Програвши битву газову, Білорусь вирішила іще помахати кулаками. На цей раз Олександр Лукашенко вирішив шарпати всі без винятку нерви, які з'єднують дві нібито братні держави – зокрема, і нафтопроводи. Як не дивно, чим більше "сіпається" білоруський лідер, тим краще Кремлю.

Отже, з нового року Росія ввела мито на експорт нафти у Білорусь у розмірі $180,7 за тонну. Раніше такого мита не було. У відповідь ображений Мінськ вдався до юридичної екзотики і обклав усю нафту, яка транспортується білоруською територією, спеціальним митом у розмірі $45/т. (Екзотика – у тому, що зазвичай митом обкладають товари, які ввозяться на територію країни, а не транспортуються нею.)

Як наслідок, транзит нафти через білоруську територію став несподівано дорогим для російської "Транснєфті". Мито росіяни платити не захотіли, білоруси ж відповіли протоколами про порушення митного режиму і зупинкою транзиту.

"Транснєфть" подала до суду. Переговори поки не принесли успіху.

Проте, ці всі бюрократичні проблеми пасують перед величчю змін, які відбуваються у схованих від стороннього ока геополітичних просторах.

Білоруський метр кордону Росії

Перш за все, нинішня митна війна – кінець великої білоруської нафтової вольниці. Неприємну процедуру аудиту нафтових стосунків з Білоруссю в Москві провадили паралельно з газовою "обробкою" Мінська – і тут, по суті, відбувається теж саме: припиняють субсидування братньої білоруської економіки. Слід визнати, що раніше Росія і в нафтовому сегменті досить непогано їй допомагала.

У 1995 році, в рамках спроб створити союзну державу, дві країни домовилися про наступне: Росія поставлятиме нафту Білорусі без мита, а та встановить такі ж самі мита на експорт нафтопродуктів зі своєї території, як і Росія. Таким чином, по кордону двох держав буде іти уніфікована "митна стіна".

Білоруси отримуватимуть насолоду від низьких цін на нафту, росіяни ж будуть спокійні щодо того, що на зовнішніх ринках ціна на сибірське "чорне золото" буде стабільно високою, як і на нафтопродукти. Таким чином, експорт бензину чи дизпалива як з Росії, так і з Білорусі відбувався у рівних економічних умовах.

Однак у 2001 році Лукашенко вирішив відкоригувати параметри слов'янської дружби на свою користь. У "митній стіні" було пробито здоровенну діру. Білорусь в декілька разів знизила експортне мито на нафтопродукти. Таким чином, туди стало вигідно завозити з Росії нафту, переробляти і експортувати пальне в ЄС та Україну. (Тобто, від білорусько-російського братства вигравали і українські споживачі).

Російські нафтові компанії, не страждаючи зайвим патріотизмом, заходилися переробляти свою нафту на білоруських підприємствах. Це було вигідніше, ніж на російських, оскільки не доводилося платити високі російські експортні мита.

Подейкують, що за право користуватися білоруською митною "діркою" російським нафтовикам доводилося задобрювати певних дуже високопоставлених осіб не стільки у Мінську, як у… самій білокам'яній. Як інакше пояснити те, що РФ, бюджет якої втрачав мільйони і мільярди, аж з 2001 року вела дуже кволі переговори з Білоруссю, щоб виправити цю ситуацію на свою користь.

Кремль тупцював на місці ледь не 5 (!) років, протягом яких відбувалися важкі газові війни між Мінськом і Москвою, з відключенням газу та маневрами російських танків уздовж білоруських трубопроводів. Тому навряд чи тут мав місце політичний острах – сварки були, але нафтовиків чомусь ніхто не чіпав. Мабуть, не безкоштовно.

Можливо, переговори про "некрасиву" поведінку Білорусі тривали б вічно. Але стукнув 2007, і білоруська "лафа" російських нафтовиків закінчилася.

Питання пенсії Путіна

На горизонті замайорів 2008 рік. У Кремлі почали відчувати, що часу для побудови приватної нафтогазової імперії все менше.

Путін та його команда прагнуть царювати і після закінчення другого терміну російського президента. Для цього їм потрібна економічна влада. Зараз, на основі "Газпрому" та кількох інших державних компаній, Кремль намагається створити енергетичну надімперію, яка правитиме не з допомогою танків, ракет та КДБ, а через нафту і газ. Вдається це Путіну чи ні – інше питання. Але ідеологія енергетичної імперії не передбачає субсидування будь-кого, зокрема країн СНД.

Цим і пояснюється безжальна політика щодо найвідданіших сусідів. Росії, тобто Путіну, не потрібен політичний авторитет його країни. Йому потрібна власність на трубу та можливість продавати газ за максимальною ціною.

Одна з тактичних цілей кремлівського керівництва, як стверджують експерти – побудова диверсифікованого експорту нафти з Росії. Система збуту нафти має передбачати незалежність від великих споживачів – зокрема, Європи. Імперія потребує влади дарувати енергію одним і обділяти інших. І ще – щоб ніхто, крім "імператора", не мав влади над російськими енергетичними потоками, що йдуть на експорт.

Таку незалежність дають морські порти, а також альтернативні труби на Схід – Китай та Тихий океан.

Це, крім іншого, гарантуватиме імунітет від можливого політичного тиску з боку ЄС на володарів енергетичної імперії – оскільки ті будуть забезпечувати стабільність енергозабезпечення Старого світу. А у випадку претензій, скажімо, щодо стану прав людини у РФ, нафта має легко потекти у Китай чи у морські порти – а далі в США чи будь-куди…

Китаю у ЄС та США бояться особливо. І будуть дякувати російським нафтогазовим володарям за кожен кубометр газу та літр нафти, який не направлять на зміцнення могутності Піднебесної… Таким чином, Путін, будучи на пенсії, розраховує балансувати на гранях інтересів найбільших світових сил.

Білорусь, як скрипаль, не потрібна?

Лукашенко, будучи людиною настільки ж емоційною, наскільки наївною, ллє воду на млин нафтогазових ФСБ-шників. До "нафтової війни" 2007-го Кремль тарифами стимулював російських нафтовиків експортувати чорне золото через морські порти – у Приморську (Балтійське море), Туапсе і Новоросійськ (Чорне море). До речі, через "аварійність" закрито трубопровід "Дружба-1", який іде в Литву.

А тепер, після того, як білоруси перекрили нафтогін, взагалі мало кому в Росії потрібно доводити необхідність розвитку альтернативного експортного маршруту на Східний Сибір – Китай в першу чергу, а також морських перевезень.

За оцінками експертів, у 2009 році Росія взагалі буде здатна відмовитися від "Дружби" – нафтопроводу, який іде на Європу через білоруську та українську територію. Цей транспортний маршрут потребує модернізації, йому вже майже 40 років – але Росії набагато вигідніше побудувати новий до Тихого океану.

Про те, що буде з білоруським споживачами, ніхто не думає. Експерти вважають, що через рік може статися так, що білоруські нафтопереробні заводи будуть купувати російську нафту за світовими цінами, або навіть через порти Польщі чи Германії.

Спеціалісти прогнозують, що 2010 року, після запуску китайської труби, у Росії з'явиться 10-15% вільних потужностей з експорту нафти. Це дозволяє ним маневрувати.

Таким чином, Путін має дякувати Лукашенку, що той допомагає втілювати в життя плани нинішньої кремлівської команди.

Чим відповість Лукашенко?

Очевидно, що позиції Білорусі у нинішньому нафтовому конфлікті ще гірші, ніж у газовому. Якщо газопровід ще цікавить росіян, то без Білорусі сибірські нафтовики проживуть легко. У цьому їм допоможуть їх порти і… українська "Укртранснафта". Польща, Угорщина та інші країни з не дуже значними витратами зможуть перекрити свій дефіцит нафти з альтернативних джерел.

Потенційно, Лукашенко зможе істотно помститися лише одним – згорнути систему протиповітряної оборони, яка захищає Росію і знаходиться на території Білорусі.

Це, перш за все, 12 зенітних пускових установок ЗРС С-300ПС. У 2006-му році Росія залишила Мінську ці комплекси (вочевидь, не за ринковою ціною!) для того, щоб білоруси забезпечили захист не тільки себе, але і російської території від можливого нападу з повітря. Завдяки цим комплексам, зона вогню протиповітряної оборони Росії пересунулась на 150 км на захід, зона виявлення – на 400 км.

Кожний з цих комплексів на міжнародному ринку озброєнь коштує сотні мільйонів доларів, оскільки це – найсучасніша зброя, передові технології. Про придбання таких комплексів тільки мріють Індія та Китай.

Якщо їх продадуть (скажуть, що у білоруському платіжному балансі виникла колосальна нестача коштів, і її треба латати!), у повітряній обороні РФ виникне діра. Хоча, на питання воєнної безпеки в Кремлі вже давно махнули рукою…