Український бюджет продовжує рясніти кричущими перекосами. Одна з найпомітніших нелогічностей – трансферти отримують абсолютно всі регіони, в той час як теоретичною метою трансфертів є підтримка тільки тих регіонів, які цього потребують.

Наприклад, найбільш розвинена провінція Канади – Альберта – трансфертів не отримує, а вони надаються іншим провінціям за ідеологією національної солідарності. Фактично, чинна система трансфертів виконує роль компенсатора слабкої доходної бази місцевих бюджетів, і тому вона набула такого всеохоплюючого характеру.

Так, у 1997 році питома вага трансфертів в Україні у доходах місцевих бюджетів становила 17,2%; у 1999 – 18,3%; у 2000 – 23,4%; у 2001 – 29%; у 2002 – 31,2%; у 2003 – 34,2%; у 2004 (на 1 вересня) – 41,4%; у 2005 (за проектом держбюджету) – 42,8%.

Тобто десяток років розширення видатків місцевих бюджетів відбувається без розширення їх власних доходів, натомість непропорційно розпухає централізована підтримка.

Для виправлення цього очевидного перекосу необхідно нарешті перейти до політики розширення власної доходної бази на місцях з тим, щоб самодостатні регіони могли обходитися без централізованої підтримки, а отримували її тільки ті, хто дійсно цього потребує. Це призведе і до загального зниження рівня трансфертів.

Іншим недоліком є існування зустрічних трансфертів з місцевих бюджетів Державному, у 2005 році – на 1,3 млрд грн.

Очевидно, що за умов загального браку коштів на місцях і потужного притоку коштів з центру, ті наднормативні надлишки, які утворюються в деяких локальних бюджетах могли б одразу передаватися не Державному бюджету, а на сходинку нижче – регіональним бюджетам (АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя) і використовуватися для вирівнювання внутрішньорегінальних диспропорцій.

Це дозволить і скоротити потребу у централізованій підтримці, і підвищити ефективність використання вказаних "зустрічних" коштів. На заваді такого заходу можуть стояти лише суб’єктивні інтереси розпорядників бюджетних коштів.

Нижче розглянуто конкретні кроки у вказаних напрямках, які пропонується здійснити одночасно з реформуванням ПДВ:

–  включення до доходів місцевих бюджетів 20 відсотків податку на додану вартість односторонньої дії;

–  залишення трансфертів з місцевих бюджетів держбюджету у регіонах.

Реформування ПДВ у податок односторонньої дії, який не потребує відшкодування відкриває нові можливості також і для вдосконалення міжбюджетних стосунків. Основою податкової бази ПДВ односторонньої дії є витрати населення, витрати малого бізнесу та інших первинних платників ПДВ.

Отже, податок в значній мірі стає пропорційним споживанню регіону. В таблиці показано обсяги первинних надходжень ПДВ по регіонах (мінімальна і максимальна оцінки). Всі розрахунки виконано на даних 2005 року.

Таблиця показує, що найбільший обсяг ПДВ збирається у м. Києві. Одночасно Київ є і одним з найбільших отримувачів централізованої допомоги, особливо на виконання функцій столиці за відповідною програмою. Вже на цьому прикладі видно, що якщо до власних доходів Києва включити частку ПДВ, то Київ зможе у значній мірі сам забезпечити своє утримання, суттєво скоротивши залежність від трансфертів та програм.

Конкретно пропонується залишати у місцевих бюджетах 20 відсотків від зібраного ПДВ. З Таблиці і діаграм видно, що це той рівень збільшення власних надходжень місцевих бюджетів, за якого такі регіони, як Дніпропетровська область та м. Київ, стануть практично самодостатніми і вже майже не матимуть потреби у централізованій підтримці. Одночасно з цим потреба у трансфертах іншим регіонам стане значно меншою. В цілому по Україні трансферти Державного бюджету місцевим скоротяться майже на 40%.

Вибір частки ПДВ, що надходить у місцеві бюджети, на рівні 20 відсотків не є випадковим. Подальше збільшення частки зібраного ПДВ, що залишається на місцях, скажімо, до 30% призведе до появи надлишкових коштів в місцевих бюджетах і до необхідності зворотніх трансфертів до державного бюджету (див. Діаграму). Отже рівень у 20 відсотків найбільш відповідає тим фактичним видаткам місцевих бюджетів, що склалися.

Запропоноване вдосконалення міжбюджетних стосунків на принципах суттєвого обмеження трансфертів, аж до повної відмови від надання трансфертів самодостатнім регіонам, сприятиме подоланню утриманських настроїв, тепер регіони зможуть у більшій мірі самі збирати кошти для себе і більш ефективно їх використовувати.

Від цього також виграє і Державний бюджет, оскільки зацікавленість місцевих органів влади сприятиме більш повному збиранню загальної суми ПДВ, у тому числі і для держбюджету.

Реалізація цієї політики вимагає відповідного перегляду тієї системи субвенцій і дотацій, що склалася, перегляду внутрішньорегіональних взаємовідносин між бюджетами різних рівнів, а також відповідних програм. Зокрема, це особливо стосується програми забезпечення виконання містом Києвом функцій столиці відповідно до Закону України "Про столицю України – місто-герой Київ". В таблиці затемненим фоном виділено ті трансферти, від яких можна повністю або частково відмовитися.

Таблиця. Реформування трансфертів з Державного бюджету при включенні 20 відсотків зібраного ПДВ до місцевих бюджетів

і при відмові від зустрічних трансфертів з місцевих бюджетів (на прикладі даних за 2005 рік), млн. грн

(клацайте, щоб збільшити)