Лучше собирать по копейке с бедняков или облагать налогом богачей

Лучше собирать по копейке с бедняков или облагать налогом богачей

Почему принцип "бит не битого везет" продолжает быть основной налоговой политики в Украине? (укр)
Среда, 26 июля 2023, 13:42
профессор, эксперт Growford Institute

1 липня держава повернула ПДВ 20% та довоєнні акцизи на всі види палива. На питання чому? Нам пояснюють - тому що війна, тому що це вимога МВФ, тому що структурні маяки і т.п. Тисячі причин. Це правда, але не вся! 

Проста відповідь: тому що так простіше державі та вигідніше окремим бенефіціарам цієї недолугої системи оподаткування, що створювалась під них десятиріччями.

У попередній колонці, я вже писав про інший вагомий, езоповою мовою податківців, "фіскально значущий" податок для Зведеного бюджету – податок на доходи фізичних осіб. 

З нього видно, що українська держава, на відміну від європейських соціально-орієнтованих, діє завжди за принципом "з миру по нитці", бюджету гроші. Того "миру" в Україні було колись 40 млн, зараз значно менше, але все одно багато, щоб збирати по копійчині з бідняків, замість того, щоб оподатковувати багатіїв, закривати схеми ухилення від сплати податків, боротись з топовою корупцією, завершити врешті-решт нескінченні "перезавантаження" податкової та митниці, тасуючи та вишукуючи лояльні кадри з намаганням керування ними в ручному режимі. 

Реклама:

Замість цього потрібна політична воля, розуміння ідеології національної податкової політики на довгострокову перспективу та бажання вибудувати справедливу систему оподаткування, що буде мати довіру платників.

ПДВ є черговим прикладом того, що принцип "битий не битого везе" продовжує бути основною податкової політики держави в Україні.

Результати останнього дослідження Advanter Group, у якому взяли участь 753 власники та CEO підприємств малого та середнього бізнесу України свідчать, що основною перешкодою для подальшого розвитку їх діяльності, крім загального непрогнозованого розвитку безпекової, економічної ситуації в Україні, є відсутність достатньої кількості платоспроможних клієнтів. Це зазначили 46,9% опитаних респондентів.

Як в такій ситуації можна підвищувати податки на доходи людей залишається загадкою.

Порушені ланцюги логістики, тотальна імпортозалежність нашої економіки, висока частка автотранспортних витрат у собівартості буквально усього, а також те, що все це міна уповільненої дії під інфляцію. 

Інфляція сприяє податковим надходженням з ПДВ, тому тут держбюджет у подвійному виграші. Це якраз не дивує, дивує інше!

Нещодавно заступник керівника офісу Президента України Ростислав Шурма заявив, що у недержавному секторі до 60-70% людей не сплачують податки.

Тож давайте перейдемо до цифр та перевіримо правдивість цього твердження. У таблиці для порівняння з Україною наведені ті самі країни, що й попередній колонці

 

По-перше, просте порівняння нормативних ставок, як і з ПДФО, у випадку з ПДВ є безглуздим заняттям, оскільки, без врахування інших елементів податку, ні про що не говорить. 

Так, починаючи порівнювати показник частки ПДВ у ВВП та частки ПДВ у загальних податкових надходженнях, можна бачити, що у середньому він є вищим за аналогічний параметр країн-сусідів (виділено червоним). 

Вища частка ПДВ у загальних податкових надходженнях тільки у Латвії, Болгарії та Угорщині, що є відбиттям структури податкової системи цих країн. Зокрема, у останніх двох країнах застосовується єдина і менша, ніж в Україні, персонального прибуткового податку на трудові доходи.

В Україні частка податків, яку сплачують пересічні громадяни у структурі ВВП (із заробітної плати складала 6,9% ВВП і споживання (ПДВ + акциз) – 13,2% ) є найвищою серед тієї вибірки країн, що тут наведена. У 2021 році цей показник складав 20,1% ВВП. Тому спойлер: п’ята частина ВВП – це податки сплачені безпосередньо громадянами!

По-друге, з таблиці видно, що в Україні найвища частка бази оподаткування ПДВ (кінцеві споживчі витрати) у ВВП (86%). У середньому за вибіркою наведених у таблиці країн цей показник складає лише 55,3%. 

Це непряма ознака бідності населення. З-поміж країн-сусідів він трохи більше 60% лише у Болгарії та Румунії і складає 61,2 та 61,6%, відповідно. У середньому за вибіркою (55,3%) значно менше, ніж в Україні. 

Тут все просто: те, що не пішло на споживання залишається в якості заощаджень, що національна економіка має перетворити на інвестиції. У нас, як бачимо, не залишається майже нічого. 

Рівень капітальних вкладень в економіці був незначним й до повномасштабної війни (на рівні 10-12% ВВП), а зараз точно мізерний, якщо не нульовий. Тому потенціалу для підвищення ПДВ у нас немає. Якщо це станеться, то все просто ще більше піде в тінь, а про омріяне відновлення за рахунок внутрішніх капіталовкладень точно потрібно забути.

По-третє, у більшості країн ЄС застосовують відчутно менші ставки ПДВ. За ставкою 7% в Україні оподатковуються окремі товари медичного призначення, а за ставкою 14% - продукція сільськогосподарського виробництва.

У більшості країн ЄС коло так званих "соціальних" товарів та послуг, що оподатковуються за зменшеними ставками, є незрівнянно ширшим, ніж в Україні. ПДВ, по своїй суті, є регресивним податком, тому застосування саме такого підходу дозволяє хоч якось нівелювати цю його ваду.

У таких країнах як Ірландія, Греція, Франція, Італія, Литва, Чехія зменшені ставки податку застосовуються до енергетичних продуктів, що є складовою житлово-комунальних послуг. Наскільки відомо, у нас все оподатковується за основною ставкою.

Cтаном на 2022 рік супер зменшені ставки ПДВ, тобто менше 5%, що вважають такими згідно директиви ЄС, застосовувались у таких країнах як Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург. 

Вони стосуються обмеженого кола товарів, але, тим не менше, вони є та виконують свою соціальну функцію.

По-четверте, ПДВ давно перетворився на податок, що, з однієї сторони, масово сплачується населенням, а з іншої, на інструмент оптимізації податкових зобов’язань великого бізнесу. 

Проблеми, що були з ПДВ роками, нікуди не поділись. Війна їх лише ще більш оголила. Це дестимуляція національного виробництва – коли вигідніше привезти з-за кордону, ніж виробити в Україні; законного відшкодування експортерам, що у сухому залишку розрахунків з державою дозволяє їм мінімізувати свої нетто-податкові зобов‘язання; податкові скрутки та незаконне відшкодування. 

Про складність адміністрування на тлі цих проблем мабуть не варто й згадувати. Національна традиція щопівроку оновлювати сумнозвісну постанову №1165. Тому податковий розрив з ПДВ як був одним з найбільших саме в Україні, так і залишається таким. Більше лише у Румунії (33%), але у більшості країн щонайменше вдвічі менше.

З огляду на це, варто вірити не риториці, а цифрам і фактам, що не залишають можливості для міфотворчості можновладцям, які нам говорять правду, але вигідну лише їм!

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: