Що не так з капітальними інвестиціями в Україні

Що не так з капітальними інвестиціями в Україні

Статистика вказує на падіння капітальних інвестицій в економіку країни. В чому причина цього негативного явища?
Четвер, 6 травня 2021, 08:08
директор ДП "Укрпромзовнішекспертиза"

В Україні скорочуються капітальні інвестиції в економіку. В минулому році рівень валового нагромадження основного капіталу (ВНОК) до ВВП склав лише 12,8%, що стало історичним мінімумом з початку 2000-х років (рис. 1).

Капітальні інвестиції є ключовою умовою економічного розвитку і зростання, тому повинні постійно перебувати в полі зору економічної політики. 

Без них не з’являться нові високопродуктивні види діяльності і не відбудеться жодна зміна структури економіки. 

Як правило капітальні інвестиції мають випереджальну динаміку по відношенню до ВВП. Тобто спочатку інвестиції, а вже потім бажане економічне зростання. 

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в Україну, як частина загального інвестиційного процесу, також мають негативну динаміку. Так, їхня щорічна зміна, як сальдо притоку і відтоку з країни була значно краща в період 2010-2013 років (рис. 2). 

В 2014-2015 рр. вони значно скоротились, і в подальшому так і не змогли відновитись. Сальдо відтоку і притоку в минулому році – мінус 2,5 млрд дол. 

Загальний накопичувальний підсумок на кінець 2020 року склав 48,9 млрд дол., що на 30% нижче ніж у 2013 році і навіть нижче ніж у штормовому 2014 році (рис. 1).

Рис. 1. Валове нагромадження основного капіталу в Україні в 2001-2020 рр., % до ВВП

 
Державна служба статистики України

Звичайно велику, а то й більшу частину цих ПІІ складають кошти українських корпорацій, але це лише робить картину тривожнішою. Тому що внутрішній бізнес утримується інвестувати в свою країну, незважаючи навіть на жорсткіші міжнародні вимоги до декларування походження коштів і складніші можливості перебування в офшорних юрисдикціях.  

Рис. 2. Прямі іноземні інвестиції в Україну (кумулятивний підсумок), млрд дол. США

 
Національний банк України

Якщо ж експертно очистити закордонні інвестиції від українських, то картина тренду не зміниться. Як приклад приведемо ПІІ з Євросоюзу. Нижче в таблиці їхня загальна офіційна динаміка і динаміка без Кіпру та Нідерландів, де знаходиться відповідно основний офшор та основна штаб-квартира наших корпорацій. Як бачимо очищений від українських інвестицій тренд показує стагнуючу динаміку процесу. 

Обсяги ПІІ в Україну в 2010-2019 рр., млрд дол. США*

Показник

Роки**

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Усього ПІІ в Україні

45,4

48,2

51,7

53,7

38,4

43,8

45,2

45,2

44,0

51,4

в т. ч. з країн ЄС-27

34,7

36,7

38,6

38,3

27,1

31,9

31,7

31,9

31,6

37,6

з них із країн ЄС-25 (без Кіпру та Нідерландів)

13,7

14,7

14,0

11,5

8,3

8,5

9,4

8,9

8,6

9,8

Щорічні темпи зміни ПІІ з ЄС-25 (без Кіпру та Нідерландів), до попереднього року, %

7,1

-4,8

-17,6

-28,0

2,0

11,2

-5,1

-3,3

13,7

CAGR ЄС-25 (без Кіпру та Нідерландів)

-5,6%

-

+1,4%

*з 2010 року без АР Крим, з 1 січня 2014 року також без ОРДЛО

**наростаючим підсумком станом на 31.12

Джерело: Державна служба статистики України та НБУ, розрахунки. 

Отже, Україна втрачає інвестиційну привабливість. Але які причини цієї хронічної інвестиційної поразки? Адже Україна має з 2014 року майже безперервну програму з МВФ, що начебто мало дати сигнал інвестувати в Україну. 

Україна тримала фіскальний дефіцит в 2017-2019 роках на мінімальному рівні. Вона дала абсолютну свободу Національному банку і той, таргетуючи інфляцію, в 2014-2018 роках тримав облікову ставку більше 15%. 

Україна лібералізувала зовнішню торгівлю, підписала низку угод про ЗВТ, лібералізувала валютне регулювання, але динаміка така як є і нічого серйозного в країні за ПІІ так і не було збудовано.

Причини цього потрібно шукати в іншому. Звичайно фактор ризиків країни зберігає свій негативний вплив, але привабливість інвестування в Україну знижується і через низку інших причин. 

Перша — це факторні умови, які відображають вирівнювання вартості ведення бізнесу, особливо виробничого в Україні та, наприклад, в сусідніх країнах. 

Ціна електроенергії вже не така приваблива, як раніше. Зараз вона складає в Україні 2,5 - 3,0 грн. за КВт. для промислових споживачів майже так само як в Польщі — 3,0 - 3,2 грн. КВт. Ціна на газ повністю вирівнялась і навіть вища. 

Недорогої та кваліфікованої робочої сили вже немає. Вона працює в розвинених країнах. Це не стосується сектору ІТ, оскільки його працівники і так всі на умовному Заході, оскільки працюють віддалено на зовнішні замовлення. Інфраструктура доріг та енергетики явно гірша ніж десять чи п’ять років тому. 

Наступна — це можливість отримати все, що потрібно з України, не "заїжджаючи" сюди з капіталом. 

Судіть самі - вся сировина згідно із взятими зобов’язаннями, вивозиться без мит і квотних обмежень. Міграція трудових ресурсів спрощена, враховуючи і безвіз.

Але найбільш дієвою в негативному відношенні є відсутність системної політики заохочення інвестицій у виробничу сферу, подібно тій, що діє в інших країнах. Йдеться про практичні інструменти. 

В Україні "check list" преференцій для інвесторів фактично відсутній. Його не порівняти з нормами в інших країнах. 

Там до інвесторів застосовується довгий перелік державної допомоги. Наприклад, прямі безповоротні гранти за створені робочі місця, шикарна інфраструктура, податкові преференції тощо. 

Для ПІІ важливою є поведінка внутрішнього інвестора. Це очевидний і добре описаний в економічній літературі факт. Якщо внутрішній підприємець не вкладає в основний капітал в своїй країні, зовнішній також цього не робитиме, бо не довірятиме. 

Наразі поведінка внутрішнього інвестора залишається незмінною — заробити кошти і вивести у безпечне місце. Це не докір, це така реальність, сформована довгий час внутрішньою економічною політикою.

Щоб це змінити потрібна тривала системна і стратегічна робота, організована державними інститутами. Найперше треба припинити жити в ілюзіях щодо рятівної ролі прямих іноземних інвестицій, особливо в умовах системного ризику гібридної агресії. 

Потрібно почати самим більше і більше інвестувати в свою економіку. Якщо поки що це не робить бізнес, нехай це робить держава та державні корпорації. Це найперше стосується базової інфраструктури. 

Потрібно застосувати комбіновані заходи контролю і стимулювання. Згадаємо досвід деяких відносно простих рішень економічної політики, що класифікуються як державна допомога. 

Ці рішення засвідчили ефективність, оскільки виконали своє пряме призначення. Наприклад, запровадження в’їзного мита на насіння соняшнику в 1999 році. Результат — поява масштабного виробництва соняшникової олії. 

Запровадження високого, навіть занадто високого тарифу на електрику з відновлювальних джерел. Як наслідок стрімке зростання інвестицій в потужності відновлювальної енергетики та її виробництво. Запровадження вільних економічних зон на початку 2000-х років і як результат інвестиції в автопром (Єврокар, Ядзакі, Джейбіл). 

Ці приклади дуже наглядно вказують на те, як працює практична стимулююча політика. Але чомусь більше спрацьовують не факти, а нав’язані аргументи проти. Наприклад, стверджують, що державне стимулювання лише збільшить корупцію. 

Якось це справедливе прагнення боротьби з корупцією стало контрпродуктивним. Ним стали ламати практичну політику залучення інвестицій. Насправді нічого не потрібно ускладнювати, змішуючи ці два процеси. З корупцією потрібно боротись, а інвестиції здійснювати. У нас же так багато антикорупційних органів. 

Не треба говорити, що не має коштів. Їх є стільки, скільки потрібно для розвитку. Це кошти, що виводяться, суми несплачених податків і наше суверенне право на власну грошову кредитну політику. 

Країна, яка має власну валюту не може не мати гроші для розвитку. А інакше навіщо це право і навіщо ця національна валюта.

Все це необхідно робити зараз, позбавившись ілюзій про те, що займатись розвитком внутрішнього виробництва не потрібно. 

Що достатньо створити рівні правила гри, лібералізувати торгівельне і валютне законодавство, не втручатись у стихію ринку, після чого прийдуть ПІІ і зроблять свою справу. 

Але вони так просто не прийдуть. Політичні ризики країни диктують свої вимоги до інвестиційної політики і ролі держави в цьому процесі. Те що ми мали десять і двадцять років тому ми не конвертували у зростання і розвиток. 

Україна втратила і втрачає час. Цю помилку потрібно виправити, застосувавши державне стимулювання інвестицій і підприємців, що інвестують у розвиток внутрішнього виробництва.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!