Почему не страшно доверить добычу урана частным компаниям

Почему не страшно доверить добычу урана частным компаниям

Преимущества и риски привлечения частных инвестиций в добычу урана, необходимого для работы атомных электростанций. (укр)
Вторник, 30 марта 2021, 18:35
генеральный директор АЭСУ

У світі весь гірничодобувний бізнес зосереджений в приватних руках, в той час, як в Україні все ще ведуться дебати: добре це чи погано віддавати розвідку і видобуток корисних копалин приватному підприємцю, хоча всі знають, що велика частина цієї індустрії вже не належить державі. 

Чому? Тому що приватні та акціонерні компанії — це ефективність і продуктивність. В тому числі й для уранового бізнесу. 

Варто подивитися на досвід Казахстану, який після розпаду СРСР та здобуття незалежності для того, щоб розвинути гірничодобувну промисловість загалом та видобуток урану зокрема, вивів активи з державної власності і зробив їх або акціонерними, або взагалі приватними. 

Тільки після цього туди зайшли приватні інвестори або акціонерні великі компанії. Так Казахстан став державою №1, яка виробляє найбільше урану у світі.

Реклама:

Водночас Україна, держава, яка залежить від атомної енергетики, видобуває лише 30% необхідного для роботи її АЕС урану. До чого це нас веде і чому особливо в цьому світлі важливо не боятися приватних інвестицій? 

Держава — складний менеджер

У державних руках не обов'язково зосереджувати важливі галузі, тому що держава є складним менеджером. І це слова самих же державних управлінців. Чому? 

Справа не в тому, що вони погані керівники, навпаки — серед них є дуже кваліфіковані управлінці, а в тому, що в державному підприємстві система прийняття управлінських рішень дуже зарегульована. 

Іноді директор не може купити навіть "ящик цвяхів" без дозволу вищого департаменту або відділу в міністерстві, а міністерство — без узгодження з Кабміном. Цьому є свої причини, але не завжди це ефективно.

Це ми знаємо і на своєму досвіді. Наприклад, Сафонівське родовище урану було присутнє в державних програмах розвитку уранодобувної галузі протягом останніх 20 років. 

За цей час на підприємстві встигли зробити небагато. Водночас з моменту взяття родовища приватним підприємством АЕСУ за 2 роки був зроблений такий обсяг робіт, який державне підприємство виконувало б довше — можливо, за 6 років, тільки внаслідок бюрократичних процесів. 

І це при тому, що до нас настільки підвищена увага, що кожне узгодження нам іноді доводиться отримувати по півроку.

Наскільки це (не)безпечно?

Якщо з ефективністю все зрозуміло, то не менш часто виникають питання і до боку безпеки. Чи безпечно віддавати той же уран в руки підприємства недержавної форми власності? 

Що таке держава? Говорячи спрощено, це структура, яка регулює суспільні відносини. Тому незалежно від того, чи знаходиться те чи інше підприємство, в нашому випадку гірничодобувне, в приватних руках, або є акціонерною компанією зі змішаним капіталом, або є державним, система контролю і рівень контролю до всіх однакові. 

З досвіду роботи нашого підприємства, рівень контролю з боку цих органів навіть вищий і жорсткіший. Деякі питання нам доводиться роз'яснювати чиновникам місяцями — так досконально контрольні органи вивчають нас. Це і говорить про рівень безпеки.

Більш того, приватні підприємства в гірничодобувній промисловості залишаються відкритими, подають всі необхідні регламентні документи, проходять всі необхідні експертизи державних органів на всіх стадіях проєктування.

Крім того, є чимало країн, де навіть атомна енергетика знаходиться під переважним або значним недержавним контролем: це США, Японія, Великобританія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Іспанія, Швейцарія і т. д. Не кажучи вже про видобуток урану. Але контроль та інспекційні функції все одно залишаються за органами держави.

Повернемося до вже згаданого факту: з того обсягу урану, який необхідний для наших атомних електростанцій, Україна виробляє лише 30%. 

При цьому з тією ситуацією, яку ми маємо на сьогодні, ця цифра може зменшитися. Уран — корисна копалина енергетичної безпеки для України. 

Розуміючи, що ефективніше його добувати руками компаній приватної форми власності, а не держави, і знаючи, що при цьому рівень безпеки та контролю не страждає, ми приходимо до очевидного висновку: стратегічно важливо саме залучати в цю галузь приватного інвестора, а не навпаки.

Якщо ж держава збирається використовувати свої ресурси для того, щоб управляти, контролювати та виробляти в цій індустрії, вона повинна інвестувати гроші в цю індустрію.

Натомість держава робить тільки декларативні заяви, пише програми та потім ще й вимагає від підприємств, щоб ці програми виконувалися.

Перед Україною сьогодні стоїть безліч завдань. Багато з них безпосередньо пов'язані з її виживанням як держави. 

При цьому стільки залишається недофінансованих ключових сфер — наприклад, медицина або освіта, інфраструктурний розвиток. Успішний менеджер, як відомо, — той, який може правильно делегувати потрібні завдання. 

Зробити це так, щоб спільна справа виконувалося ефективно, щоб рух до мети був органічним. Успішна держава повинна вміти робити те ж саме. Правильно делегувати та розставляти пріоритети, не відпускаючи контролю. І це саме те рішення, яке так потрібно зараз гірничодобувній, урановій, атомній індустрії.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: