Репарации Уганды в пользу Конго. Выводы для Украины

Репарации Уганды в пользу Конго. Выводы для Украины

Какие ошибки Конго по поводу сбора доказательств военных преступлений для Международного суда следует учесть Украине, чтобы получить максимум возмещения? (укр)
Понедельник, 23 мая 2022, 09:40
консультант по экономике

У попередній колонці я описав рішення Міжнародного суду ООН щодо репарацій, які має сплатити Уганда за агресію проти Демократичної Республіки Конго. 

На сьогодні це найбільший збройний конфлікт, репарації за який визначалися судом, і призначені 325 мільйонів доларів репарацій — то найбільша сума репарацій, будь-коли призначена судовим рішення. 

Але ця сума виглядає незначною, якщо порівняти її з заявленими потерпілою стороною 11 мільярдами доларів і якщо взяти до уваги масштаби шкоди, яку принесла Велика африканська війна 1998-2003 років. 

Юристи, які уявляють обсяг шкоди, заподіяної агресією Уганди, вважають, що сума репарацій — то невеличка частка реально заподіяної шкоди. 

Реклама:

Дісмас Кітенге (Dismas Kitenge ), віце-президент Міжнародної федерації прав людини, заявив, що це менше, ніж вартість корисних копалин, вивезених з Конго в Уганду за період окупації. 

Чому ж суд не прийняв доказову базу Конго і як треба враховувати позицію суду при підготовці доказової бази щодо російських репарацій? 

Основні помилки

Позов Конго до Міжнародного суду ООН, поданий в 1999 році, готували активісти з захисту прав людини та юристи, що спеціалізуються на правах людини, які не мали досвіду з питань репарацій та міжнародного права в цій сфері. 

Уряд Конго мав багато років для того, щоб залучити до команди юристів, які розуміють різницю між кримінальним переслідуванням і обчисленням відшкодування. 

Навіть, якщо в Конго не було фахівців з репарацій, то був час запросити їх з-за кордону. Нічого зроблено не було. 

Автори позову не мали доступу на окуповану територію, тому не мали можливості провести там будь-яке розслідування. Але ж війна й окупація завершились в 2003 році, можна б було негайно но свіжих слідах зробити опитування свідків і провести документування нанесеної шкоди. 

Це очевидна помилка уряду Конго. Зрозуміло, що призначені судом майже через 20 років експерти вже жодних свідчень знайти не змогли. 

Міжнародний суд ООН при розгляді цієї справи не проводив власного розслідування, не викликав свідків та постраждалих, суд робив висновки виключно на доказах позивача, заявах призначених судом експертів та залучених звітів сторонніх організацій. 

Всі ці докази суд визнав слабкими. Рішення про використання наявних доказів робить відповідальним за якість доказової бази уряд держави-позивача, але уряд Конго виявився настільки не компетентним, що не зміг довести у суді навіть кількість загиблих у власній армії. 

Слабкість доказів і звітів походила від їх вихідного матеріалу, бо свідчення були взяті з вторинних джерел, не були підтверджені незалежними експертами чи свідками, присутніми на місцях. 

Наприклад, судді посилалися на звіт ООН 2009 року, в якому зафіксовано багато найсерйозніших злочинів, скоєних збройними силами Уганди, але звіт готували експерти з прав людини, а не з репарацій, і звіт не містив опитувань свідків. 

Тому зробити загальну оцінку смертей та поранень цивільного населення на підставі звіту ООН в принципі було неможливо. 

Юристи вважають, що влада Конго не надала належної уваги підготовці до цього процесу, зокрема роботі міжнародних офіційних і громадських організацій, які вели свої розслідування наслідків війни. 

Не зважаючи на причини, бачимо очевидний провал робота конголезького уряду щодо підготовки доказової бази.

Щодо макроекономічної шкоди суд визнав, що методологія, використана в дослідженні, є недостатньо надійною для присудження компенсації в судовому розгляді. Макроекономічна модель, яку запропонували конголезькі та іноземні експерти, була визнана судом такою, що придатна для академічних досліджень, а не для судових доказів. 

В результаті суд взагалі відмовив у розгляді позову у цій частині. В такий ситуації доцільно було б або отримати попередню згоду суду на методологію оцінки, або зробити макроекономічну оцінку кількома альтернативними методами. Час для цього за 20 років можна було б знайти. 

Наслідки помилок і недбалості уряду ДР Конго

Міжнародний суд ООН дуже рідко розглядає питання обсягу репарацій (в історії суду було тільки чотири таких випадки, всі вони зовсім незначні у порівнянні з Другою конголезькою війною), бо в основному практика Міжнародного суду ООН полягає в тому, щоб зробити висновок про відповідальність, а питання розміру відшкодування залишити сторонам, щоб вони досягли угоди шляхом переговорів. 

Між рішенням про відповідальність (2005 рік) і рішенням про відшкодування пройшло 17 років. Неможливість сторін досягти угоди поставила суд у дуже незручне становище: він мав визначити обсяг репарацій, не маючи достовірних доказів для цього і не маючи шансів знайти їх через втрачений час. 

Тому він пішов на конструювання такого інструменту, як "загальна сума" репарацій, бо в іншому випадку, йому треба було б визнати, що слабкість доказів не дозволяє взагалі прийняти рішення про обсяги відшкодування, що суперечило б вироку 2005 року про відповідальність Уганди. 

Суд виходив зі свого уявлення про справедливе відшкодування, яке не обов’язково відповідає розміру фактичної шкоди, а є просто "загальною сумою", яка щось принесе з точки зору відшкодування і буде посильною для бюджету Уганди. 

Тобто суд звертав увагу не тільки на обсяг шкоди, але й на джерело для її компенсації, і не бачив іншого джерела, ніж дуже обмежений бюджет Уганди. Як на мене, ця позиція суду вступає в протиріччя з принципом повної компенсації шкоди, яку підтвердив суд. 

З іншого боку, неможливо досягти повної компенсації шкоди, обсяг якої встановити неможливо. 

Виконання вироку

В ЗМІ вже є інформація, що Уганда не збирається платити репарації, і суд не має засобів примусити її виконувати вирок, більш того, суд навіть не має засобів простежити за виконанням вироку.

Якби справа розглядалися не в Міжнародному суді ООН, а наприклад, в англійському суді, то суд би виніс рішення про забезпечення позову, наприклад, шляхом заморожування активів центрального банку Уганди. 

Зараз в Уганди приблизно 4 мільярди доларів валютних резервів, в 2005 році їх було близько одного мільярду. Цього обсягу досить, щоб забезпечити сплату 325 мільйонів доларів, але Міжнародний суд ООН не міг заморозити суверенні активи, бо не має засобів примусити виконувати таке рішення. 

Професійна юридична спільного зараз з зацікавленням чекає розвитку подій. Але що нам з цього прецеденту?

Оцінка обсягу російських репарацій

Відшкодування за злочини проти особи

Маю надію, що українська влада буде більш спроможною в доведенні кількості жертв російської агресії, ніж влада Конго, але для обчислення обсягу репарацій треба ще довести розмір компенсації за кожне відібране життя або нанесене поранення. 

Конго запросила 34 тисячі доларів в якості компенсації за кожного цивільного, вбитого угандійськими військовими. Суд визнав, що це завищена оцінка. Більше того, суд відмовився визнавати методику, за якою була зроблена ця оцінка. 

Нагадаю, що уряд Лівії за кожного загиблого в результаті теракту, коли спецслужби Лівії підірвали американський пасажирський літак в небі над Шотландією, виплатив компенсацію 10 мільйонів доларів. 

Виходить, 10 мільйонів доларів за життя американця — нормально, а 34 тисяч доларів за конголезця — то забагато. Виникає цинічне, але необхідне питання: яка ціна вбитого українця? 

Якщо ми не зможемо переконливо довести якусь оцінку суду, на нас чекає рішення, яке ми бачимо у справі "Конго проти Уганди". 

Таке саме питання щодо методики оцінки компенсації за поранення, згвалтування, депортації та інші насильства, які чинили, чинять зараз і будуть чинити до кінця війни російські воєнні злочинці. 

Хто зараз в уряді України займається цією проблемою і як вона зараз вирішується? 

Компенсація за пошкодження майна

Київська школа економіки регулярно веде підрахунок збитків в результаті руйнування майна. Оцінка на сайті школи станом на 10 травня дорівнює 94,3 мільярда доларів США. Найбільшу частину (31 мільярд доларів) становить руйнація житла. 

Зрозуміло, що ця оцінка буде ще зростати, доки не закінчиться війна. Але вже зараз є питання стосовно майбутніх репарацій на підставі такої оцінки.

З аналізу процесу "Конго проти Уганди" ми бачимо, що суд дуже обережно дивиться на оцінки, які дає постраждала сторона (якщо не сказати — з упередженням). Є всі підстави чекати подібного ставлення до оцінок Київської школи економіки і її партнерів, серед яких українські державні органи і міжнародні громадські організації. 

Ми бачимо по справі, яку зараз аналізуємо, що найбільшою довірою суду користувалися доповіді, підготовлені органами ООН або за участі цих органів. До проєкту КШЕ не залучений жоден з таких органів. 

Я не знаю, чи взагалі запросила Україна місію ООН до проведення оцінки заподіяної шкоди? Якщо не запросила, то чому? Якщо запросила, то чому ООН не бере участь в документуванні збитків?

Компенсація за макроекономічну шкоду

В заявленому обсягу репарацій Конго макроекономічна шкода була оцінена в 5,7 мільярдів доларів, тобто становила приблизно половину загального обсягу позову і в 24 рази більше, ніж за пошкодження майна.

Оцінка КШЕ не включає макроекономічну шкоду, але на сайті КШЕ станом на 10 травня вказано з посиланням на Міністерство економіки, що загальні втрати (тобто пряме пошкодження майна і макроекономічні наслідки) становлять до 600 мільярдів доларів. Виходить, що макроекономічна шкода в 5 разів перевищує пряме пошкодження майна. 

Ми не знаємо, за якою методикою зроблена оцінка макроекономічної шкоди, наведена на сайті КШЕ, але ми точно знаємо, що саме через незгоду суду з обраною конголезцями методикою оцінки суд взагалі відхилив позов у частині компенсації макроекономічної шкоди. 

Виникає резонне питання, чи не потрапимо ми у таку ж ситуацію? Хто і як в уряді України зараз вирішує це питання? Чи залучені до цього питання відповідні органи ООН?

Шкода, нанесена природним ресурсам

На сайті Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів регулярно оприлюднюються дайджести про наслідки російської агресії для природного середовища України, але оцінок шкоди поки що нема, бо нема методики оцінки. 

Міністр Руслан Стрілець 5 травня заявив: "Розробляємо алгоритми обрахунку заподіяної шкоди. Розширюємо показники, які оцінюються. Все це ляже в основу матеріалів для звернення у Міжнародний суд ООН та притягнення окупантів до відповідальності".

Поточна ситуація з російськими репараціями

Міністр юстиції Денис Малюська 13 травня дав розлоге інтерв’ю НВ, значна частина якого присвячена проблемам стягнення компенсацій з Росії. Це перше більш-менш детальне викладення ситуації членом уряду України, тому зупинимось на головних тезах, що стосуються виплати репарацій. 

Головна надія зараз покладається на конфіскацію заморожених суверенних активів РФ — це резерви центрального банку та "Фонд национального благосостояния", які в сумі сягають приблизно пів трильйона доларів. 

Активи підсанкційних фізичних осіб значно розпорошені, і юридичного механізму їх вилучення не існує, тому це буде значно довша робота, ніж конфіскація суверенних активів. 

Не існує прецедентів конфіскації активів, захищених суверенним імунітетом, на які ми можемо спиратися. 

Приклади конфіскацій американцями резервів центробанку Афганістану і інші подібні випадки не можуть слугувати прецедентами, тому потрібні нові юридичні інструменти. Скоріш за все, ці інструменти будуть встановлені спеціальним міжнародним договором.

Зараз є тільки політична воля для запровадження такої конфіскації, правові деталі ще зовсім не розроблені і не узгоджені між країнами, де знаходяться заморожені російські активи. 

Механізм розподілу конфіскованих коштів зараз зовсім не розроблений. Зрозуміло, що не всі конфісковані кошти підуть Україні, частина з них піде на покриття витрат, які зараз робляться західними країнами для допомоги Україні. 

Конфісковані кошти, які будуть передані Україні, підуть на різні види компенсацій — постраждалим громадянам, на відбудову комунальної та державної інфраструктури тощо. Механізм визначення і розподілу компенсацій має включати судові процедури. 

Важливо також те, про що міністр не сказав: ідея, що відповідальність Росії має розповсюджуватися не тільки на суверенні активи і майно підсанкційних осіб, а й на всі російські активи і майно, навіть не дискутується і не згадується міністром. 

Дивна сліпота західних політиків, які не бажають бачити провину всього російського суспільства в злочинній агресії проти України, залишається непохитною, тут інформаційну війну ми програємо. 

Виходячи з заяв міністри юстиції про поточну ситуацію та з аналізу історичних прикладів репарацій за останні сто років, можна робити деякі проміжні висновки:

Всі методи стягнення репарацій, які застосовувалися останні сто років (через мирний договір або капітуляцію, через рішення Радбезу ООН, через Міжнародний суд ООН), в нашому випадку не спрацюють. Потрібно створити новий прецедент. 

Джерелом репарацій стануть російські активи, які знаходяться за межами Росії. 

Необхідними складовими елементами нового рішення буде міжнародний договір для визначення загальних принципів відповідальності Росії і міжнародні суди для визначення видів та обсягу компенсацій. 

Як у світлі цих висновків виглядають уроки процесу "Конго проти Уганди"?

Загальні принципи репарацій, сформульовані у вироку суду, не зміняться і будуть слугувати прецедентом для наступних судів.

Держави, які вимагають судового вироку щодо компенсацій за агресію, мають виконувати необхідний обсяг роботи щодо методології оцінки та організації збору та фіксації фактів нанесення шкоди, щоб не наражатися на негативне відношення суду до доказової бази. 

Зараз ми не бачимо, принаймні з публічних джерел, що український уряд виконує необхідний обсяг роботи щодо методології та організації оцінки шкоди, нанесеної російською агресією. 

Ми не бачимо навіть спільної точки зору членів уряду: протягом одного тижня міністр Стрілець заявляє, що готує докази для звернення до Міжнародного суду ООН, а міністр Малюська взагалі про позов до цього суду не згадує. 

Звернення до Міжнародного суду ООН виглядає зараз доцільним, хоча немає шансів, що Росія дасть згоду на участь у процесі. В будь-якому разі, Україна має демонструвати намагання використати інструменти міжнародного судочинства.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: