Із власного досвіду. Втомило перманентно митися холодною водою. Газовий водонагрівач, в народі — колонка, регулярно виходів з ладу. 

Встановив новий. Через 3 місяці закортіло дізнатися, чи є економія газу. Здивувався. Колонка споживала на 20% менше. При тому, що її попередник не пам’ятає Сталіна, на вигляд — лише років 15 тому зійшов з конвеєру. 

Випереджаючи сумніви експертів щодо коректності розрахунків: порівнював співставні за температурами періоди, скорегував обсяги газу на обсяг споживання води.  

Чомусь замість ідеї долучитися до модного тренду — перекрити дорогу, перейшов її — купив-встановив-зекономив. Отже немає високих тарифів, є невиправдане споживання енергоносіїв. 

Національний вимір

Спробуємо в національному масштабі. В Україні 1,3 млн сімей із газовими колонками, ще 7 млн домогосподарств — із двоконтурними газовими котлами. 

Із високою вірогідністю припустимо: 50% населення останні 15 років не спромоглися оновити газове обладнання. Держава постає одразу перед 2 викликами. 

Як утримати такі родини від тарифних майданів та одночасно зекономити близько 1 млрд кубометрів газу на рік. Ціна питання для кожного власника старої колонки — до 10 тис грн, котла — до 25 тис. 

Окупність за діючими цінами на газ — до 5 років. Населення має тотожний погляд на повернення інвестицій: все, що понад 3 роки є ризикованою справою. 

Тому держава могла б 40% компенсувати. 10% — ще з місцевих програм з енергоефективності. Отже, навантаження на державу — 37 млрд грн, або 7,5 млрд грн на рік, якщо вкластися в 5-річну програму. 

Окупність державних інвестицій легко порахувати через скорочення мільярдів видатків на субсидії, основними бенефіціарами яких є саме споживачі газу для опалення. 

Це лише про потенціал одного напрямку енергоефективності. Комплексна термомодернізація житлового фонду, за оцінками експертів, сягатиме 1 трлн грн.

Слабка ланка енергоефективного ланцюжка

Скептики говорять:  населення та держава не готові. Відповідь, що грунтується на практиці: населення — готове, держава — частково. 

Населення. Досвід "теплих кредитів": понад 1 млн громадян за 2014-2020 впровадили енергозберігаючі заходи за умов до 70% співфінансування держави та місцевих програм. 

Довіра сформована, ефект у вигляді зниження витрат на енергоресурси — отриманий. Попит населення на енергоефективність у 4 рази вище за державні асигнування. Свідченням цього є вичерпання річних видатків на теплі кредити лише за 3 місяці.  

Держава. З одного боку суттєвий інституційний прорив: відпрацьована масштабна комунікація з населенням, банками; перевірені інструменти відшкодування на практиці; розвинуто 2 конкуруючих державних інституції: Держенергоефективності та Фонд енергоефективності. 

З іншого — хронічне недофінансування. Останні 6 років активного лобі енергоефективності запроваджено 4 інструменти: "теплі кредити" від Держенергоефективності, місцеві програми співфінансування, IQ Energy від ЄБРР, Фонд енергоефективності від Мінрегіон. 

Підхід однаковий — відшкодування 20-70% від кредиту на енергомодернізацію. Різниць теж багато: у процедурах, верифікаціі, адмініструванні, гнучкості. 

Об’єднує їх спільний недолік — джерело фінансування. Воно не стале, не гарантоване, політично залежне, і найголовніше — мізерне. 

Формула (не)стабільності 

Ще у 2014 році німецькі експерти під час створення Фонду енергоефективності закладали туди ідеалістичну ідею гарантованого джерела. Доходи Фонду прив’язати до економії з субсидій на комунальні послуги та енергоносії. 

Логічно, але не працює. Бюджетний процес не дозволяє автоматично перекидати економію з субсидій до спецфондів. Спрощено кажучи економія витрат не може бути джерелом доходів. 

Хоча справедливу формулу щодо зменшення державних видатків завдяки впровадженню енергоефективних заходів прописати не важко, потрібна політична воля задля щорічного перекидання цих грошей. Тут і виникає бар’єр. Політична воля впевнено зникає. Спрощено в цифрах про волю.

Державну підтримку "теплих кредитів" за 6 років зменшили у 5 разів: із 800 до 150 млн на рік, при цьому втративши остаточно напрямок ОСББ. Проект IQ Енерджі завершився та не продовжився. 

Фонд енергоефективності другий рік поспіль не має державних інвестицій. Реальна потреба державної участі рахувалася ще у 2014 році: 5 млрд грн на рік, щоб за 25 років сягнути повної реновації житлового фонду. 

Це за умов трьох додаткових джерел: населення, місцеві бюджети та міжнародні проекти. Отже: або житлові будівлі, що чекають на реновацію мають перевершити піраміду Хеопса за життєвим циклом, або ми створюємо Фонд декарбонізації. 

Три принципових відмінності цього фонду: гарантоване (релевантне потребам) державне співфінасування, кроссекторальні енергоефективні заходи та масштабне використання коштів ЄС.  

Країни ЄС мають чітку та перевірену часом формулу стабільності фінансування енергоефективності.