Кредитна пандемія: чому потенційні інвестори не купуватимуть проблемні активи банків

Кредитна пандемія: чому потенційні інвестори не купуватимуть проблемні активи банків

Новий механізм реструктуризації валютної заборгованості за споживчими кредитами не спонукає виплачувати борги, а навпаки консервує їх.
Вівторок, 13 квітня 2021, 13:11
адвокат, старший юрист Inpraxi Law

21 квітня цього року закінчується дія закону "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Мораторій був введений 2014 року та передбачав тимчасову заборону на конфіскацію єдиного житла для погашення валютних кредитів. 

Прийняття такого закону стало реакцією держави на втрату платоспроможності громадян через різку девальвацію гривні.

Стратегічна мета такої заборони – запровадити справедливий механізм реструктуризації заборгованості та відновити нормальне обслуговування громадянами кредитів після стабілізації їх фінансового стану.

Натомість, оскільки протягом вже майже 7 років механізм реструктуризації так і не був прийнятий, мораторій спрацював у протилежному напрямку та став причиною майже повної зупинки виплат для погашення валютних кредитів.

На сьогодні обсяги проблемних кредитів в іноземній валюті перевищили 42 мільярди гривень.  Очевидно, що раптове закінчення мораторію є неможливим, воно призведе до соціального напруження і громадського невдоволення. 

Тому держава має забезпечити відповідні механізми переходу від мораторного періоду до етапу відновлення погашення кредитної заборгованості. 

При цьому з урахуванням набутого досвіду, нові механізми мають не заморожувати вирішення проблеми, а стимулювати обслуговувати кредити на справедливих збалансованих умовах.

19 березня Верховна Рада у першому читанні прийняла законопроєкт №4475, який автори документу презентують як дієвий механізм реструктуризації валютної заборгованості за споживчими кредитами. 

Згаданий документ був критично сприйнятий професійним середовищем, адже він не забезпечує баланс інтересів між позичальниками та банками і інвесторами. 

Зокрема, в нещодавньому зверненні Національний банк України наголосив на неприйнятності законопроєкту №4475, оскільки він знову законсервовує, а не вирішує проблему валютних кредитів.

Дійсно, цьому твердженню заперечити важко. 

Законопроєкт №4475 забороняє стягувати іпотечне майно протягом трьох років від дня набрання чинності. 

По суті така заборона є фактичним продовженням мораторію. Як підтвердив досвід дії попереднього мораторію, заборона на стягнення іпотечного майна навряд чи буде стимулювати позичальників повертати кошти навіть після проведення реструктуризації. 

На думку багатьох спеціалістів, слушно встановити обмеження на стягнення іпотечного майна тільки в тому випадку, якщо позичальник після реструктуризації сумлінно повертає кошти.

Якщо не залежно від проведення реструктуризації позичальник не повертає кредит на умовах реструктуризації, банк, фінансова установа повинні мати інструменти задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна, не чекаючи три роки. Тільки відсутність мораторію може стимулювати боржників до повернення коштів.

Однак найбільш кричущим положенням законопроєкту №4475 є зменшення суми боргу до ціни фактичного придбання права вимоги. 

Що це означає? Якщо інвестор придбав у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право вимоги до боржника на 100 000 грн, сплативши 10 000 грн, позичальник має повернути кредитору лише 10 000 грн. 

Свого часу держава надала можливість Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проводити через відкриті аукціони продаж права вимоги за непрацюючими кредитами неплатоспроможних банків за ринковою ціною такого права вимоги, а не за номінальною вартістю.

Звичайно, враховуючи, що більшість проданих кредитів не обслуговувались позичальниками тривалий час, держава не давала жодних гарантій щодо завершення дії мораторію, ринкова ціна таких активів була значно нижчою від номінальної. Потенційний інвестор не мав гарантій задоволення своїх вимог.

Однак це був необхідний крок для виведення банків з ринку та здійснення розрахунку з кредиторами.

За офіційними даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, починаючи з 2016 до кінця 2020 року від продажу проблемних активів неплатоспроможних банків було отримано 19,6 млрд грн. Лише за січень 2021 року було проведено 11 успішних аукціонів від яких Фонд має отримати 13,7 млн грн. 

Отримані кошти від аукціонів дозволяють виплачувати вкладникам неплатоспроможних банків гарантовані державою 200 000 грн та розрахуватися з іншими кредиторами банків.

Тобто, залучення інвестицій шляхом продажу проблемних активів неплатоспроможних банків – це необхідний етап виведення банку з ринку. Без цього етапу виведення банків з ринку законсервується, а коштів для розрахунку з кредиторами не буде. Хіба що як дотації з державного бюджету. 

Фактично, право вимоги є активом, на частину якого держава прийнятим законом дискримінаційно позбавляє інвестора права власності. 

Автори законопроєкту не враховують, що така законодавча ініціатива призведе до численних позовів покупців прав вимоги в національні суди та міжнародні арбітражі. 

Законодавство дає можливість покупцям розірвати відповідні договори у зв’язку з істотною зміною обставин, за яких вони були укладені. Однак інструменти захисту інвесторів не обмежуються лише питанням розірвання договору, а включають в себе відшкодування всіх витрат, збитків, в тому числі упущеної вигоди, що завдасть державі багатомільярдних збитків.

Більше того, не варто забувати про нереалізовані проблемні активи банківського сектору України. За даними Національного банку України частка непрацюючих кредитів в українських банках складає 41%. 

Варто звернути увагу, що така частка в державних банках є значно вищою, наприклад, частка непрацюючих кредитів "ПриватБанку", "Укрексімбанку" та "Ощадбанку" складає 73,5%, 53,5% та 45,5% відповідно. 

Національний банк України неодноразово наголошував на необхідності продажу проблемних активів банків потенційним інвесторам. 

Однак за умов прийняття законопроєкту №4475 в нинішньому вигляді жоден інвестор не погодиться придбати проблемні активи банків, що може завдати удару по банківській системі, оскільки механізм гарантування вкладів втратить свою дієвість. 

Примітно, що за останній рік це вже не перша ініціатива держави щодо запровадження примусової реструктуризації боргів для інвесторів. Так, влітку 2020 року виробники альтернативних джерел електроенергії вже вели боротьбу із подібними популістичними законодавчими ініціативами на енергетичному ринку. 

Шляхом переговорного процесу, елементами якого були листи від посольств провідних держав, погрози звернення до міжнародних арбітражів, були погоджені умови добровільної реструктуризації "зелених" тарифів, що передбачало їх зменшення, як того вимагала ситуація на ринку, але на умовах, які були погоджені з учасниками ринку. 

Це при тому, що незмінність "зеленого" тарифу була гарантована державою для інвесторів при вступі на ринок. Навряд чи така вже непоодинока політика примусової реструктуризації сприятиме інвестиційній привабливості.

Підсумовуючи, законопроєкт 4475 в первісному вигляді не є збалансованим, а є популістичною ідеєю з метою задоволення інтересів окремих верств суспільства, шляхом фактичного прощення боргу, оскільки запропонована редакція призведе не до вирішення питання реструктуризації, а фактично створить умови для непогашення боржниками своїх зобов’язань в майбутньому. 

Питання запровадження умов реструктуризації, придбання проблемних активів та продовження мораторію має бути вирішено з урахуванням інтересів всіх учасників ринку, в тому числі кредиторів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!