Главный по финстабильности НБУ: В Нацбанке целые направления курируются людьми, которые имеют базовые знания о своих зонах ответственности

Главный по финстабильности НБУ: В Нацбанке целые направления курируются людьми, которые имеют базовые знания о своих зонах ответственности

Уволенный директор департамента финансовой стабильности НБУ Виталий Ваврищук о своей роли в национализации ПриватБанка, сегодняшние проблемы банков и "внутреннюю кухню" регулятора.(укр)
Четверг, 30 сентября 2021, 10:00 -
фото Дмитрия Ларина

Перша річниця перебування Кирила Шевченка на посаді голови Національного банку запам'яталася гучним кадровим скандалом. Низка керівників ключових департаментів НБУ майже одночасно оголосила про свою відставку, звинувативши Шевченка в централізації ухвалення всіх рішень.

Не в останню чергу через це у владі заговорили про можливу відставку голови НБУ. У ситуацію довелося втрутитися Офісу президента, де на початку липня пройшла зустріч із співробітниками Нацбанку, які оголосили демарш.

За інформацією джерел ЕП, їм запропонували забрати заяви, пообіцявши до 1 вересня ухвалити остаточне рішення щодо можливої відставки Шевченка. Останній зберіг за собою крісло голови НБУ і це наштовхує на думку, що обіцянка ОП була лише спробою знизити градус напруги і виграти час.

Хай там як, а 2 вересня Нацбанк почав шукати кандидатів на звільнені посади. 15 вересня крісло директора департаменту фінансової стабільності звільнив Віталій Ваврищук, якого на посаду у 2014 році обирала ще Валерія Гонтарева.

Завдяки роботі його підрозділу почалася націоналізація Приватбанку. Це рішення ексвласники Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов досі оскаржують.

"Ситуація з Приватбанком – це теж результат роботи моїх колег, які задокументували, що банк мав величезну потребу в капіталі. Ми задокументували це", – не без гордості говорить герой інтерв'ю.

Шрами, які залишила на фінансовій системі криза 2014-2015 років, довгий час слугували банкам нагадуванням, як треба ставитися до вибору клієнтів та ризиків загалом. Та, як відомо, історія має властивість повторюватися.

З якими кризами може стикнутися банківська система, хто і як ухвалює найважливіші рішення в НБУ та чи можна було врятувати збанкрутілі банки?

Про прихід, звільнення та "внутрішню кухню" Нацбанку

— Пояснімо читачам, хто такий Віталій Ваврищук. Ви працювали в Нацбанку з 2015 року. Хто вас туди запросив і де ви до цього працювали?

— До Національного банку моя кар'єра складалася або в секторі неурядових дослідницьких організацій, або в приватному секторі – інвестиційних компаніях.

У листопаді-грудні 2014 року почали з'являтися оголошення про відкриті вакансії в НБУ. Пам'ятаю, тоді з'явилося дві вакансії в блоці "Монетарна стабільність": на посаду директора департаменту монетарної політики і фінансової стабільності.

Я вагався, але вирішив, що фінансова стабільність ближче і цікавіше, бо в мене був досвід роботи на перетині макроекономіки і банківського сектору. Тим більше, що така функція для НБУ створювалася з нуля. Резюме відправив в останній день перед дедлайном.

Перший етап – інтерв'ю із Сологубом (Дмитро Сологуб, ексзаступник голови НБУ – ЕП), Рашкованом (Владислав Рашкован, член правління НБУ – ЕП) і Борисенком (Роман Борисенко – ЕП). Останній тоді був керівником департаменту персоналу.

Остаточно затвердили мене на посаду, здається, 31 грудня. Тоді відбулося інтерв'ю з Валерією Гонтаревою, на якому вона остаточно підтримала мою кандидатуру. Вона підтвердила, що я можу виходити на роботу.

Тоді були довгі процедури спеціальної перевірки, тому це зайняло близько двох місяців. У березі 2015 року я почав роботу в Нацбанку.

 

— У якій інвестиційній компанії ви працювали до Нацбанку?

— Безпосередньо перед Нацбанком це була невеличка інвесткомпанія SP Advisors, а до цього – BG Capital (раніше – Galt & Taggart Securities – ЕП).

— Що таке фінансова стабільність і навіщо Нацбанку цей департамент?

— Це відповідь центральних банків на світову фінансову кризу 2008-2009-го років. Регулятори усвідомили, що не достатньо мати ефективне регулювання окремих фінансових установ, потрібно ще дивитися на фінансовий сектор загалом, на взаємозв'язки між його ключовими гравцями.

Може виникнути ситуація, коли в системі кожен банк фінансово міцний, достатньо капіталізований, але між ними є певні зв'язки. У кризу це призводить до того, що банки в один момент втрачають ліквідність і подекуди капітал.

Чим займається департамент фінансової стабільності в Нацбанку?

— Фокус роботи департаменту зосереджений на моніторингу того, що ми називаємо системними ризиками. Це ризики, характерні для фінансової системи загалом. У разі несприятливого розвитку подій вони можуть призвести до того, що система тимчасово не буде виконувати свої функції.

Так сталося у 2014-2015 роках, коли банківська система була паралізована. Спостерігався масовий відплив вкладів, коли не можна було вільно розпоряджатися коштами, коли діяли обмеження на зняття коштів з депозитів.

Власне, макропруденційна політика покликана завадити накопиченню цих системних ризиків і впевнитися, що не лише кожен банк фінансово стійкий, а й уся фінансова система стійка до зовнішніх і внутрішніх шоків.

Як змінилася фінансова стабільність в Україні з 2015 року?

— Я б сказав, що за цей час ця функція вибудувалася.

Назвіть приклади застосування інструментів макропруденційної політики.

Більшість років, протягом яких я працював у Нацбанку, були кризовими. Макропруденційні інструменти дуже рідко використовують у кризовий період.

Перший класичний макропруденційний інструмент, який ми запровадили, – підвищення ваг ризику за незабезпеченими споживчими кредитами. У запровадженні інших інструментів зараз потреби немає.

Ще один напрямок, сформований на високому рівні, – аналіз та аналітика. Звіт про фінансову стабільність є ключовим джерелом інформації про ситуацію в банківському секторі, фінансовому секторі і для внутрішніх гравців, і для зовнішніх інвесторів, і для міжнародних фінансових організацій.

— Які ризики в банківській системі ви попередили?

Коли ми почали роботу у 2015 році, ризики були настільки очевидними, що не потрібно було бути спеціалістом у макропруденційній політиці. Вони були пов'язані з низькою платоспроможністю банківського сектору.

Стрес-тестування у 2015-2016 роках починав робити наш департамент. За результатами цього аналізу відбулися фундаментальні зміни в банківському секторі. Багато банків просто пішли з ринку.

Ситуація з Приватбанком – це теж результат роботи моїх колег. Вони задокументували, що банк мав величезну потребу в капіталі. Якщо говорити про якесь одне окреме явище чи досягнення за останні шість років, то, напевно, найбільшим буде саме націоналізація Приватбанку.

— Тобто націоналізація Приватбанку – на ваших руках?

Ні, не зовсім. Скажу так: ми задокументували це, але це лише перший крок. Він не мав би жодного сенсу, якби не було людей, готових серйозно сприйняти результати нашого аналізу, наших розрахунків і дуже категорично почати діалог з Приватбанком з приводу того, що в банку немає активів.

— Чому ви вирішили залишити Нацбанк?

— Рішення про те, що потрібно йти, визрівало не за день. Воно більше пов'язане з тим, що я бачу відхід від цінностей, які нас привели до Нацбанку у 2015 році. Дуже великими кроками ми рухаємося в зворотному напрямку.

З 2015 року успіх реформ банківського сектору був забезпечений значною мірою тим, що люди робили свою роботу, керуючись професійними міркуваннями. Власне, винятково професійними міркуваннями.

 

— А що змінилося?

— Раніше результати нашого аналізу обговорювалися на комітетах, правлінні. Інколи вони ставилися під сумнів, і ми повинні були їх захищати. Але якщо ми мали аргументи, то на їх основі ухвалювалися серйозні рішення.

Зараз я не бачу, як наша професійна робота визначає роботу Національного банку, як вона впливає на остаточні рішення правління.

Якщо подивитися на інші блоки, з якими ми співпрацюємо, наприклад, на наглядовий, там ситуація принципово змінилася. Там ми чітко бачимо й усвідомлюємо, що більше немає місця об'єктивному аналізу. Зруйновані процеси, зруйнована колегіальність – це моє глибоке переконання.

Коли ти сидиш на наглядовому комітеті і розумієш, що твоя думка може бути озвучена, але лише для протоколу, щоб показати видимість дискусії, а не для того, щоб бути врахованою при ухваленні рішення, то це викликає питання.

За рік назбиралося дуже багато негативних вражень і фактів. Вони переконали, що залишатися в Нацбанку немає сенсу. Це наче бути ширмою для рішень і для процесів, у які ти не віриш і які ти не поділяєш.

Питання не в тому, що є наше бачення і цінності. Питання в тому, що культура і практика роботи Нацбанку суперечить рекомендаціям і постановам, які регулятор сам пише для банківського сектору. Є два яскраві приклади.

Перший – це вимога про колективну придатність. Нацбанк у своїх регуляціях розповідає, що правління й наглядові ради банків повинні бути колективно придатними і кожен їх член повинен бути професійно придатним індивідуально.

Але ж ми бачимо правління НБУ, яке, на мою думку, не є колективно придатним, а окремі члени правління індивідуально професійно непридатні. Банківський нагляд, банківська методологія, фінансові ринки куруються людьми, які мають дуже базові знання про свої зони відповідальності.

Другий приклад – колегіальність і культура. Нацбанк у своїх регуляціях говорить, що в кожного банку менеджмент повинен створювати культуру колегіальності і культуру управління ризиками. Культура формується зверху. Це правило виникло не випадково, адже лише в процесі дискусії з'являються змістовні аргументи "за" чи "проти".

Дивно чути, коли на засіданнях наглядового комітету колеги дорікають менеджменту банків, що у них рішення ухвалюються не колегіально, що все одноосібно вирішує голова правління. Це фіксують спеціалісти департаменту виїзних перевірок, які відвідують засідання правління чи наглядових рад.

Мені цим дорікав один з банкірів: "Як ви можете вимагати впровадження культури колегіальності в банках, якщо в правлінні у вас відбуваються абсолютно протилежні речі?".

Чи варто працювати в регуляторі, який живе у двох паралельних реальностях: в одній він говорить про необхідність дотримання банками загальновизнаних у світі правил, а в другій – нівелює ці цінності та правила?

Наразі окремі члени правління асоціюються в мене з інтелектуальною "чорною дірою", яка лише поглинає інформацію і не здатна продукувати нічого нового.

Протягом останнього року мене дивувало, що деякі члени правління не здатні обговорити жодне питання, якщо не мають аркуша з базовими фактами. Вони не здатні спілкуватися професійно на жодну тему із сфер їх відповідальності.

— А як тоді ухвалюються рішення?

— Це залежить від формату комітету.

— Наприклад, на монетарному.

— На монетарному є два формати участі членів комітету в дискусіях.

Є члени комітету, які готові дати аргументи, дуже досконало пояснити, чому вони пристають на пропозицію департаменту монетарної політики або вважають, що, наприклад, підвищення ставки має бути більшим чи меншим.

А є люди, які включаються в Zoom, і говорять: "Я поділяю думку колег і поділяю їхні аргументи". Усе, відключаються. Є люди, які за рік не навели жодного аргументу на користь того, чому вони ухвалюють таке рішення.

 

— Про кого йде мова?

— Я не можу розкривати, хто як голосує. Можу сказати, що це не одна людина.

— Скільки таких осіб?

— Абсолютно пасивні на монетарному комітеті три члени правління.

Наглядовий комітет, який затверджує заходи впливу до банків, дає погодження на угоди в банківському секторі, затверджує кандидатів на посади в правліннях та наглядових радах, раніше був дискусійним майданчиком.

Зараз засідання відбуваються так: слово надається доповідачу, а коли завершується його промова, то рідко коли хтось ставить питання. Найбільше за цей рік мене шокувало те, що я не бачив на комітеті роботи голови. Він, можливо, з десяток разів щось коментував дріб'язкове.

— А голова комітету…

— Матузка (Ярослав Матузка, заступник голови НБУ – ЕП). Людина в більшості випадків не розуміє, що відбувається. Якщо це прості питання, наприклад, погодження керівників, то він суть розуміє і готовий щось прокоментувати.

Однак будь-які складні питання, пов'язані з фінансами, стрес-тестами, програмами відновлення банків, які регулярно розглядаються на наглядових комітетах, – це точно не ті питання, де видно його активну участь.

— За останні місяці з НБУ звільнилася низка директорів департаментів. Конкурси на їх посади не завершені. Хто може зайняти ці місця?

— Складно сказати. Звісно, є багато чуток, що результати конкурсів подекуди визначені наперед, але я не можу це достовірно стверджувати.

Є чітке переконання, що опублікований на сайті перелік вимог неформально доповнюється однією непублічною вимогою: лояльність до топменеджменту НБУ. Якщо немає переконання, що людина буде готова конструктивно сприймати побажання топменеджменту, то її шанси дуже різко знижуються.

Про результати стрес-тестування та ризики банківської системи

— У 2020 році НБУ не проводив стрес-тестування банків через карантин. У 2021 році до цієї практики повернулися. Висновки доволі оптимістичні.

— Результати дійсно достатньо позитивні. Вони свідчать про дуже хороший запас міцності банківського сектору.

Зараз банківський сектор найбільш міцний за всю історію незалежної України. Він залишиться фінансово міцним і стійким, принаймні не буде погіршення цього профілю в наступні кілька років. Це такий золотий період для банківського сектору.

— Звідки така впевненість?

— Стрімко зростає попит на банківські послуги, активно відновлюється кредитування, з'являються нові клієнти, а старі збільшують кредитні портфелі.

Банки в попередні роки були дуже консервативні. Вони вивчили уроки кризи 2015-2016 років і різко знизили апетит до нових ризиків і нового кредитування.

Клієнтами банків до 2020 року ставали лише дуже якісні компанії, переважно прозорі з хорошими аудійованими фінансами, зрозумілою структурою власності. Оцей низький апетит до ризику допоміг банкам сформувати якісний кредитний портфель і ввійти в кризу з високою якістю активів.

Маємо унікальну комбінацію, коли і доходи банків високі, і операційні витрати оптимізовані в період коронакризи. Усе це дає хороший рівень операційних прибутків банків і низький рівень відрахувань у резерви. Результат – дуже висока рентабельність, яку банки використовують для поповнення капіталу.

 

— За підсумками стрес-тесту НБУ опублікував повідомлення. У ньому йдеться, що за базовим сценарієм потреба в капіталі становить 5,3 мільярда гривень, хоча у 2019 році було 35 мільярдів гривень. 

За негативним сценарієм, потреба в капіталі становить 41,7 мільярда проти 73,8 мільярда у 2019 році. Як можна трактувати ці цифри?

— Якщо відбувається потужний макроекономічний шок, який призводить до девальвації гривні на 30% та падіння ВВП на 4-5%, то банки можуть зазнати суттєвих втрат і окремі з них можуть порушити нормативи достатності капіталу. Тобто можуть постати сумніви, чи вони достатньо платоспроможні.

— Тобто власникам банків потрібно проводити докапіталізацію?

— Фокус має бути на вирішенні проблем, які призводять до потреб у капіталі за негативним сценарієм. Якщо постійно залучати капітал, але проблеми не вирішувати, капітал поступово згорає, а проблеми залишаються.

Виходить, що ми з року в рік ходимо по колу.

Ми чітко говорили банкам: ви повинні вирішувати свої фундаментальні проблеми чи то з якістю активів, чи то з низькою операційною ефективністю.

У 2021 році велика частина потреби в капіталі обумовлена низькою операційною ефективністю окремих банків.

Якщо раніше основним фактором потреби в капіталі був кредитний ризик, старі, незарезервовані кредити, часто видані до 2015 року, то зараз кредитний ризик навіть не в трійці факторів, які призводять до потреби в цих 42 мільярдах.

Ключовий фактор зараз – ринковий, зокрема процентний ризик. Стрес-тест припускає, що в кризовий період банки, аби втримати клієнтів, повинні будуть різко збільшити ставки за депозитами. Очевидно, що для низки банків процентна маржа стане або нульовою, або навіть від'ємною.

Це, до речі, проблема кількох державних банків.

— Державні банки теж тестувалися. Яка там ситуація? Чи мають вони потребу в докапіталізації, як було у 2020 році з Укрексімбанком?

— За негативним сценарієм – так, є потреба.

— З цієї суми, 42 мільярдів, скільки припадає на державні банки при негативному сценарії?

— Приблизно три четверті. Окремим державним банкам трошки не пощастило, тому що вони почали активну трансформацію бізнесу в другій половині 2020 року. Ця трансформація вже почала давати хороші результати.

Але стрес-тест базується на фінансах повного 2020 року. Виходить, що, попри покращення ближче до кінця періоду, вхідні дані були гіршими.

— Після початку карантину в Україні оголосили кредитні канікули: банки утримувалися від нарахування штрафів та пені за кредитами.

Було серйозне побоювання, що люди можуть сприйняти канікули як можливість взагалі не платити за кредитами. Попри це побоювання, НБУ вказує на покращення кредитного портфеля банків. З чим це пов'язано?

— Основне пояснення – дуже обережна кредитна політика банків до початку кризи. У корпоративному секторі – точно. У банків не було випадкових клієнтів.

— Кількість NPL (рівень непрацюючих кредитів) за підсумками кризи також не збільшилася?

— NPL виникають постійно. Це характерна риса роботи банківської системи.

Частково цей кредитний ризик реалізується навіть за сприятливих макроекономічних умов. Мої очікування в березні-квітні 2020 року були набагато гіршими. Якщо до 2020 року, коли макроекономічна ситуація була достатньо сприятливою, рівень дефолтів, залежно від сегментів та сектору економіки, становив 2-5%, то в період кризи він зріс приблизно на 1 процентний пункт.

Це дуже помірна ціна кризи для банківської системи і ще одне свідчення того, що банки мають достатньо ефективні політики управління кредитним ризиком.

— За останній рік з ринку вивели банк "Аркада", "Місто банк" і банк "Земельний капітал". Чи можна було не допустити їх банкрутства?

— Не допустити можна лише за умови, що є відчуття відповідальності акціонерів і їх бажання врятувати банк. Регулятор може максимально мінімізувати ризики для системи, наклавши обмеження на банки.

У таких випадках використовуються обмеження на збільшення депозитного портфеля. Ми не хочемо, щоб банки залучали кошти, якщо вони фінансово слабкі. Однак якщо акціонер не готовий підтримати банк, то НБУ може ухвалювати будь-які рішення, але доля банку буде наперед визначеною.

 

Про участь банків в урядових програмах та кредитування бюджету через ОВДП

— У нас почався цикл підвищення облікової ставки. З березня вона зросла на 2,5 відсоткового пункту, проте банки слабо на це реагують. Точніше, ставки за депозитами для населення майже не рухаються. Чи означає це, що в нас зламався трансмісійний механізм?

— Якщо подивитися останній протокол засідання комітету з монетарної політики, то там мова йде про завершення періоду підвищення ставок. Більшість, здається, за винятком одного члена комітету, погодилася, що ставка буде незмінною мінімум до кінця 2021 року.

Чи діє трансмісійний механізм? Він точно недосконалий. Нацбанк про це чітко говорив. Трансмісійний механізм – це не те, що можна вибудувати навіть за три чи п'ять років. Це тривалий процес, особливо в країнах, де дуже слабко розвинені ринки фінансових інструментів.

— Чи впливає зараз облікова ставка на ставки банків?

— За депозитами трансмісія дійсно достатньо слабка. Тим не менше, вона є.

Після початку циклу підвищення облікової ставки банки з певним лагом призупинили зниження ставок за депозитами. Подекуди ці ставки ледь-ледь зростають. Тобто принаймні призупинити тренд до зниження ставок вдалося.

Щодо кредитних ставок – тут усе залежить від сегменту. Наприклад, якщо мова про короткі кредити великим міжнародним компаніям, то там дуже висока кореляція. Вони швидко реагують на зміну облікової ставки.

Якщо мова йде про довгострокові кредити чи кредити, наприклад, МСБ, то там ця взаємозалежність слабша, але вона все одно існує.

— Влітку Нацбанк підвищив вагу ризику для незабезпечених кредитів. Як банки відреагували на таке рішення?

— Загалом у банківського сектору є розуміння, що темпи зростання кредитного портфеля незабезпечених позик з року в рік на рівні 30-35% – це трошки забагато. Такий темп означає, що кредитні портфелі практично подвоюються кожні два роки. При цьому 30-35% – це середній показник по системі. В окремих банків, які працюють у ритейлі, темп набагато швидший.

— Це в таких проєктів як Монобанк?

— Майже в усіх банків з фокусом на роздріб темпи вищі, ніж загалом по ринку. Ключове питання в тому, чи спроможні банки контролювати кредитні ризики, тому мета запровадження додаткових ваг ризику, 125% з липня і 150% з 2022 року, – змусити банки уповільнити темпи зростання кредитного портфеля.

Оскільки банкам тепер потрібно більше капіталу для того ж обсягу кредитів, а деякі вже наближалися до мінімальних рівнів достатності капіталу, вони повинні були пригальмувати або залучати додатковий капітал. Це рішення дуже чітко вплинуло на банки. Надалі ситуацію ще потрібно моніторити.

Потенціал для розвитку сегменту роздрібного кредитування дуже великий. В Україні співвідношення роздрібних кредитів до ВВП становить всього 3,5%. Це точно найнижчий рівень у Європі й один з найнижчих у світі.

З такою низькою базою дійсно можна зростати дуже швидко. Питання лише в тому, щоби при цьому належно контролювати ризики і мати достатній капітал на випадок, якщо розгортаються якісь несприятливі сценарії.

 

— Низка міжнародних банків звернулася до Нацбанку та уряду з проханням переглянути "Програму 5-7-9%". Причина – програма нібито не виконує свою основну мету. Ви підтримуєте таке звернення?

— У пресу пішли меседжі, які не були досконалим переказом того, що написано в листі. Банки не заперечували, що ця програма була потрібною і корисною у 2020 році. Тоді ніхто не міг уявити, наскільки глибокою буде криза, і у всіх було дуже чітке й усталене переконання, що позичальникам потрібно допомогти.

Про це говорили і представники тих банків, які потім вийшли з листом.

— Вони говорили, що антикризовими кредитами користується переважно платоспроможний бізнес.

— Напевно, були компанії, які могли обійтися без компенсації відсотків, але неможливо придумати програму, яка ідеально розмежовує тих, кому допомога потрібна, і тих, кому не потрібна. Зараз не тільки автори листа, а вся банківська спільнота переконана, що потрібно підтримувати саме інвестиційні проєкти.

— Ще одна програма – "Іпотека під 7%". Її дуже розрекламували, хоча отримати кредит за нею непросто. Наразі виданий 871 кредит на 746 мільйонів гривень. При цьому без програми в нас видається по кілька тисяч іпотек на місяць. Наскільки ця програма була ефективною?

— Основний фактор, який впливає на ставки за іпотекою, – це загальне зниження відсоткових ставок в економіці. Якщо абстрагуватися від будь-яких урядових програм, то середня ефективна ставка за іпотечними кредитами зараз в діапазоні 12-14%, залежно від банку. У 2019 році було 20-22%.

Чому маленькі обсяги? Є дуже мало об'єктів, які підходять під цю програму. Програма ж на що орієнтована? Або на об'єкти, які в процесі будівництва…

— …або на вторинний ринок.

— Або на вторинний ринок. Але об'єкт має бути зданий не більш як три роки тому. Таких об'єктів на вторинному ринку мало, тому що все розпродається ще до введення в експлуатацію, а якщо не розпродане – це щось низьколіквідне.

Лише два чи три банки в системі активно працюють на первинному ринку і готові брати ризики роботи з цим ринком, тому так пробуксовує програма.

— Як її можна активізувати?

— Є два способи дати додатковий імпульс.

Перший – врегулювати первинний ринок і зробити роботу на ньому комфортною для банків. Можливо, законопроєкт про захист прав інвесторів, який пройшов перше читання, допоможе врегулювати багато питань.

Другий – це, можливо, пом'якшити умову про вторинний ринок, зробити кредити за пільговими ставками доступними для будь-яких об'єктів.

З одного боку, я розумію бажання стимулювати розвиток будівництва і фокус програми на первинному ринку. З іншого боку, можу точно сказати, що без належного функціонування вторинного ринку не може бути первинного.

Часто люди продають стару квартиру, щоб інвестувати кошти в нову нерухомість. Тобто ефект для економіки все одно буде позитивний, навіть якщо видається, що гроші йдуть просто для перепродажу чи купівлі старих об'єктів.

— Причиною низьких ставок за іпотекою було падіння ставок в економіці та низька інфляція. Зараз інфляція перевищує 10%. Це вплине на ставки?

— Досі, на щастя, інфляція не позначилася на ставках з двох причин.

Перша – багато банків почали активно працювати в цьому сегменті і формувати клієнтську базу. Заради збереження своїх позицій і динаміки нарощування кредитного портфеля вони готові працювати з меншою дохідністю і маржею.

За останні рік-два конкуренція в іпотечному сегменті сильно посилилася. Не думаю, що банки будуть відлякувати клієнтів більшими платежами.

Друга – вартість фондування, яка попри інфляцію суттєво не зросла і залишається низькою. З одного боку, банки почали підвищувати ставки за строковими депозитами, з іншого – зросла частина фондування, за якою вони нічого не платять. Мова йде про кошти на поточних рахунках, які населення тримає для здійснення платежів, і за якими банки не платять проценти.

 

— Державні кредитні програми мають недолік: їх фінансування може закінчитися через брак грошей у бюджеті. Як ви оцінюєте цей ризик?

— Ризик мінімальний. Це не дуже великі суми. Про такий ризик банки говорили, коли ці програми започатковувалася. Банки запитують про гарантію, що програма працюватиме тривалий період. Бюджет формується на рік, і вони завжди мають сумніви, чи буде політична воля продовжити програму.

Тобто довіра до цих програм – це довіра до економічної політики уряду. Якщо банки вірять, що ця програма триватиме, то вони готові до неї підключатися.

Інше питання – чи спотворюють ці програми ситуацію на фінансовому ринку.

Будь-яка програма спотворює ціновий сигнал, бо йде відхилення фактичних ставок від ринкових. Ключове питання – чому ця програма існує, яка її мета. Якщо це тимчасово, щоб пройти кризу, або це програма, яка спрямована на соціальні цілі і вона не набуває великих масштабів, тоді це може існувати.

Звісно, не може весь банківський кредитний портфель бути дотаційним, бо тоді втрачається чи знижується ефективність монетарної політики. Тоді ми не можемо ефективно управляти процентними ставками.

— Наприкінці 2020 року Мінфіну критично не вистачало грошей для фінансування бюджету. Уряд робив масштабні запозичення і, відповідно, росли ставки за ОВДП.

При цьому в Нацбанку застерігали, що частка активів банківської системи, яку можуть становити інвестиції в ОВДП, не повинна перевищувати 35%, бо інакше ці інвестиції просто витіснять кредитування реального сектору.

Чи реалізувався цей ризик?

— Тут ситуація краща, ніж уявлялося у березні-квітні 2020 року. Тоді у всіх було чітке розуміння, що уряд буде активніше залучати кошти саме на внутрішньому ринку. Дійсно, до кінця 2020 року, особливо в четвертому кварталі, частка ОВДП в активах банківського сектору зросла на 2-3 відсоткові пункти.

Це помітно, але не критично. Однак із січня вона поступово знижується. Тобто можемо впевнено сказати, що зростання частки ОВДП в активах банків було тимчасовим, і це хороша ілюстрація ефективного управління держборгом.

Ще один цікавий момент.

Щоб привернути увагу банків до того, що урядовим цінним паперам теж властивий ризик, ми додали новий елемент до останнього стрес-тестування.

Ми зробили припущення, що за негативного сценарію різко зростає дохідність урядових цінних паперів, а вартість облігацій, які оцінюються за справедливою вартістю, падає. Для деяких банків це було відкриття.

Вони були переконані, що урядові цінні папери безризикові. Але там є ринковий ризик. Як тільки зростає дохідність, активи банків починають просідати.

— Ще були розмови про те, що банки брали довгий рефінанс НБУ і вкладали його в ОВДП. Наскільки масштабними були ці явища?

— Так, у деяких маленьких і середніх банків відбулися зміни, які насторожують. Вони активно залучали довгострокові кредити рефінансування від Нацбанку і вкладали їх в ОВДП. Мова йде про п'ять-сім банків.

Тепер маємо парадоксальну ситуацію, коли в окремих банків частка кредитів від НБУ в зобов'язаннях перевищує третину. Це точно не було передбачено їхніми бізнес-моделями. Ці банки просто скористалися можливістю заробити.

— На ставках між кредитами рефінансування та ОВДП?

— Так, але питання до бізнес-моделей таких банків.

Якщо це єдине, що банки могли зробити в кризовий та пост-кризовий періоди, якщо управлінської фантазії вистачило лише для того, щоб збільшувати портфель ОВДП, а не працювати з клієнтами чи розширювати класичний банківський бізнес, то яке майбутнє таких банків?

— Про які суми може йти мова?

— Це невеликі суми в масштабах банківської системи, але це суттєві суми відносно балансів конкретних банків. Це кілька мільярдів гривень.

 

— Нацбанк зазначив, що у 2021 році умови стрес-тестування були м'якшими, ніж раніше. З чим це пов'язано?

— У 2018-2019 роках ми керувалися досвідом і статистикою криз 2008-2009 та 2014-2015 років. Тоді українська економіка була іншою: були фіксований обмінний курс і роздута й нестійка банківська система без реальних активів.

Зараз, коли ми перейшли на новий формат монетарної політики, бачимо злагоджену бюджетну політику, чітко розуміємо: навіть якщо обставини складуться дуже негативно, запас міцності такий, що навряд чи ми будемо мати якісь катастрофічні наслідки для економіки.

— Тобто Україна зараз набагато більше готова до кризи?

— Це я можу стверджувати однозначно.

Як Нацбанк погоджує керівників банків

— У вас було відчуття, що на рішення НБУ про призначення в державні банки може чинитися тиск, наприклад, з уряду чи Офісу президента?

— У мене немає свідчень про такий тиск в частині окремих банків. Але точно помітно, як змінився підхід до розгляду питань про затвердження кандидатів у державних і приватних банках. Це стало універсальною проблемою, наслідком більшої централізації рішень і того, що колегіальність залишається на папері.

Наприклад, дивні речі відбуваються, коли застосовуються різні стандарти до різних кандидатів. Є випадки, коли людям ставлять кілька десятків питань, підловлюють на якійсь одній не зовсім точній відповіді і потім стверджують, що цього більш ніж достатньо, аби людину відхилити.

А є випадки, коли кандидати не можуть навіть чітко сформулювати відповідь на запитання, якою є роль правління чи наглядової ради, наприклад, у системі управління ризиками чи в системі фінансового моніторингу, а потім дивним чином більшість членів комітету цих людей погоджує.

Можу чітко сказати: за останні кілька місяців були погодження, які були б в принципі неможливі ще рік тому. НБУ погоджував людей, які, наприклад, голосували за рішення про видачу кредитів неплатоспроможним позичальникам у банках, що в подальшому стали банкрутами.

— Можете назвати конкретний приклад?

— Не можу називати банки. Мова не йде про конкретний банк. Це не один кейс.

Недавно була ситуація. Доповідає департамент про профіль кандидата на топпосаду в один з банків. 10-15 хвилин озвучується негативна інформація, на слайдах бачимо документальне підтвердження, що людина причетна до видачі кредитів пов'язаним з банком особам у банках, які стали банкрутами.

Наприкінці озвучується висновок, що "у нас немає підстав відмовити, давайте погоджувати", і більшість голосує за погодження.

Було також кілька випадків, коли після негативних рішень кваліфікаційної комісії банки відкликали заявки на своїх кандидатів. На можливе фінальне відхилення комітету ці кандидати вже не надходили. Тобто це чітке свідчення того, що службова інформація передається банкам. Знову ж таки – це не один випадок.

 

— Це може свідчити про продаж посад або про корупцію?

— У мене немає жодних свідчень, щоб я міг це стверджувати, але зміна практики розгляду кандидатів очевидна для всього комітету.

Як легалізація криптовалют вплине на стабільність банків

Ухваливши закон "Про віртуальні активи", Верховна Рада почала процес легалізації криптовалют в Україні. Оскільки криптовалюти ніхто не регулює, чи загрожують вони фінансовій стабільності?

— Криптоактиви не набули поширення в таких масштабах, які б створювали ризики для монетарної політики чи загрожували фінансовій стабільності.

— Обсяги торгівлі "криптою" становлять близько мільярда гривень на день. Вони перевищують обсяги торгівлі цінними паперами, за винятком ОВДП. Це недостатня підстава для обмеження цього ринку?

— Це дійсно обумовлює необхідність врегулювати ринок, тому що складно оцінити його обсяги. Навіть якщо мова йде про сотні мільйонів гривень, це вже обсяги, які потребують уваги регуляторів заради захисту інтересів покупців.

Потенційними покупцями таких активів можуть бути люди, які не є достатньо фінансово грамотними. Інколи ці активи купують за кредитні гроші.

Питання врегулювання постало давно і цим обумовлена необхідність ухвалення закону. Криптовалюта – це спекулятивний фінансовий актив, який не має внутрішньої справедливої фундаментальної вартості. Вона щось коштує тільки тому, що її пропозиція обмежена і є бажання двох сторін нею торгувати.

Усі центральні банки визнають, що цей сегмент потребує врегулювання, але ніхто, за окремими екзотичними випадками, поки що не стверджує, що це серйозний виклик чи альтернатива класичним грошам.

— Альтернатива криптовалютам – CBDC, цифрові гроші центральних банків. Це революційний інструмент, який розробляв і Нацбанк. Він може залишити без заробітку банки, бо вони втратять функцію посередництва.

Нацбанк оцінював, як е-гривня може вплинути на платоспроможність банківського сектору, якщо нею будуть заміняти готівку?

— Це питання Нацбанк лише починає досліджувати. Є багато питань, на які треба дати відповідь: хто матиме доступ до електронних грошей, персоніфіковані чи неперсоніфіковані рахунки, нарахування відсотків, це безоплатні кошти чи потрібно за ними сплачувати якийсь відсоток.

Дуже багато фундаментальних та операційних речей, з приводу яких потрібно буде ухвалити рішення. Ці питання стоять перед будь-яким центробанком. Я не знаю випадків, коли дизайн електронних грошей було остаточно сформовано.

— Недавно Багамські острови запустили свої CBDC — "піщаний долар".

— Я мав на увазі великі економіки.

 

— Китай активно рухається в цьому напрямку.

— Ключове питання – чи дійсно це потрібно. Тим більше, що відбувся значний прогрес у розвитку приватних систем здійснення платежів. Платежі стали значно дешевшими та швидшими. Що нового може запропонувати центральний банк, створюючи електронні гроші для здійснення платежів?

Заміна готівки? Не впевнений, що більшість громадян чи бізнесів будуть це так сприймати, тому що перевага готівки – у повній анонімності. Ця анонімність буде втрачена, якщо готівка буде переходити в формат електронних грошей. Ми лише на початку шляху. Запровадження CBDC – це питання кількох років.

— Ви моделювали різні сценарії криз для фінансової системи. Яка з них може реалізуватися протягом трьох-п'яти років?

— Якщо мова про зовнішні фактори, то ключовий ризик – потенційне згортання програм підтримки розвинутими економіками і зростання вартості запозичень. Україна буде більш залежною від ситуації на світових ринках боргового капіталу. Значною мірою дефіцит бюджету покривається такими позиками.

Багато українських компаній, у тому числі державних, ці запозичення зараз здійснюють, зокрема, для реалізації інфраструктурних проєктів. Якщо буде зростати дохідність за безризиковими активами, це буде мати прямі і швидкі наслідки, у тому числі для України. Чи можна нівелювати такий ризик?

Вартість запозичень для України – це сума двох складових: безризикова ставка і премія за ризик. Навіть якщо перша буде зростати, ми завжди можемо працювати з премією за ризик. Ми повинні покращувати кредитний профіль держави й отримувати кращі рейтинги.

— Що буде, якщо цього не робити?

— Нам потрібно буде рефінансувати запозичення за набагато вищими ставками, а це означає проблеми з фінансуванням дефіциту бюджету. Це означає необхідність скорочення або принаймні призупинення перегляду витрат чи то на соціальні програми, чи то на інфраструктурні проєкти.

— Напередодні стало відомо про проблеми з китайським девелопером Evergrande. Чи може це спровокувати нову світову фінансову кризу?

— Навряд чи компанія, яка має таке системне значення для китайського ринку і для міжнародних фінансових ринків, буде залишена напризволяще. Думаю, буде якась урядова інтервенція, щоб втримати ситуацію на плаву.

— Ви вже знаєте, куди підете працювати?

— Ні, у мене зараз період пошуку наступного місця роботи. Наступного тижня буду спілкуватися з потенційними роботодавцями.

— Не боїтеся, що це інтерв'ю зашкодить вам працевлаштуватися?

— У будь-якому випадку я не зможу працювати в банках, у більшості сегментів фінансового сектору протягом року, це прямо заборонено законом.

З приводу думки колишнього роботодавця, скажімо так, думаю, що правильно говорити про речі, які є фундаментально важливими для Національного банку, для інституції, тому що це результат роботи величезної команди за останні шість років. Я розумію пов'язані з цим ризики, але я готовий ці ризики взяти.

Усі фото Дмитра Ларіна


powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!