формально Проєкт імплементує в українське законодавство норми Директиви ЄС №1308/2013, що передбачено Угодою про асоціацію. Проте фактично він не відповідає положенням Директиви та містить ризики "захоплення ринку".
Законопроєкт запроваджує три "європейські" типи об'єднань сільськогосподарських товаровиробників - організації, асоціації організацій та міжгалузеві організації. Для того, щоб отримати можливість впливати на державну політику, таким об’єднанням спочатку треба отримати статус "визнаного" (урядом), тоді "репрезентативного", а після того створити "раду репрезентативних об’єднань".
"Визнана" організація має відповідати низці вимог. Зокрема, сумарна частка ринку її учасників має бути від 10% до 25%, а для асоціації із мінімум двох організацій - від 20% до 50% (директива ЄС надає країнам право самостійно визначати ці частки).
Міжгалузеві організації можуть об'єднувати підприємства з різних ланок ланцюжка доданої вартості: окрім виробництва це можуть бути переробка й торгівля у ЄС та лише переробка в Україні.
Окрім частки ринку та певних вимог щодо статуту, "визнана" організація повинна мати на меті досягнення хоча б однієї із визначених Директивою ЄС цілей.
У законопроєкті цілі Директиви перетворені на "напрямки", щодо яких організація може ухвалювати рішення (і ці напрямки значно розширені порівняно з цілями Директиви), тоді як цілі діяльності організацій сформульовані окремо.
Якщо із 11 цілей Директиви шість стосуються розробки і впровадження нових технологій (і зокрема технічної допомоги учасникам об'єднання в адаптації технологій) серед 10 цілей у законопроєкті до розвитку технологій можна віднести лише одну (стимулювання застосування практик, безпечних для навколишнього середовища).
Водночас хоча 7 із 15 "напрямків" відповідають цілям Директиви, решта напрямків де-факто дозволяють уряду визнавати будь-які організації, які мають відповідні частки ринку.
Суттєва відмінність між Регламентом ЄС і законопроєктом є у визначенні "репрезентативного" об’єднання. Законопроєкт встановлює вимоги лише до частки цього об'єднання на ринку: 60% - для організацій виробників у секторі фруктів та овочів, 50% - для решти й міжгалузевих організацій, ⅔ - для асоціацій організацій виробників.
Проте він не встановлює жодних вимог до кількості виробників, тоді як за правилами ЄС репрезентативне об’єднання має включати більше 50% виробників.
Отже, український законопроєкт створює ризики, що інтереси малих та середніх підприємств не будуть враховані, адже дозволяє створення репрезентативного об'єднання, яке включатиме лише кілька потужних гравців із великими частками ринку.
За законопроєктом репрезентативні об’єднання зможуть брати участь у державній регуляторній політиці, гарантовано будуть запрошені на консультації з регуляторними органами про нові регуляції у сфері їхньої діяльності, отримають право на участь у засіданнях комітетів ВРУ і КМУ.
Усе це за умови, що вони створять Раду репрезентативних об’єднань (порядок її утворення має розробити Кабмін). Отже, замість механізму добровільної співпраці та запровадження регуляцій "знизу вгору", який передбачає Директива, законопроєкт пропонує створити формальну "надбудову" для процесу ухвалення рішень та створює ризики (1) ухвалення рішень в інтересах окремих виробників; (2) спроб учасників процесу виконати формальні вимоги закону із залучення, а не розробити регулювання, яке б враховувало інтереси усіх зацікавлених сторін; (3) саботажу процесу з боку окремих осіб чи організацій.
Є у законопроєкту й інші розбіжності з європейськими правилами. Наприклад, він передбачає фінансування об'єднань виробників із різних джерел, не заборонених законодавством (а в ЄС лише за рахунок внесків членів об’єднання).
Це створює можливість для великих гравців "купити" певні об'єднання, щоб впливати на державну політику. Такий підхід не стимулює демократичний характер організацій та може викликати сумніви щодо їхньої незалежності.
Загалом, законопроєкт має свої позитивні аспекти, однак його невідповідність правилам ЄС, які він нібито має впроваджувати, викликає небезпідставні занепокоєння серед асоціацій виробників.
Його потрібно грунтовно переробити й при цьому знайти баланс між інтересами держави (мінімізація шкідливого впливу на довкілля), споживачів (забезпечення якості і безпечності товарів) та фермерів (зниження ризиків, запровадження ефективніших технологій, чесна конкуренція).
Текст наданий "Вокс Україна"