Запрошуємо на перший за час великої війни Банківський форум

А якщо Україні не дадуть гроші на відбудову

А якщо Україні не дадуть гроші на відбудову

Які внутрішні ресурси для післявоєнної відбудови має Україна?
Вівторок, 2 серпня 2022, 13:25
голова StateWatch

Останні два місяці в Україні все наполегливіше йдуть дискусії про післявоєнну відбудову країни. 

Кошториси реконструкції, їх автори та необхідні суми можуть різниться між собою. Водночас, всі вони несуть спільну ідею в маси, що за все заплатять міжнародні партнери. 

Принаймні, на гучній Конференції у Лугано, де світу був представлений амбітний план з повоєнної відбудови на 750 млрд євро, українська сторона випромінювала впевненість, що гроші будуть. 

Утім, давайте подумаємо, що робити, якщо Україні з якихось причин кошти не дадуть. Або дадуть, проте не відразу. Або дадуть значно менше, ніж потрібно. Відповідь треба шукати у внутрішніх ресурсах. 

Реклама:

Державна соціалістична власність 

Україна насправді багата держава. Уряду підвладні два ресурси, які при прозорих і ринкових методах управління, після війни можуть швидко наповнити бюджет, розігріти бізнес і загалом перезапустити цілі сектори економіки. 

Та головне прибрати між Україною і західними партнерами камінь спотикання, який називається "корупція". 

Мова йде про державні підприємства і надра. Останнє десятиліття, щоразу після докорінної зміни влади, Київ обіцяє партнерам, що проведе конкурентну приватизацію державних компаній, яких досі нараховується понад 3,6 тис. А також забезпечить чесний розподіл надр на аукціонах. 

Обіцянки зазвичай підкріплювалися гарно здизайнованими слайдами, які стрілочками вверх ілюстрували бум іноземних інвестицій. 

Для прикладу, сусідня Польща, на яку останні два десятиліття рівняється Україна, вже давно позбулася соціалістичної власності і на сьогодні тамтешній уряд управляє всього кількома десятками стратегічних підприємств. 

Роздержавлення польських держпідприємств, які мали інфраструктурні і земельні активи, дозволило залучити західні корпорації до країни, що стали одним із стовпів інтеграції польської економіки в ЄС. 

За схожим алгоритмом вчинили інші сусіди по соціалістичному табору: Чехія, Словаччина, Угорщина і тд. Однак в України поки що свій окремий шлях. 

Після 2014 року, як і після 2019 року, велика українська приватизація фактично виконується лише в урядових прес-релізах. А надра залишаються бізнесом для лобістів, наближених до урядових кабінетів. 

Під час війни Рахункова палата завершила два великі аудити, які вкотре демонструють, що державну власність треба якомога швидше переводити на приватні рейки через відкриті аукціони. 

Інакше ця держвласність через сірі чи відверто корупційні "схеми" все одно стане приватною. Але за другого варіанту приватизація розтягнеться на десятиліття (як це вже триває тридцять років). 

І держава у такому випадку не закумулює кошти ні на посилення оборони, ні на відновлення економіки і т.д. А лише примножить борги. 

До слова, станом на перше півріччя минулого всі державні підприємства накопичили астрономічну суму боргу у розмірі 608 млрд грн. 

Перший аудит Рахункової палати стосується Національної академії наук України. Документ у деталях розкриває, наскільки прогнив державний бізнес під управлінням науковців. 

На кінець 2021 року НАНУ керувала 193 державними підприємствами, з яких працювали лише 95, тобто 49%. Для порівняння, у згаданій Польщі станом на 2020 рік всього налічувалося 30 держкомпаній.

Дані щодо долі 79 підприємств (34%) в Академії наук взагалі відсутні. Хоча і ті дані що є, потребують перевірки. 

Аудитори Рахункової палати зʼясували, що Академія наук збирає по підприємствах звітність у паперовій формі, яку бухгалтери ручним способом узагальнюють, що часто призводить до викривлення даних у позитивну сторону для НАНУ. Викривлені дані передаються Мінекономіки вже для узагальнення на вседержавному рівні. 

Проблемні цифри краще розкриваються через конкретні кейси. Для прикладу комерційні обʼєкти НАНУ, які мають назву "Феофанія", і розташовані на привабливій території однойменного парку у Києві, мають свою складну напівкримінальну історію.

В структуру Нацакадемії входить державне підприємство "Лікувально-профілактичний комплекс "Феофанія" (не плутати з лікарнею ДУС), яке за твердженням аудиту не надає реабілітаційних послуг ані працівникам Академії наук, ані іншим громадянам. Бо приміщення "Феофанії" площею 1002,3 кв м передали в оренду ФОПу на 10 років з ознаками "корупційних ризиків". 

Інша історія стосується готельного комплексу "Феофанія" НАНУ. У 1994 році був укладений договір між Нацакадемією в особі керуючого справами В. Цемка та громадянином О. Цемком, який був одночасно директором цього ж готелю НАНУ про оренду готелю "Феофанія" по вул. Метрологічна, 14б. 

З того часу точаться суди навколо цього готельного комплексу між Нацакадемією і приватним орендарем, який давно користуються апартаментами як власним майном. 

Чи треба додатково акцентувати, що держава не тільки не заробила на готелі у столиці, а ще й несе витрати на організацію судових процесів навколо нерухомості?  

Не краще академіки управляють землею, яка знаходиться у їх володінні. НАНУ досі не розробило прозору процедуру відбору забудовників для інвесторських проектів на землях Академії. 

Тим не менше, без конкурсів і процедур земля активно передається під будівництво. Аудитори нарахували, що на кінець 2021 року із 37 інвестиційних договорів 24 виявилися не працюючими, які несуть для Академії ризик залишитися і без землі і без очікуваної нової нерухомості. 

Результати аудиту щодо надр дуже схожі. Рахункова палата прямо вказує, що доручення РНБО попередніх трьох років про підвищення ефективності політики надрокористування просто не виконувалося. 

Нормативна база про надра і розподіл надр залишається застарілою та зарегульованою. Повна інформація про надра відсутня. 

Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами, порядок проведення аукціонів з їх продажу, а також механізм розрахунку початкової ціни дозволу, що безпосередньо впливають на надходження до державного бюджету, залишаються непрозорими та постійно змінюються. 

Протягом 2019–2021 років до ключового документа в галузі — Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами — зміни вносилися 10 разів. Не треба бути досвідченим "інвест-нянею", щоб зрозуміти, що така непрозорість та плинність рішень у галузі не сприяють росту інвестицій. 

Остання реформа

Протистояння з Росією це історичний марафон на виживання для української нації. Навіть після військово-політичної поразки Кремля чи смерті диктатора Путіна, загарбницькі плани росіян нікуди не подінуться. 

Тому пошук і мобілізація внутрішніх ресурсів для відбудови і посилення держави України це передусім наша домашня робота, а не відповідальність США, ЄС чи інших міжнародних партнерів. 

Очевидно, що реальна приватизація державних підприємств і розподіл більшості надр можуть розпочатися лише після війни. Але ніхто не заважає уряду вже зараз провести підготовчі роботи. 

По-перше, нарешті виокремити перелік стратегічних державних підприємств, які критично важливо залишити під управлінням держави. Війна стала гарним фільтром, який чітко продемонстрував, що уряду точно не потрібні три тисячі підприємств. Держкомпаній, від яких залежить нацбезпека назбирається не більше сотні.

Всі інші ДП варто підготувати на приватизацію. Більшість з них є непрацюючими. Але це все одно приміщення, земля, інфраструктура, які здатен перезапустити приватний бізнес. До речі, уряд на сьогодні готує програму грантів і кредитів для бізнесу на час війни. Але так само уряд міг би реальному бізнесу передавати обʼєкти держкомпаній для скорішого їх повернення в економіку. 

По-друге, має бути врешті розірване порочне коло останніх двох десятиліть, у якому надра отримують лише наближені до політиків бізнес-структури. 

Якщо ми хочемо, щоб на українські родовища зайшли західні інвестиції і технології (принаймні про це постійно заявляє влада на інвестфорумах), то інформація про надра має бути доступною у два кліки онлайн. А конкурси по розподілу природних багатств мають бути прозорими, конкурентними та просто зрозумілими.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: