Світові ринки капіталу функціонують на базі тривіальних принципів капіталізму, оцінюючи потенційні вигоди та ризики при виборі інвестиційних проєктів та юрисдикцій для їх реалізації. 

Глобалізація та розвиток технологій тільки пришвидшили транснаціональний обіг фінансових ресурсів. Розмір світового ринку капіталу зростає щороку і за оцінками експертів вже складає близько $ 200 000 млрд в рік.

Так чому ж тоді Україна, держава з понад 40-мільйонним населенням, зі столицею, що є однією із найбільших у Європі, територією із родючими грунтами, природними ресурсами та кваліфікованою робочою силою, поступається у своєму економічному розвитку та інвестиційній привабливості сусіднім європейським країнам? 

Як сталось так, що в 2020 році відбувся відтік капіталу з України: обсяг прямих іноземних інвестицій склав від’ємне значення – $868 млн? 

До цього за останні 20 років відтік капіталу спостерігався тільки у 2015 році на тлі окупації Криму та початку військових дій на Сході України.

Ми можемо звинувачувати вплив епідемії COVID-19 та економічний спад в 2020 році, але реальність така, що глобально компанії не перестали інвестувати в цих же умовах. 

Так, на 35% знизився обсяг прямих іноземних інвестицій, але він не зупинився. Просто інвестиції були залучені не в Україну, а в інші держави. 

Так, для прикладу, обсяг прямих іноземних інвестицій у країни Східної Європи, з якими по суті Україна і конкурує на ринку капіталу, склав десятки мільярдів доларів у 2020 році: Угорщина залучила $4,2 млрд, Румунія — $2,3 млрд, Болгарія — $2,4 млрд, Словаччина — $1,9 млрд, Польща — $10 млрд.

Чому Україна стала аутсайдером у залученні інвестицій? 

Україна довгий час сприймалась інвесторами як дуже ризикова юрисдикція. Не буду деталізувати всі ті причини, що за мене назвали інші: корупція, низький рівень правового захисту інвестицій, регуляторна політика тощо. 

Інвестори прекрасно розуміють переваги інвестування в Україну, проте ризики є значно вищими у порівнянні із європейськими країнами-сусідами. 

Ми можемо сперечатись з приводу причин, або можемо вжити заходів щоб покращити ситуацію. 

Роблячи вибір між цими двома опціями, для себе я вважаю прийнятним лише один курс – залучити до співпраці інвестиційну спільноту, яка оминає Україну в своїх проєктах, з'ясувати причину такого відношення. 

А потім розвінчувати негативне сприйняття іміджу України та вжити заходів для того, щоб Україна була у списку країн, у які такі потужні інвестиційні спільноти готові вкладати капітал.

Безумовно, це не означає, що влада не повинна робити кроки для подолання корупції та забезпечення реформи судової системи, контролюючих та правоохоронних органів. 

Ці проблеми мають глибокі корені та потребують вирішення. Але якщо ми будемо сидіти і чекати, коли ж українська правова система функціонуватиме на рівні Німеччини, Франції, Бельгії тощо, то ми упустимо можливості для розбудови економіки за рахунок іноземних інвестицій, які можуть бути залучені вже сьогодні. 

Саме тому, крім стратегічних реформ, варто робити і тактичні кроки щоб покращити ситуацію уже сьогодні. Це добре, що Президент запровадив інститут Інвестиційних нянь. 

Надання інвесторам контактної особи, яка допоможе розібратись в регуляторних аспектах, забезпечуючи рівні права у веденні бізнесу, незалежно від наявності зв’язків з контролюючими органами – це хороший початок. Звісно, такий підхід має поширюватись на інвесторів незалежно від розміру вкладеного капіталу, але принаймні з чогось потрібно починати. 

У серпні я здійснив візит до США, де мав можливість обговорити із представниками політичної та бізнесової еліти країни співпрацю та залучення інвестицій в агросектор. 

Меседж, який я почув у відповідь, був один і той же: "Ми були б раді інвестувати в Україну, проте у нас є значні побоювання щодо захисту наших інвестицій". 

Незалежно від того, чи я спілкувався із Метью Кеннеді, засновником Kennedy Merchant Partners (KMP), чи із конгрессменами Бруком Колманом, який є також виконавчим директором Advanced Biofuels Business Council, Джоном Слеттері, Честером Гріноу Аткінсом, чи керівництвом низки компаній, що пропонують інноваційні рішення в агросекторі чи переробці біомаси. 

У всіх позиція була схожа: проєктів багато, американські компанії зацікавлені в експансії на східноєвропейські ринки, готові будувати виробничі потужності, але тільки у випадку впевненості, що проєкт можна прозоро запустити та бути впевненими у захищеності своїх інвестицій. 

Поки такої впевненості немає, вони інвестують у інші країни. Наприклад, CITY фонд зараз будує 10 заводів із переробки біомаси в Болгарії. А ці заводи можна було б будувати і в Україні.

Завдяки персональним обіцянкам, що я особисто втручатимусь, якщо будуть порушені права компаній, якщо будуть виявлені корупційні дії щодо компаній, я зміг знайти підтримку в тому, щоб організувати цієї осені приїзд великої торгової місії із США. 

В рамках цієї місії ми плануємо презентувати Україну як привабливу країну для інвестицій, переконати американські компанії, що будувати виробничі потужності та приносити інноваційні технології варто саме в нашу державу. 

Подібні проєкти здатні принести не тільки тисячі нових робочих місць та зростання ВВП, але і створити додатковий попит на продукцію фермерів (наприклад, у випадку із будівництвом заводів щодо виробництва біопалива), забезпечити зростання зайнятості у суміжних галузях, тим самим забезпечивши зростання добробуту і середнього класу.

Звісно, я усвідомлюю, що одна людина, одна торгова місія чи один інвестиційний проєкт не зможе забезпечити ті зміни, які ми хочемо відчути в Україні уже завтра. 

Але принаймні це може бути прикладом того, як іноземні партнери, які нам довіряють та яких ми готові підтримати та убезпечити від корупційних впливів, зможуть реалізувати свої проєкти та залишити позитивний відгук серед інвестиційної спільноти, тим самим піднімаючи Україну в рейтингу країн для інвестування. 

Компанії, які впевнені, що в державі діє закон, а представник влади, який супроводжує компанію інвестора, є не для того, щоб порушувати закони, а навпаки, забезпечити їх справедливе виконання, готові вкладати капітал.

Другий меседж від американської інвестиційної спільноти, який я почув, — це недостатня обізнаність про можливості інвестування в Україну в розрізі різних галузей. 

Хоча я як член комітету ВРУ з питань аграрної та земельної політики був зосереджений на можливостях для аграрного сектору та виробництві біопалива, проте можливості щодо реалізації проєктів в інших індустріях також викликали зацікавленість: добувна промисловість, відновлювальна енергетика, переробна промисловість, машинобудування, збір та переробка сміття, будівництво тощо. 

Ми маємо що запропонувати американським інвесторам і поки не достатньо комунікуємо це. Тому це інше поле для тактичних кроків, що можна здійснювати вже сьогодні.

Якщо Україна отримає обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення як, скажімо, та ж Угорщина, це означало б щорічний притік $17 млрд в державу. Це дало б значний поштовх для розвитку української економіки та не порівняно із обсягом тих позик, про які ми зараз так просимо МВФ. 

Ми стільки обговорюємо тему отримання наступного траншу від МВФ у $750 млн. А при цьому втрачаємо можливості залучити значно більше під проєкти, що створюватимуть нові робочі місця, зростання ВВП, збільшення податкових надходжень. 

Звісно, особисто я продовжу залучати іноземних інвесторів до України, проте потрібно значно більше, ніж зусилля одного члена парламенту. 

Потрібно злагоджена робота і підтримка всіх органів влади вже сьогодні та ефективна реалізація реформ у державі уже завтра. 

Без розуміння та врахування потреб і інтересів іноземних інвесторів, належної комунікації з інвестиційною спільнотою, ми не зможемо забезпечити стабільне економічне зростання та, в кінцевому результаті, добробут нації.