Битва за дерегуляцию

Битва за дерегуляцию

Четверг, 19 июля 2012, 15:59 -
Наиболее эффективным методом борьбы с попыткой бюрократов регулировать все и вся считается метод "гильотины". Провозглашается, что с определенного дня все запреты, не обоснованные должным образом, просто теряют силу. (Укр.)

Дерегуляція підприємницької діяльності є неодмінною складовою ринкових реформ.

Вона об’єктивно ускладнена тим, що певні обмеження ділової активності є, на жаль, невідворотними.

Скажімо, вимоги щодо прозорості необхідні насамперед самому бізнесу, аби запобігти шахрайствам і полегшити угоди з новими партнерами.

Подекуди бізнес створює проблеми для третіх сторін, з якими він у жодних стосунках не знаходиться. Наприклад, завод забруднює повітря та воду, невдало розташований бізнес-центр утворює затори на всіх прилеглих вулицях, вирубка лісу спричиняє до руйнівних паводків.

Нарешті, державі доводиться захищати споживача від небезпечної продукції, адже вона може завдати збитків, набагато більших за всю можливу відповідальність її виробників або імпортерів.

Існують також деякі інші випадки, що потребують регулювання, наприклад, природні монополії, але до абсолютної більшості видів підприємництва таке регулювання стосунку не має, тому принаймні в Україні його варто розглядати окремо.

Проте в Україні проблеми дещо іншого ґатунку. Вона ще з радянських часів, коли заборонено "за замовчуванням" було геть усе, успадкувала бюрократію, що ставиться до приватного бізнесу як до хижого звіра, якого треба тримати у клітці і випускати звідти тільки під пильним наглядом та за чималі хабарі.

Через просте хабарництво або більш витончені та шкідливі форми корупції у вигляді надання бізнесові "даху" та просування власних фірм чиновник отримує зацікавленість у збільшенні регуляторного тиску.

При цьому відповідні рішення приймаються або всередині виконавчої влади, або лобіюються у парламенті представниками великого та зрощеного з владою бізнесу, зацікавленими у підсиленні цього тиску як способу захисту від конкуренції.

До того ж, звичною є ситуація, коли чиновникам або представникам контролюючих органів самим дозволяють писати "правила гри", принаймні щодо деталей, у яких, як відомо, криється диявол.

З іншого боку, верховна влада частково щиро зацікавлена у дерегуляції, адже її більше хвилюють податкові надходження, а вони зменшуються, коли бізнесу не дають працювати.

Візьмімо технічні норми. Зараз, аби випустити новий виріб чи надати нову послугу, підприємства багатьох галузей повинні спочатку витратити купу часу та грошей на розробку "технічних умов", тобто стандарту, за яким буде зроблено продукт.

Більше того, його треба ще затвердити у відповідних інстанціях, тобто отримати дозвіл. Навіщо? Заради безпеки споживачів? Ні, на безпеку треба перевіряти вже кінцевий продукт на полицях, як це робиться у ЄС, адже, скажімо, шкідливі бактерії можуть потрапити у нього на будь-якій стадії виробництва, перевозки, чи зберігання.

Обтяжливі регуляції тільки підривають конкурентоздатність вітчизняних виробників.

Кажуть, що стандартизація потрібна заради забезпечення якості. Звісно, за радянських часів, при відсутності конкуренції, система стандартів була хоч якимсь запобіжником проти випуску зовсім вже поганої продукції.

Фото istpravda.com.ua

Ринок же переконливо довів, що контролювати достатньо тільки небезпечні та шкідливі домішки. Адже за якість товару фірма відповідає перед Його Величністю Споживачем, причому не в межах штрафу, а всім своїм майном.

Не випадково, поки радянські підприємства працювали за стандартами, теж, до речі, порушуючи їх повсякденно, споживачі стояли в чергах за продукцією, випущеною без усяких ГОСТів, але такою, що пройшла випробування вільним ринком.

Отже, систему стандартів у цьому вигляді слід скасувати цілком. Споживач від цього тільки виграє, оскільки на ринку з'явиться більше нових товарів, а виробник стане конкурентоздатнішим, адже йому не доведеться витрачатися на дурниці.

Зрештою, бюджет отримає більші надходження, а створення Зони вільної торгівлі з ЄС, чого прагнуть в тому числі деякі провладні бізнес-групи, які небезпідставно сподіваються розширити продажі, не призведе до кризи у низці інших галузей.

На папері виглядає красиво. Що ж маємо на практиці?

Спрощення відкриття бізнесу: піррова перемога

Найбільших успіхів реформи досягли у сфері відкриття фірм. За рахунок ліквідації свідоцтва про реєстрацію та усунення необхідності реєструвати печатку відкриття підприємства тепер забирає кілька днів менше.

Заплановано навіть скасувати обов’язковість печатки для приватних підприємств. Раніше вже було скасовано вимоги щодо мінімального статутного капіталу ТОВ.

Проте, як і в багатьох інших випадках, непослідовність реформ зробила їх "фасадними", а поточна діяльність підприємств при цьому ускладнилася.

Адже робота без свідоцтва та затвердженої печатки полегшується тільки тоді, якщо одночасно надається цілодобовий вільний доступ через інтернет до реєстру підприємств з переліком їхніх власників та уповноважених осіб.

Оскільки не всі власники, зокрема можновладці, погоджуються на таку відкритість, реформа застигла. В результаті, чи не кожного разу, коли раніше вимагалася копія свідоцтва, підприємці змушені отримувати платні виписки з реєстру. Так за рахунок деякого спрощення реєстрації ускладнилася поточна діяльність, причому для всіх.

Так само сталося і з скасуванням реєстрації печатки. Без відкриття доступу до реєстру ніщо не заважає, наприклад, приватному підприємцю легально виготовити точну копію печатки "Нафтогазу" і використовувати її з метою шахрайства. Так, він завжди міг це зробити нелегально, але тепер всім доводиться бути ще пильнішими.

Фото politiko.ua

Заради чого вся ця веремія? Адже саме ці питання посідають останні місця у рейтингу перешкод для бізнесу, якщо його визначати за опитуваннями самих підприємців та керівників!

Та й у рейтингу Doing Business Україна за започаткуванням та ліквідацією бізнесу у 2012 році 112-та - хоч і не найкраще, але набагато вище за загальне 152-ге місце. Отже, реєстрація та ліквідація - не найвужчі місця у підприємницькому кліматі.

Втім, це 112-те місце є найбільшим досягненням, яким можуть - і то формально - похвалитися реформатори, адже у 2011 році воно було 118-м.

Ліцензування та дозволи: гора породила мишу

Ліцензії та дозволи є найбільш прямим інструментом обмеження доступу на ринки.

Саме слово "дозвіл" означає, що держава "дозволяє" певній фірмі провадити ту чи іншу діяльність. Це природно, наприклад, щодо будівництва на землях громади - вона може дозволяти його чи ні як власник землі.

Однак здебільшого "за замовчуванням" повинно бути дозволено все, що не заборонено, а контролюватися повинно тільки те, що заважає іншим, або становить небезпеку, як-от торгівля пальним, вибухонебезпечними чи отруйними речовинами.

Найбільш ефективним методом боротьби з тенденцією бюрократів регулювати все і вся вважається метод "гільйотини". Проголошується, що з певного дня всі заборони, які не буде обґрунтовано належним чином, просто втрачають чинність.

У такий спосіб раз на кілька років впроваджується принцип "дозволено все, що не заборонено". Втім, в Україні навіть "гільйотина" не спрацювала: 2005 року все звелося до перегляду нормативних актів комісіями і скасування лише недіючих норм.

Закон про дозвільну систему передбачав автоматичне скасування всіх видів дозволів, не передбачених законом, але бюрократія його просто проігнорувала.

Фото УП

Незначний позитивний ефект мало запровадження у 2009 році принципу "мовчазної згоди", за яким дозвіл вважається виданим, якщо у встановлений законом термін відповідний державний орган не надав мотивованої відмови.

За даними опитування МФК, ним скористалося близько 4% підприємств, що, тим не менш, становить майже половину від тих, хто не отримав дозвіл вчасно.

Тоді ж було введено безстроковість ліцензій, що теж треба розцінювати як незначний позитивний крок. Вже кілька років точиться боротьба за право розпочинати діяльність за декларативним принципом, без отримання ліцензії чи дозволу.

Звичайно, це можна робити тільки щодо безпечних видів діяльності. Але оскільки визначати їх доручено самим контролерам, то більше 80% підприємств потраплять у категорію високоризикованих.

Широко розрекламоване скасування ліцензій "на понад 90% видів діяльності" переважно звелося до простого трюку: замість сотень "дрібних" категорій, наприклад, "наклеювання шпалер", тепер ліцензується одна загальна: "будівельні роботи".

Умови ведення бізнесу поліпшилися тільки для туристичних агенції (не плутати з операторами), які тільки розповсюджують путівки.

Зрештою, за даними МФК, у 2010 році частка підприємств та приватних підприємців, що отримували дозволи, скоротилася у півтора разу порівняно з 2008 роком до 32%.

Однак за свідченням опитаних це пов’язане не стільки із скороченням вимог, якого абсолютна більшість не відчула, скільки з необхідністю відмовитися від затратних процедур та відмови від планів розширення бізнесу - далася взнаки криза.

Фото blogr.dp.ua

Втім, витрати на отримання дозвільних документів навіть збільшилися - з 1,5 до 1,8 млрд грн. Попри це, оскільки декілька видів ліцензій все ж таки було скасовано, місце України у рейтингу Doing Business за цим параметром покращилося на дві позиції. Щоправда, там оцінюються витрати, пов’язані з отриманням дозволу на будівництво.

Технічне регулювання: "на паузі"

У системі технічного регулювання реформи полягали у переході від тотальної стандартизації та обов’язкової сертифікації якості товарів та послуг до притаманного розвиненим країнам контролю безпеки. Тут відбулися, мабуть, найзначніші з усіх реформ зсуви на законодавчому рівні, причому здебільшого позитивні.

Це пояснюється, передусім, намаганням привести систему технічного нагляду у відповідність до вимог СОТ та ЗВТ з ЄС, а також забезпечити конкурентоздатність вітчизняної продукції після створення останньої.

Втім, швидкий прогрес спостерігався доти, доки перспективи зближення з ЄС виглядали реальними. Щойно євроінтеграція за висловом Віктора Януковича "стала на паузу", подальші кроки теж зупинилися.

Не було створено органи ринкового нагляду, покликані замінити собою перевірки на підприємствах, не прийнято закони щодо скасування обов’язкової сертифікації. Загалом, реформу розпочато доволі вдало, але не доведено до кінця, тому підприємства не відчули на собі її наслідків.

У цьому питанні, вочевидь, зійшлися у двобої інтереси європейських інтеграторів та інноваційних виробників з інтересами бюрократів і консервативних виробників.

Європейські інтегратори, серед яких і найбільші українські експортери, були більш потужними, але тільки поки у справу не втрутилася геополітика. Так реформа технічного регулювання стала заручницею політики і вимушено стоїть "на паузі".

Таким чином, у сфері дерегуляції робилося доволі багато. Однак владі бракувало чи то спроможності, чи то справжнього бажання доводити справу до кінця. Відтак, результат виявився майже непомітним для переважної частини підприємців.


powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!