Державне регулювання цін на пальне – це логічний крок, але він не скасовує необхідності реформ

Державне регулювання цін на пальне – це логічний крок, але він не скасовує необхідності реформ

PROMOTED. Нещодавно Кабмін ухвалив постанову, яка обмежує верхню межу торгівельної надбавки на бензин та дизпаливо для АЗС.
Четвер, 27 травня 2021, 09:00
доцент Університету державної фіскальної служби України

В уряді пояснюють, що таким чином держава реагує на необґрунтоване підвищення в умовах пандемії роздрібних цін на паливо. Натомість, бізнес називає подібний крок антиринковим і безпідставним з точки зору формування цін на нафтопродукти. На чиєму боці правда, і як має діяти уряд в подібних ситуаціях? Спробуємо розібратися.

Резонансні постанови Кабміну

Отже, постанова Кабміну, яка наробила стільки галасу серед деяких категорій підприємців, датована 14 травня.

Документ вносить зміни до іншої постанови №1236 від 9 грудня 2020 року. Згідно з цими змінами на період дії карантину максимальна націнка на бензин не має перевищувати 5 грн/л, а на дизпаливо – 7 грн/л.

Документ визначає алгоритм розрахунку середньої вартості цих продуктів. Із врахуванням націнок вона не повинна бути вищою за 27,89 грн/л (дизпаливо) та 30,22 грн/л (бензин).

Раніше, 29 березня 2021 року, Кабмін ухвалив постанову № 450, яка віднесла бензин марок А-92 та А-95, а також дизпаливо до категорії соціально значущих товарів. Крім того, уряд запровадив декларування зростання роздрібних цін на такого роду товари на 1% і більше.

В уряді впевнені, що обидва рішення допоможуть приборкати апетити мереж АЗС та не дозволять їм заробляти надприбутки в період пандемії. Що ж, аргумент цілком слушний. Однак учасники ринку інакше оцінюють ситуацію.

На їхнє переконання, своїми кроками влада зумовить деградацію нафтопереробної галузі, закриття АЗС та зниження доходів бюджету.

Державне регулювання цін на паливо лише посилить позиції тіньового сектору, вважають представники Європейської Бізнес Асоціції, свою заяву вони оприлюднили 14 травня.

Європейський досвід держрегулювання цін

Аналізуючи проблему, варто знати, що в розвинених економіках світу не існує ринку в чистому вигляді.

Кожна держава використовує свій набір інструментів, за допомогою яких впливає на розвиток тих чи інших секторів економіки. І це не лише податкова політика, а й прямі обмеження.

Практично в кожній європейській країні є інститути регулювання цін. Вони діють на підставі антимонопольного законодавства та законів про регулювання цін на товари та послуги.

Наприклад, у Швеції такий закон дає державі право заморожувати ціни в разі війни чи небезпеки її виникнення, або у випадку загрози значного загального підвищення цін.

Крім того, держава може встановлювати максимальний рівень цін для окремих товарів, вводити порядок, при якому підвищення цін можливе після попереднього повідомлення.

Схожі механізми працюють в Австрії, де державним регулюванням охоплено приблизно 10 % цін на товари і де діє система "соціального партнерства" між бізнесом і державою.

Приблизно така сама частка регульованих цін на споживчі товари притаманна економіці Іспанії. При цьому увага держави зосереджена на товарах першої необхідності та тих, які виробляються монополіями.

На чому заробляють бензинові "тіньовики"?

Отже, говорити, що в нашому випадку держава зазіхає на свята святих ринкової економіки, я б не став.

До того ж не секрет, що саме в паливному секторі України роками працюють схеми мінімізації податків, різноманітні скрутки тощо. Варто лише поцікавитися цінами на бензин та дизпаливо на різних мережах АЗС. "Розліт" цін тут може сягати 5 грн.

Експерти говорять, що 80% палива, яке продається на наших автозаправках, імпортується з-за меж України. Всі учасники ринку закуповують його у виробників приблизно за однаковими цінами й однакові суми витрачають на логістику й утримання своїх АЗС.

Тобто, собівартість продукту в різних мережах майже не відрізняється. Гадаю, вирахувати торгову націнку на нього державі не складно.

Інша справа, коли йдеться про роздрібний продаж палива, виробленого з української нафти місцевими нафтопереробними заводами та заводами, що виробляють альтернативні види палива.

Саме тут існує найбільше схем для тіньового заробітку. Наприклад, це може бути продаж фальсифікату або бензину, який виробляють так звані міні-нафтопереробні заводи, які в якості сировини використовують необліковану нафту зі свердловин Чернігівської, Сумської та Полтавської областей.

Відомо, що в країні працює близько 30 таких підприємств. Але якої якості паливо вони виробляють, як держава контролює видобуток цієї нафти і чи сплачують виробники відповідні податки? Питання далеко не риторичні.

Існує ще один спосіб тінізації паливного бізнесу - це продаж документів на пальне, який дозволяє компаніям реалізовувати за готівку необлікований бензин чи дизпаливо.

Товар продають автолюбителям у роздріб, а оформлюють, як раніше продану промисловому споживачу оптову партію. Зважте, якщо заправка продає документи на паливо конвертаційному центру, вона заробляє 7% від вартості партії.

А якщо в складі бізнесу нафтотрейдера є ще й бізнес із продажу вирученої на АЗС готівки, то рентабельність схеми сягає 12%. Непогані заробітки, правда? І це в умовах пандемії.

Кілька постанов не замінять структурних реформ

Безумовно, держава повинна відслідковувати рівень націнок на бензин та дизпаливо й викривати подібні схеми. У цьому сенсі постанову Кабміну я вітаю. Щоправда, у ДПС і без того достатньо важелів боротьби з податковим шахрайством.

Але похвалитися суттєвими успіхами служба не може. Наприклад, що заважає податківцям ефективно контролювати дотримання податкового законодавства і торгової націнки мережами АЗС, які жаліються на збитки, але при цьому розширюють свою мережу?

Водночас мають бути й запобіжники від державного свавілля. Тобто, обмеження по націнкам слід запроваджувати на чітко визначений термін, відповідно до визначеної законом ситуації і на вичерпний перелік товарів.

Та головне, держава мусить створити рівні умови праці для всіх учасників ринку. Конкуренція повинна бути прозорою і чесною.

Не повинно бути так, що одні формують собівартість продукції зі сплатою усіх податків, а інші ухиляються від оподаткування, торгують неякісним паливом і таким чином зменшують собівартість своєї продукції.

Хочу наголосити, що подібні махінації є наслідком хронічних хвороб нашої економіки – нереформованої податкової системи та корупції в державних органах. Тому починати варто зі структурних перетворень, на чому я вже неодноразово наголошував.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Підпишіться на наші повідомлення!