Антикоррупционная конституция Пилипа Орлика

Антикоррупционная конституция Пилипа Орлика

305 лет назад украинцы мечтали освободить Отчизну "от ига московского". Так же, как сейчас. (Укр.)
Среда, 8 апреля 2015, 09:58
Виктор Соловьев, доктор наук государственного управления, профессор КНУ им. Т. Шевченко

Корупція належить до найбільш актуальних соціальних проблем у світі.

Надзвичайно гострою є ця проблема і в Україні.

Аби мінімізувати негативний вплив корупції на суспільне життя, за часи незалежності в Україні було розроблено чимало антикорупційних законів, стратегій, концепцій та програм.

Однак не всі знають, що антикорупційні заходи були законодавчо закріплені ще у Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 року - одній з перших конституцій Європи.

Ця видатна пам'ятка українського конституціоналізму також відома як "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького", "Правовий уклад та конституції законів та вольностей Війська Запорозького", "Конституційні пакти Пилипа Орлика, новообраного гетьмана Війська Запорозького з його присягою".

Проводячи паралелі між козацькою добою і сучасною Україною, слід зазначити, що 305 років тому українці мріяли звільнити Вітчизну "від ярма московського".

Так само, як зараз, зважаючи на анексію Росією Криму та окупацію частини Донецької і Луганської областей.

Ці дві історичні доби докорінно різні, але загроза для нашої держави - та сама.

Відзначаючи прогресивність конституції, варто зауважити, що у розділі VI засуджується узурпація державної влади деякими гетьманами Війська Запорозького.

Свого часу такі дії призвели "до порушення прав та вольностей, розорення, народного тягаря" і, як наслідок, зростання зневаги до генеральної старшини.

Цей приклад нагадує останні роки перебування Януковича при владі, коли фактична узурпація влади і тотальна корупція призвели до суспільного невдоволення, ставши причиною Революції гідності.

На противагу самодержавній владі Пилип Орлик запровадив Генеральну старшину у складі головних радників, які обиралися за згодою гетьмана. Діяльність цього дорадчого органу, генеральні ради якого засідали тричі на рік, передбачала антикорупційну та етичну складову.

 Пилип Орлик. Джерело wikipedia.org

Радити старшина повинна була "добропорядно, без своєї чи чужої користі, без душогубних заздрощів та ворогування", у жодному разі не допускаючи негативних наслідків для гетьмана чи Вітчизни.

У розділі IX конституції закладено прообраз конкурсної процедури при обранні загальним рішенням за згодою гетьмана генерального підскарбія.

Кандидат на цю посаду мав бути людиною "знаною, заслуженою, маєтною та добросовісною".

Основними його обов'язками були нагляд за військовим скарбом, млинами та завідування всілякими прибутками державними, і з гетьманського відома направлення їх "на потреби громадські та військові, а не на приватні".

Незважаючи на підзвітність генерального підскарбія Ясновельможному гетьманові, останньому так само заборонялося використовувати ці кошти на власний розсуд.

Порівнюючи з сучасними корупційними злочинами, слід вести мову про запобігання "привласненню, розтраті майна або заволодінню ним шляхом зловживання службовим становищем" і про "незаконне збагачення" - статті 191 та 368-2 КК України.

Структура фінансового контролю передбачала обрання у кожному полку двох підскарбіїв, які підпорядковувалися генеральному підскарбію. На ці посади мали право претендувати "люди знані та багаті". Щоб забезпечити їх незалежність, вони обиралися загальною ухвалою полковника, військової старшини та громади.

До їх обов'язків належало знання прибутків полку від приватних осіб і публічних податків, зобов'язання опікуватися видатками і щороку звітувати про свою діяльність. Для забезпечення незалежності "бюджетного процесу" закріплювалася заборона панам полковникам "цікавитися скарбницями полковими".

Загальний антикорупційний контроль відповідно до розділу Х конституції покладався на Ясновельможного гетьмана.

Він повинен був "пильнувати, щоби людям військовим і посполитим не чинилися збиткові тягарі, податки, пригнічення та здирства". Законодавче закріплення цієї норми є проявом гетьманської волі протидіяти корупції.

У конституції наведено приклади "низової (побутової) корупції", зокрема визначено перелік зловживань панів полковників, сотників, отаманів, урядників і виборних.

До цього переліку належали незаконні пригноблення своєї домашньої челяді, простих козаків і простолюдинів. Їх могли примусити до сінокосу, збирання врожаю, укріплення валів, продажу земель та майна за незначну провину.

Ремісників примушували до ведення домашнього господарства, козаків - до виконання приватних доручень.

 Перша сторінка Конституції Пилипа Орлика. Джерело wikipedia.org

Злиденність нещасного простолюду пояснюється пригніченням з боку владолюбних хабарників, "які не за заслуги свої, а через ненаситну пожадливість прагнуть потрапити в уряди військові й посполиті для свого збагачення".

У козацьку добу, як і зараз, кадрові питання належали до сфери з підвищеним корупційним ризиком. Завдяки корупції у вигляді подарунків хабарники "спокушають серце гетьманське", що дозволяло їм усупереч справедливості і закону обходити процедуру обрання в уряди полковничі та на інші посади.

Надзвичайно актуальною для вищих керівників України є норма, яка передбачала, "щоб Ясновельможний гетьман жодними подарунками не спокушався і не призначав за хабарі на полковничі чи інші військові або посполитні посади". У сучасному розумінні йдеться про "високопосадову" чи навіть "політичну" корупцію.

Значні корупційні ризики містила законодавчо закріплена повинність для козаків супроводжувати почесних осіб. Часто подорожуючі без законних підстав вимагали від урядників міст, містечок і сіл "піднесення грішми", незвичних подарунків, харчів, напоїв, підвод, забезпечення охороною.

Крім того, подекуди вони вимагали, забирали, привласнювали і продавали коней, змушували лагодити за громадський кошт свої вози.

Така діяльність у наш час могла б кваліфікуватися за статтею 368 КК "Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою" з ознаками вимагання неправомірної вигоди.

Ця діяльність утворювала "кругообіг корупції", оскільки урядники, зловживаючи своїм становищем, виказували незаслужену увагу проїжджаючим, збирали нібито на ці потреби особливу їжу й напої, привласнювали їх. Усе це реєстрували у рахунковій книзі як видатки, обтяжуючи простолюд і призводячи його до зубожіння.

Для протидії цій ситуації гетьман виказував готовність призначити у кожному місті присяжного скарбника, який би обліковував громадські прибутки й видатки, опікувався ними, вів рахункові книги, з яких складав рахунок за кожен рік.

Запис телепрограми за участю автора статті. Джерело youtube.com

У разі звинувачення скарбника в незаконних розтратах він повинен був відшкодувати збитки за власний рахунок. Також передбачалося встановлення менш обтяжливої для населення публічної підводної повинності, як у зарубіжних країнах, і створення за їх прикладом державних гінців за казенний кошт.

Ці приклади яскраво демонструють намагання вже тоді адаптувати кращі міжнародні практики до українських реалій.

Аналіз Конституції Пилипа Орлика дозволяє стверджувати, що в цьому надзвичайно важливому документі було закладено прогресивні антикорупційні заходи: виборність на посади, незалежність діяльності, етичні засади, фінансовий контроль, звітність, адаптацію кращого міжнародного досвіду.

Крім того, на відміну від сучасного вітчизняного законодавства, тодішня антикорупційна діяльність була спрямована на соціально-чутливі сфери з метою захисту простих людей від зловживань і корупції.

Ці напрацювання доречно врахувати конституційній комісії, створеній президентом 3 березня 2015 року, при підготовці змін до Конституції нашої держави.

Оскільки народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування, доцільно закріпити їх моральні зобов'язання приймати рішення на благо України і не допускати прийняття лобістських норм на власну користь.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Подпишитесь на наши уведомления!