Олігархічний капіталізм: передумови розвалу

Олігархічний капіталізм: передумови розвалу

Вівторок, 2 жовтня 2012, 11:49 -
Олігархи, ваше майно втратить вартість, бо ви не спроможні його ефективно використовувати. Станьте на бік ринку, не лізьте в політику і спіть спокійно. Проте перед цим допоможіть змінити владу, яка змушує багатьох з вас іти в політику.

Вихід України з політичної та економічної безодні є неможливим без подолання всевладдя олігархічних кланів, які диктують кроки уряду й норми законодавства, володіючи основними фінансовими потоками і медіа-ресурсами країни.

Чому втручання олігархічних босів у економіку й політику є недопустимим і приносить шкоду розвитку суспільства?

На українських теренах олігархічні господарські структури організовані, як правило, у формі багатоярусних і різносекторальних холдингових корпорацій з обмеженим числом мажоритарних власників - не більше десяти осіб.

Олігархами, як відомо, називають осіб, які захопили право самостійно формувати органи влади, позбавили інші верстви громадян можливостей впливати на ці процеси і використовують владу для досягнення власних інтересів.

В історії відомі різні типи олігархій: політична - як влада комуністичної партії в СРСР, аристократична - європейський чи індійський досвід, релігійна або клерикальна - в Іудеї, Ватикані чи Ірані, наукова - країна Піфагора у Древній Греції.

Нас же цікавить фінансовий різновид олігархії, коли владу захоплюють і не думають з нею розставатися грошові мішки.

Квазівласність і псевдоуправління

Холдингова структура дозволяє фінансово-промисловій групі володіти кількома акціонерними товариствами, об'єднаними в єдину корпорацію формально - через управління портфелем пакетів акцій цих товариств, або реально, коли фінансова корпорація купує мажоритарні пакети акцій, кредитує і рефінансує або поглинає окремі незалежні до того акціонерні утворення.

До володінь будь-якої української фінансово-олігархічної групи входить велика кількість підприємств - різних за масштабами, технічним рівнем та кваліфікацією робітників. Основна їх частина є велетнями радянської епохи.

Так, фінансово-промислова група Приватбанку охоплює більше 800 автономних господарських складових: від гірничодобувної галузі до телебачення.

В інших олігархічних кланів - не набагато менше. Керівництво підприємствами холдингу завжди зосереджено у відокремленому, надбудовчому щодо виробничих одиниць управлінському органі. Останній , як правило, управляє фінансовими потоками холдингу, виступаючи у вигляді кредитної та інвестиційної групи.

Власники такої корпоративної структури контролюють головним чином роботу саме фінансово-управлінського органа компанії. Винятком є хіба що пряме втручання власників у справи футбольного клубу фінансової імперії, наявність якого стала ознакою вищого штибу.

Для олігархічних компаній характерне невходження їх головних акціонерів до складу працівників виробничих чи управлінських підрозділів холдингу.

Фото УП

Через це інтереси олігархів ніколи не збігаються з інтересами менеджерів окремих підприємств, і діяльність таких менеджерів не піддається ефективному контролю з боку власників корпорації.

Через слабкоконтрольоване володіння реальними виробничими об'єктами та ієрархічну структуру непрямого управління різногалузевими виробничими одиницями правління товариства і апарат контролю відірвані від підприємств.

В результаті олігархічні корпорації відзначаються невираженим характером власності на майнові активи. Фактично олігархи є суб'єктами фінансового бізнесу і не підпадають під визначення підприємці.

Тому у таких багатогалузевих холдингових структурах не можна очікувати інноваційного підприємництва і спрямування компаній на підприємницькі прибутки.

Через відокремленість інтересів менеджерів і неможливість власникам охопити і контролювати усі напрямки бізнесу діяльність структурних одиниць зосереджена на отриманні поточних результатів, і тому на рівні холдингу неможливі стратегічні рішення щодо зростання вартості усього бізнесу.

Багатоступінчатий характер внутрішнього менеджменту холдингових структур робить систему управління ними нетехнологічною: суб'єкт управління знаходиться поза контуром виробничих підрозділів, поза об'єктом управління.

Наслідком є неефективність менеджерських рішень, ефект кількох "несправних телефонів", високий ступінь бюрократизації бізнесу, вкрай великі адміністративні витрати на його ведення.

Через багатогалузевий та різнопрофільний склад структур холдингу неможливі швидкі реагування власників на ринкові зміни у кожному виді бізнесу. Це закономірно обумовлює низький вплив ринку на господарську поведінку корпорації та загальну нееластичність її реагувань на зміни кон'юнктури.

Слабкий контроль за виробництвами спричиняє низький рівень внутрішньої фінансової дисципліни та надлишкові витрати. Запізнілі реагування окремих підприємств і холдингу в цілому на зміни ринкової ситуації призводять до труднощів з виконанням зовнішніх фінансових зобов'язань.

Таким чином, засилля олігархічних груп в економіці роблять її не тільки низькоконкурентоспроможною, а й фінансово слабкою і нестійкою.

Фото УП

Неможливість прямого управління напрямками бізнесу з боку власників та незацікавленість менеджерів підприємств у довгострокових проектах з технологічної модернізації виключають орієнтацію холдингу на оновлення.

У той же час, маючи доступ до політичних засобів отримання господарських прибутків, власники-олігархи і не намагаються реалізовувати інноваційні рішення.

Квазіприватна сутність олігархічної власності та особливі можливості фінансово-політичних груп отримувати доходи неекономічними методами пояснюють їх небажання брати адекватну участь у ринковій конкуренції.

Вони воліють використовувати неринкові методи нейтралізації конкурентів і штучно створювати монополізоване власною компанією ринкове середовище.

При цьому олігархи вдаються як до горизонтального поглинання конкурентів у межах однієї галузі, що дозволяє їм диктувати надвисокі монополістичні ціни, так і до захоплення технологічно зв'язаних виробництв і галузей з утворенням вертикально інтегрованих багатогалузевих комплексів.

Створення останніх дає можливість штучно занижувати ціни на товари, які надходять на переробку або використовуються власними підприємствами. Покриття ж збитків підприємств-постачальників сировинно-паливних матеріалів перекладається на дотації та субвенції з бюджету держави.

При цьому є можливість монополізувати "ринок" субвенцій - їх обґрунтування, порядок та строки отримання, темпи нарощування збитків, що компенсуються.

На відміну від олігархічних холдингів малі і середні приватні компанії є найбільш типовими, класичними буржуазними, вільними, структурами. Власник одночасно виступає керівником бізнесу. Відсутні ієрархічні відносини всередині фірми, що виключає бюрократизацію та ефект "несправного телефону".

Тут менша напруженість відносин між власником і робітниками, раціональніше використовується робочий час, присутня жорстка фінансова дисципліна.

Такі компанії беззахисні перед банкрутством, тому більш відповідальні за своїми зобов'язаннями. Сильний вплив ринку на внутрішні рішення та швидке реагування на ринкові зміни, висококонкурентне зовнішнє середовище.

Фото УП

Цей сектор приватного бізнесу знаходиться у найбільш суворому режимі економії. Не дивно, що у національних економіках з найбільшою часткою дрібних фірм спостерігається найвища фінансова стабільність.

Серед країн - США, Англія, ФРН, Японія. Саме в колективах малих компаній найчастіше народжуються інновації виробів і технологій. Тут найбільш динамічно виникають робочі місця, досягаються найвищі темпи зростання вартості бізнесу.

Проте, дбаючи про загальну прибутковість корпорації, поруч з пошуком додаткових благ і преференцій від влади, олігархічні боси зосереджуються на покращенні структури своїх володінь, зокрема, на пошуку нових прибуткових об'єктів та на скороченні числа неперспективних збиткових виробництв.

Для цього вони перерозподіляють внутрішні фінансові потоки, оптимізуючи розподіл капіталу між прибутковими і збитковими підрозділами. Цим фінансово-олігархічні корпорації корегують недосконалу структуру національного господарства, що дісталася у спадок від витратної соціалістичної системи.

Однак це не зовсім об'єктивне і не завжди конструктивне очищення економіки від недолугих підприємств, бо воно робиться поза ринковою конкуренцією.

Не управляти, а захоплювати

Можна сказати, що через вказані ознаки квазіприватної власності і непідпорядкованість законам ринкової конкуренції олігархічні багатогалузеві холдинги неспроможні шукати і реалізовувати фактори ефективності.

Природне ж прагнення приватного бізнесу до максимізації прибутків на кожному підприємстві олігархат задовольняє, як правило, не економічними, а політичними методами, які він отримує завдяки проникненню у владу.

Протекціонізм останньої - у наданні привілейованим холдингам митно-податкових, бюджетно-дотаційних, кредитних, цінових, сировинно-енергетичних та інших переваг над конкурентами. В результаті отримання ними прибутків не потребує оновлення технологій, зниження витрат чи покращення структури продукції.

Їх пріоритети - не інтенсивне зростання власних підприємств, а розширення масштабів своїх володінь, захоплення усе нових і нових об'єктів та вибраковування тих активів, які стали морокою для фінансової імперії.

Сьогодні триває швидка концентрація майнових активів у руках купки провладних бізнесменів. Досягається це різними шляхами.

Фото ЕП

Передусім - за рахунок приватизації, банкрутства субурядових підприємств, рейдерства з використанням продажного судочинства, постачання сировини за монопольно високими цінами, уникнення оподаткування, надання ексклюзивних ліцензій, частот, вигідних держзамовлень і будівельних контрактів.

Наслідком є неефективний розподіл і наступне неефективне управління об'єктами, корупційне захоплення суспільних благ, кримінальне збагачення чиновників і шалене майнове розшарування громади. Україна повторює шлях класичних латиноамериканських країн, що плентаються позаду світового прогресу.

В останні роки характерним процесом є захоплення олігархічними кланами великих приватизованих монопродуктових корпорацій, частина яких проявляли підприємницькі ознаки: "Стирол", "Запоріжсталь", Меткомбінат імені Ілліча.

Вони були прибутковими, але за сприяння олігархів були доведені до стану неліквідних боржників і змінили власників. Поза тим, попередні власники теж винні, бо призупинили підприємницькі перетворення на своїх підприємствах.

Захоплюються не найгірші об'єкти, успадковані від СРСР. Останні, позбувшись власників з підприємницькими якостями, втрачають шанси на виживання.

Використовуючи своє панівне політичне становище, олігархічні клани усувають з ринків конкурентів, і там, де ще вчора була збалансована ринкова ситуація, сьогодні встановлюються зухвало високі ціни і починаються відмови у поставках.

Для своїх же виробництв поставляється дешева руда, вугілля, газ, електроенергія, які могли б продуктивніше використовувати інші компанії. Підштовхування ж уряду до розподілу бюджетних коштів на їх користь гальмує перерозподіл капіталу у новітні виробництва і зупиняє структурні зміни в економіці.

Фактично олігархічні конгломерати живляться за рахунок прибутків продуктивно працюючих фірм і населення, які перерозподіляються на їх користь за допомогою важелів державного управління. Вони вичавлюють соки вітчизняної економіки, але уникають їх витрачати навіть на потреби власних підприємств.

Яскравим прикладом олігархічної безпорадності є стан українського футболу, який повністю знаходиться у руках приватних бізнесменів.

Фото dynamo.kiev.ua

Гроші вкладаються небачені. Розбудували найдорожчі футбольні тренувальні бази. Тренерів запрошують з найкращих футбольних країн Європи. Гравці отримують неймовірні гонорари. Із закуплених іноземних футболістів можна скласти другий склад збірної Бразилії чи перший - Хорватії.

А найкращі клуби не можуть пробитися у європейських турнірах на рівень, давно опанований гравцями київського "Динамо" у 1970-1980-ті роки. Не кажучи про рівень гри збірної України, яка за роки свого офіційного існування не пройшла жодної відбіркової стадії для участі у чемпіонатах світу та Європи.

Результат участі у цьогорічному чемпіонаті Європи на полях Києва і Донецька був легко прогнозованим. В чому причина? Відповідь лише одна: клуби не стали власністю футбольних професіоналів.

Політичні лялькарі

Функціонування без розвитку і вдосконалень закономірно закінчується декапіталізацію та банкрутством окремих підприємств олігархічних холдингів.

Особливо швидко це проявляється після того, як їх власники втрачають політичні зв'язки з владою. Це можна було спостерігати вже через кілька місяців після діаметральних переходів влади від одних політичних сил до інших.

Варто пригадати 2005 рік, коли активи Ріната Ахметова "просіли" на 2-3 млрд дол Те саме відбулося зі статками Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука. Схожі наслідки мала і зміна президента України у 2010 році для політичних супротивників Віктора Януковича: Костянтина Жеваго, Давида Жванії, Петра Порошенка.

Останні по-різному прилаштовуються до таких карколомних переворотів. Одні змінюють політичні кольори і кидаються в обійми до нових політичних господарів. Інші емігрують з надією повернутися на Батьківщину у новому політичному циклі.

Тим, хто перестрибнув у човен вчорашніх супротивників, здається, що вони усіх обвели навколо пальця. Колабораціоністи готові прислуговувати новій владі навіть за умови втрати частини капіталу. На жаль, прилаштовуючись до обставин, ці бізнесмени ще більше віддаляються від образу справжнього буржуа.

Їх єдина надія - преференції влади, але у списку реципієнтів вони не перші у списку. Це ще раз переконує, що носіння сюртука олігарха - справа недовговічна.

Фото УП

З політичної точки зору олігархічний режим позбавляє громадян представництва у владі, фактично усуває демократію. Боси від олігархії втручаються у формування влади: у виборчих кампаніях, при розподілі депутатів між фракціями, при призначенні керівників урядової і місцевої виконавчої влади.

Наслідком є викривлене структурування парламенту, залучення до уряду непрофесіоналів, людей, відданих олігархічним групам, гальмування становлення громадянського суспільства. Держава починає діяти всупереч інтересам громади, і об'єктивно наростає антагонізм людей до влади.

Формуючи органи влади, олігархи можуть управляти економікою - визначати пріоритети соціально-економічної політики, встановлювати вигідні їм регулятори, диктувати напрямки бюджетних потоків, формувати державні замовлення, обмежувати соціальні, гуманітарні, культурні, екологічні стандарти життя людей.

Особливим є відношення олігархів до суб'єктів малого і середнього бізнесу. Вони розглядають представників останнього як своїх опонентів: у принципах економічної політики, у застосуванні регуляторів, у претензіях на отримання фінансових, людських, земельних ресурсів, підрядів і замовлень.

Одностороння підтримка владою великого олігархічного капіталу означає усунення з економіко-політичного поля дрібного підприємництва. Саме це і спостерігається в Україні з усіма негативними наслідками: зростанням безробіття, звуженням приватних інвестицій, погіршенням умов життя, соціальних послуг, бізнес-клімату.

Звичайно, ніхто з олігархічних магнатів не погодиться на ліквідацію напрацьованих владно-бізнесових і тіньових схем та втрату свого панівного положення. Відповідно, ніхто з них не готовий відійти від втручання у політичні процеси.

Що вже говорити про корумповану владу, яка не уявляє свого буття без кооперації з олігархами. Вона всіма силами буде захищати їх позиції. Однак іншого шляху для підйому економіки, ніж усунення незаконного і шкідливого перерозподілу суспільних прибутків у кишені корупціонерів та олігархів, не існує.

Фото oligarch-fund.com.ua

Чому підприємці і політики прагнуть стати олігархами?

По-перше, вважають вони, так легше здобувати прибутки - без підприємницької напруги і ринкових коливань.

По-друге, корупційні доходи можна отримати швидше.

По-третє, їм здається, що багатогалузевість бізнесу є запорукою надійності їх власного фінансового стану.

Однак ці їх переконання мають вади.

Насправді підприємницькі прибутки, хоча й потребують зусиль, дають значно вищу і тривалішу прибутковість, ніж олігархічні доходи.

Останні прив'язані до політичної кон'юнктури, яка триває до п'яти років.

Прибутки олігархічні групи отримують не як суб'єкти економіки - в корупційних схемах вони є суб'єктами політики. Вони зв'язані з чиновниками одним ланцюгом.

Й останнє: багатокомпонентність олігархічного бізнесу і незграбне керівництво ним стають причинами зниження середньої прибутковості у кожному холдингу, і все більша кількість його господарських об'єктів стає збитковими.

Олігархи повинні пам'ятати, що не було у світовій історії імперій, які б не були зруйновані. Нічого іншого не станеться і з їх фінансовими імперіями. Колись і в Америці заправляли олігархи Рокфеллери і Ротшильди. Тепер же - підприємці гейтси, джобси, бірни і трампи.

Сьогоднішні американські олігархи є умовними і дрібними, наприклад, Блумберг, який не потрапляє навіть до двадцятки найбагатших людей США, чи Бьюкенен та Рокфеллер-молодший - правнук нафтового короля, які посідають місця у другій та третій сотнях американських бізнесменів.

Як позбутися панування олігархів

Очевидно, для оздоровлення національного господарства потрібно не чекати чергової зміни владно-олігархічного фасаду, а допомогти швидко звільнити чинних фінансових босів партії влади від вантажу "смердючих активів", поставивши їх у такі ж економіко-правові умови, як і більшість ординарних фірм України.

До володіння підприємствами повинні прийти підприємці. Слід також скасувати олігархічні привілеї і реструктурувати холдинги. Ці кроки відкриють шлях до структурних змін, модернізації і реальної прибутковості вітчизняних підприємств.

Іншим центральним пунктом є зупинка і відкритого, і прихованого захоплення олігархами державних і приватних підприємств. Слово - за правочинними органами і Кабміном. Треба відновити прозорість приватизаційних конкурсів та відкрити очі Антимонопольному комітету на порушення законів при їх проведенні.

Необхідно запровадити ефективне законодавство щодо протистояння рейдерству, провести корінне оновлення міліції, яка сьогодні нерідко співпрацює з рейдерами.

Для позбавлення олігархів їх привілеїв потрібно модернізувати саму владу: перейти до непрямого урядового регулювання економіки, ввести громадський контроль за діями чиновників, привести податково-фіскальну систему до цивілізованих норм громадянського суспільства, скасувати адміністративне встановлення цін і надання субсидій хронічно хворим підприємствам, ввести ринкові методи монетарного рефінансування економіки, застосовувати прозорі конкурентні методи розподілу державних замовлень, підрядів та ресурсів.

Фото poryad.com

Ще один ключовий пункт - усунення олігархів з політики.

Це передбачає запровадження кримінальної відповідальності партійних функціонерів за нелегальне використання коштів на фінансування передвиборчих кампаній і встановлення обмежень щодо внесків у фонди кампаній від одного спонсора, введення кримінальної відповідальності за парламентську корупцію.

Що робити олігархам з усім тим холдинговим надбанням в умовах, коли запанує реальна ринкова економіка і будуть знищені корупційні привілеї?

Передусім - зосередитися на своїх найперспективніших об'єктах, інше - продати. Знайти для своїх виробництв керівників-підприємців, віддати їм до половини акцій товариства, а самим - продовжити оптимізувати внутрішні потоки капіталу.

Інший варіант - продати підприємцям більшу частину акцій кожного підприємства холдингу і не втручатися в їх роботу, а самим - зайнятися інвестиційним бізнесом: вкладати зароблене в акції перспективних українських чи іноземних компаній.

Олігархи, ваше майно втратить свою вартість, бо ви не спроможні його ефективно використовувати. Ви - не спеціалісти і ви - не чародії. Гроші, якими ви завалюєте іноземних чи українських суперменеджерів, - не всемогутні. Проте своїм "сам не з'їм, але й іншим не дам" ви губите вітчизняну економіку.

Не будьте собакою на сіні, станьте на бік ринкових реформ, не лізьте в політику і спіть спокійно. Проте перед цим допоможіть змінити владу, яка змушує багатьох з вас іти в політику.

Володимир Лановий, доктор економічних наук


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!