Економічна частина передвиборної програми Віктора Ющенка була на той момент досить реалістичною. Кандидат в президенти Ющенко вважав за необхідне створювати щорічно мільйон робочих місць, зробити пенсію вищою за прожитковий мінімум, зробити прозорою систему оподаткування, будувати соціальне житло і відокремити бізнес від влади. Звичайно ж, остаточну оцінку обіцянкам Віктора Андрійовича дадуть виборці на рубежі 2009-2010 років, але проміжні підсумки можна і потрібно проводити вже зараз.

Втрачені шанси

Передвиборна програма Віктора Ющенка була написана з розрахунку на значні президентські повноваження, визначені Конституцією України в редакції 1996 року. Проте це зовсім не означає, що аналітики команди тодішнього опозиційного лідера не повинні були прораховувати варіант перерозподілу повноважень. На жаль, це не було зроблено.

Перший рік повноважень, який Ющенко провів почиваючи на лаврах героя Майдану, минув, і вже з 1 січня 2006 року президент частково втратив можливість виконувати свої передвиборні обіцянки, частково – вимушений був поділитися не тільки відповідальністю, але і лаврами за їх виконання з урядом.

2005 рік був для Віктора Ющенка роком найбільшої активності в економічній сфері. На жаль, переважно вербальної. Президентові в лютому-серпні було зручно грати роль "оповісника стратегій", тоді як чорнову економічну роботу на себе брала прем'єр-міністр Юлія Тимошенко.

Тандем Ющенко-Тимошенко працював, нарощуючи внутрішньоукраїнську популярність лідера БЮТ і даючи можливість Віктору Андрійовичу знімати пінки своєї популярності на міжнародній арені.

Ющенко виклав коротку програму своїх дій в економіці наприкінці січня 2005 року на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Кращого майданчику годі було шукати. Український президент запропонував вершкам світового бізнесу план з п'яти пунктів, що припускав зниження податків і ліквідацію податкових пільг, забезпечення прозорих засад формування бюджету, боротьбу з корупцією, судову реформу і залучення інвестицій. Овація на честь Віктора Ющенка багато в чому була авансовою оплатою його обіцянок. Міжнародному бізнесу велика східноєвропейська держава була особливо цікава в контексті запровадження обіцяних прозорих правил гри.

Того року Ющенко практично щомісяця робив важливі економічні заяви. В середині лютого на організованій російською інвестиційною компанією "Ренесанс" зустрічі інвесторів президент закликав їх не давати хабара чиновникам і пообіцяв створювати сприятливі умови для ведення бізнесу в Україні. Він підкреслив, що буде не більше 30 підприємств, умови приватизації яких будуть переглянуті.

Невизначеність із списком об'єктів реприватизації, непрозорість можливого процесу повернення в державну власність зіграли з президентом злий жарт. Фактично, він так і не зміг конвертувати свій політичний успіх в економічний прорив: потенціал перетворень був використаний для вирішення тактичних завдань.

Наприклад, Юлія Тимошенко за часів прем'єрства скасувала СЕЗ і ТПР, завдавши удару по джерелах фінансування Партії регіонів, ліквідувала чи знизила митні збори на імпорт товарів широкого споживання. Врешті-решт лідерка БЮТ перетягнула на свою сторону "гвардію Майдану" - представників малого і середнього бізнесу, стомлених від чергових президентських обіцянок.

Звільнюючи пані Юлію, Ющенко фактично власними руками створив передумови для повернення у велику політику Віктора Януковича.

Команда "гази"

Наступний прем'єр Єхануров більше відповідав уявленням Ющенка про розподіл важелів виконавчої влади. Свою функцію "пожежника економіки" Єхануров виконав непогано. Найважливіше – були розставлені крапки над "і" у питанні реприватизації, зупинений економічний спад, заспокоєні потенційні інвестори. З іншого боку, чималу суму, отриману за "Криворіжсталь", уряд Єханурова фактично проїв.

Саме на час прем’єрства Єханурова припадає інше провальне рішення, котре напевне внесе його в скрижалі історії найбільших програшів України. Маємо на увазі підписання угод з газовим посередником "РосУкрЕнерго". Хоча, варто зазначити, що в політику "Нафтогазу України", яким керував Олексій Івченко, ані президент, ані прем'єр особливо не втручалися.

Єхануров в прем'єрському кріслі більше нагадував князя Польсько-Литовської держави, котрий прагне "старого не рушити", аніж амбітного управлінця. Дамоклів меч парламентських виборів постійно висів над Юрієм Івановичем, першим номером пропрезидентського блоку.

Відтак економічна політика Єханурова звелася до низки заходів щодо збільшення довіри інвесторів і гарантування прав власності вкупі із зменшенням регуляторного тиску на бізнес.

За що люблять президента діти, металурги і футболісти

За дивним збігом обставин, президентські успіхи у сфері економіки були пов'язані з металургією. З одного боку, вдалося продати "Криворіжсталь" і, як випливає з результатів нещодавньої робочої поїздки Віктора Андрійовича в Кривий Ріг, домовитися про продаж Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Підбадьорений зустріччю з Лакшмі Мітталом, Віктор Ющенко анонсував вкладення 10 мільярдів доларів в українську економіку компанією "Арселор Міттал".

З іншого боку – саме Ющенко виступив ефективним лобістом, котрий дозволив "Індустріальному Союзу Донбасу" купити металургійний комбінат Guta Czestochowa в Польщі.

Успіхом можна назвати і збільшення допомоги при народженні дитини до 8 тис. грн. Як і слід було чекати, глава держави вважає за можливе не зупинятися на досягнутому, і готовий платити за народження другої дитини вже 15 тисяч гривень. Втім, розраховуватись за обіцянки президента має не його секретаріат, а дефіцитний Держбюджет.

З глобальної точки зору економічним успіхом стала і перемога українсько-польської заявки на проведення чемпіонату Європи з футболу, яку Віктор Андрійович особисто підтримував.

Останній кидок до парламенту

На цьому можна було б поставити жирну крапку, якби днями Віктор Ющенко не виступив з черговою цілою серією соціально-економічних ініціатив. Зрозуміло, що президента до активізації стимулює ініційована ним дострокова парламентська кампанія. Тож чимало з гасел так інформповідомленнями ЗМІ і залишаться.

Вочевидь, нездійсненною в умовах розпущеного парламенту можна назвати вимогу прийняти Податковий кодекс до 2008 року.

Цікаво буде відстежити, як президент домагатиметься зняття обмежень на функціонування ринку землі, якщо цю норму конституційною більшістю в січні 2007 року підтримали коаліція і БЮТ, а політична палітра законодавчого органу, за оцінкою Віктора Андрійовича, не зміниться.

Ющенко також обстоює підвищення мінімальної зарплати до 500 гривень, спираючись на позитивні тенденції, які демонструє Україна. Він випередив атракціон небаченої передвиборної щедрості, що очікувався у виконанні уряду Януковича. Відтак останньому аж ніяк не можливо знизити планку хоч на червонець.

Примари і химери

Якщо оцінювати попередні підсумки економічної політики президента Ющенка, можна зробити наступні висновки:

Президент Ющенко щедро дає гучні обіцянки, які слабо підтверджені можливістю вплинути на уряд і парламент заради їх реалізації. Пересічного громадянина мало цікавить недосконалість системи державного управління, для нього куди важливіше реалізація обіцянок, яка помітно кульгає.

Віктор Андрійович схильний голосно заявляти про майбутні досягнення, але не готовий до рішучих дій з подолання перепон. Пригадаємо, скільки разів він гучно проголошував чергову дату вступу України до СОТ, момент початку аверсної роботи нафтогону Одеса-Броди чи початок продажу землі сільськогосподарського призначення.

Ющенко неефективно використовує можливості впливати на бюджетний процес. Зміни в бюджет-2005 були віддані на відкуп Тимошенко, бюджет-2006 став підтвердженням ситуативного союзу між Партією регіонів і пропрезидентськими силами. Бюджет-2007 взагалі був розміняний на відставку голови СБУ Ігоря Дрижчаного.

Україна Ющенка не змогла вклинитися в боротьбу за центральноазіатський газ, і найближчі роки прикута до газових труб "Газпрому".

Очевидним позитивом є збереження газотранспортної системи в державній власності, але питання щодо залучення інвестицій досі не вирішено.

Соціальна політика залишається важливою складовою президентської риторики, але сьогодні у голови держави немає можливості безпосередньо впливати на її наповнення.

Говорити про відокремлення бізнесу від влади після останнього реверансу Ющенка Рінату Ахметову взагалі немає бажання.

Насамкінець, замість невтішного для президента та очевидного для усіх спостерігачів за ситуацією резюме, відзначимо: якщо 2,5 роки – достатній термін, аби у громадській свідомості перетворитися з президента, обраного Майданом, на президента "аби не Янукович", то цей термін достатній і для того, аби навчитися відповідати за свої дії, дотримуватися свого слова і врешті-решт почати працювати на державу.

У Віктора Андрійовича залишається шанс не перетворювати дострокові парламентські вибори (на які зневірений народ навряд чи піде, а якщо і так, то аби проголосувати проти всіх) у черговий дерібан влади заради влади. Новий парламент ще дає йому можливість повернутися на передпрезидентські рубежі і почати виконувати ті реформи, заради яких його колись обирав народ. І саме зараз час переламати себе.