Как расширить возможности для инвестиций рядовых украинцев

Спонукання громадян до витягування грошей з-під матраців — не основна проблема на сьогодні, але дуже важлива. Оскільки економіка вимагає відбудови вже, а не колись там потім.

До прикладу, якщо енергетика стала мішенню агресора, то відбудовувати її варто вже за новими канонами, враховуючи сучасний розвиток. 

А це вимагає великих та довгострокових капіталовкладень.

Буквально весною ми обговорювали пошук та залучення довготермінових активів в економіку України. 

Тоді розглядали закордонний досвід ведення індивідуальних інвестиційних рахунків, які в проєкті закону №8111 отримали назву особові інвестиційні рахунки. 

Автори законопроєкту розглядають його як один із стимуляторів залучення значних інвестицій, що сприятиме модернізації та економічному зростанню України. 

Що цілком має справдитися, оскільки наситить фінансову систему так необхідним ресурсом.

Законопроєкт передбачає, що для фізичних осіб інвестиційні фірми відкриватимуть і вестимуть особові середньо- та довгострокові рахунки (ОСР й ОДР) для обліку на них коштів і цінних паперів з метою інвестування. 

Строк функціонування рахунків становить 1095 днів для ОСР та 3650 днів для ОДР.

Власники таких рахунків будуть мати податкову пільгу — всі доходи від активів (купонні виплати, дивіденди, прибуток від операцій купівлі-продажу ЦП тощо) на такому рахунку не оподатковуються. 

Але за умови, що будуть виконані вимоги щодо суми активів на рахунку (для ОСР це не більше 300 мінімальних заробітних плат).

Критики законопроєкту закидують, що ці рахунки можуть використовуватися як інструмент мінімізації оподаткування, — такі собі внутрішні лояльні податкові гавані. 

Ці побоювання не мають жодного підґрунтя. А от проблема з податками на фінансові інструменти таки існує — в нерівномірності податкового навантаження на інвестора. 

Це залежить від придбаного ним активу — чи це облігації позичальника-держави, чи корпоративного приватного позичальника. 

Зупинимося більш детально на нюансах та можливостях забезпечення конкуренції за ресурс при інвестиційній діяльності.

Для більшості інвестицій, в тому числі і на дохід від банківських депозитів — встановлений податок на дохід фізичних осіб у розмірі 18%, крім того сплачується 1,5% військового збору (19,5%), але існують винятки. 

Облігації внутрішньої державної позики — єдині інвестиції, які мають нульову податкову ставку. Деякі інвестори обирають ці фінансові інструменти, керуючись цим аргументом, що робить їх неконкурентними із іншими активами.

Стосовно корпоративних облігацій, інвестор сплачує податки, як за торговими операціями, так і за виплатою купону у розмірі 19,5% (18% + 1,5% військовий збір). 

Щодо такого виду боргових цінних паперів як муніципальні облігації — ситуація аналогічна з корпоративними облігаціями. Громади залучають гроші на свої проєкти розвитку як звичайний бізнес, а дефіцит державного бюджету покривається без податкового навантаження на інвестора.

З акціями справи виявляються складнішими та не такими однозначними за рахунок існування низки нюансів. В першу чергу відіграє важливу роль, в якій юрисдикції розміщена компанія, чиї акції торгуються.

На дохід від акцій компанії-нерезидента в закордонній юрисдикції сплачується податок в Україні у розмірі 10,5%, а сам емітент за місцем виплати утримує до 30% від доходу (така цифра фігурує для інвестицій в американські акції). 

Тобто, як бачимо діє подвійне оподаткування. В Україні існують обмеження подвійного оподаткування з 70 країнами. Для реалізації такої норми інвестор має надати документи, які підтверджують сплату податків у розмірі більше 10% (у нас сплачується 9%+1,5%) у країні, де отримано дохід.

Розглядаючи акції українських емітентів, бачимо зменшення дивідендного податку до 5%, який утримується самим емітентом. У разі продажу акцій інвестор сплачує 19,5%. 

Думаю, що таку ситуацію потрібно змінювати, оскільки податкові ставки за державними паперами та іншими інвестиційними інструментами є неконкурентними. 

Як наслідок, спостерігаємо проблему, коли інвестору вигідніше вкладати кошти в прибуткові проєкти, і у випадку з ОВДП — на жаль частіше виділяються кошти не на цільові бізнеси, а на покриття дефіциту бюджету. 

Таким чином виникає дилема — як спонукати інвестування в Україні та як концентрувати саме довгострокові грошові кошти в цільових бізнес-проєктах, коли весь український фондовий ринок концентрується в ОВДП. 

Для її вирішення необхідно вирівняти ставки оподаткування, зробивши єдину ставку на всі фінансові інструменти або таки підтримати ініціативу по впровадженню особових інвестиційних рахунків для українців — ОСР й ОДР.

Це забезпечить конкуренцію за фінансовий ресурс між емітентами, підвищить їх якість, різноманітність — чим вирішить проблему диверсифікації та наповнить довгостроковим ресурсом фінансову систему.

Інвестор має дивитись в бік довгострокових інвестицій, підбираючи активи, які не планує продавати найближчим часом. 

Притримуючи акції чи облігації на своїх особових інвестиційних рахунках протягом декількох років, їх володар не сплачує податки. 

Крім того, якщо податкове зобов'язання виникає якомога пізніше, прибуток можна реінвестувати, не виводячи гроші із фінансової системи та без сплати податків. 

Завдяки цьому зростає ефективність складного відсотка, таким чином інвестор накопичує активи. Це вигідно самому інвестору.

Головною метою інвестування для всіх сторін має бути не лише отримання прибутку, а й можливість росту та розвитку. 

Для того, щоб ринок мав змогу ефективно функціонувати, необхідно створити таке конкурентне середовище, щоб емітенти були на рівних умовах у питаннях попиту на інвестиційний ресурс.