"Плати за те, що споживаєш". Чому сортування сміття потребує додаткових витрат
"Шлях сміття до урни лежить через нашу свідомість". Здавалося б, це зрозуміла і проста істина, але реалізувати її, як виявляється, складно.
Чому? Бо не кожен споживач усвідомлює, що саме він є щоденним джерелом продукування побутового сміття, і саме він здатен вирішити цю проблему.
Звідси випливає завдання для компаній, що сортують та переробляють сміття: донести до людей інформацію, як саме це робити, та розробити чіткий алгоритм дій.
Ініціативу в цьому напрямку почали проявляти громадські організації та бізнес.
У 2017 році в Києві стартував проєкт "Україна без сміття", у рамках якого були створені громадські станції сортування. Їх завдання – не лише сортувати сміття, а й змінити звички людей.
Аби ініціатива працювала ефективно, важливо розуміти її кінцеві цілі і впевнитися в тому, що сміття справді потрапить на переробку.
Як сміття потрапляє на сортувальні станції
Спеціальні контейнери для сортування сміття стоять не біля кожного будинку. Якщо вони і є, то не завжди мешканці викидають у них те, для чого вони призначені.
Наразі в Києві встановлено майже 4 тис комунальних контейнерів для збору різних відходів: сухої фракції, скла, паперу та пластику. Через специфічну форму їх ще називають дзвіночками. У такі контейнери не вийде викинути пакет зі сміттям, адже вони мають вузький отвір.
Зібрані комунальним підприємством "Київкомунсервіс" відходи пластику з контейнерів вивозяться на сортувальну станцію, що належить ТОВ "Компанія еко-сток". Там вони сортуються за видом та кольором, що робить їх придатними для переробки та повторного використання.
Скло та скляні пляшки, крім "дзвіночків", також можна викидати в контейнери‑сітки.
За даними Київської міської державної адміністрації, у 2022 році таких у столиці було понад 2,5 тис. Зібрані з них скляні відходи після сортування направляються на переробку в Гостомель.
Типи всіх контейнерів та місця їх розташування можна знайти на мапі КП "Київкомунсервіс".
У 2017 році в столиці започаткували проєкт "Україна без сміття" (УБС). Разом з ним з'явилися і станції сортування. Проєкт передбачає можливість приїхати на станцію та розсортувати сміття на місці.
Згодом проєкт започаткував послуги "Зелений офіс" та "УБС кур’єр".
У першому випадку УБС обслуговує компанії: проводить навчання, облаштовує офіси спеціальними контейнерами для роздільного збору відходів та вивозить накопичене сміття.
Повна вартість послуги залежить від кількості контейнерів (380 грн за штуку), частоти вивезення відходів (разове коштує 1 125 грн) та потреби в навчанні персоналу (5,5-10,5 тис грн).
Послугою кур’єра можуть скористатися кияни та мешканці передмістя.
Потрібно скласти чисту й суху вторсировину та окремо текстиль, замовити та оплатити послугу і протягом кількох днів кур’єр забере сміття біля будинку та відвезе на станцію. У такому випадку сортувати сміття вдома необов’язково.
Вартість такої послуги – 280 грн за пакет з міксом відходів та 110 грн за маленький пакет з текстилем. У вартість послуги також входять досортування та спалювання, але лише при замовленні на суму понад 560 грн.
На станції кожен пакет розсортовують на понад 40 категорій. Це дозволяє перетворити різні відходи на товар – вторинну сировину.
"Переробник купує тільки винятково посортовані відходи, тож ми окремо пресуємо поліетиленову плівку, окремо – пляшки, окремо – картон. Коли сировини збирається багато, приїжджає машина заготівельника і забирає її на переробку. Потім підприємство переказує кошти на рахунок організації", – розповідають у проєкті "Україна без сміття".
Текстильні вироби та неліквідний пластик відправляють на спалювання. Вартість такої послуги на станції УБС – 80 грн за маленький пакет пластику та 90 грн за текстиль.
Правила сортування сміття
Кожна сортувальна станція, пункт приймання вторсировини чи пункт утилізації має свій перелік того, що вони готові забрати. Тож перед тим, як здавати сміття на переробку, треба ознайомитися з правилами організації.
В "Україні без сміття" радять починати сортування сміття з аналізу покупок – щоб зрозуміти, яких відходів буде найбільше.
"Спершу ви можете розділяти відходи на базові типи: пластик, скло, папір, метал. З досвідом самі зрозумієте, на які категорії буде зручніше сортувати", – радять в УБС.
Однак навіть під час сортування на базові категорії виникають питання. Вони починаються ще на етапі вибору сміттєвих пакетів. Відповідь проста: або відмовитися від них, або купувати біорозкладні пакети.
"Читайте склад, щоб там не було пластику або оксодобавки, наприклад d2w, адже тоді ці пакети розкладуться не на кисень і воду, а на мікропластик, який загрожує довкіллю", – пояснюють в організації.
Важлива деталь: з усіх пляшок, крім пляшок з-під олії та побутової хімії, треба знімати кришечки та етикетки. З кришечок з-під бутлів для води обов’язково треба зняти спінене кільце полістиролу та наліпку – їх окремо здають на спалювання.
"Етикетки бувають різними: з паперу, поліпропілену і ПВХ (полівінілхлорид). Паперові можна здати на переробку, поліпропіленові – на відповідальне високотемпературне спалювання. У майбутньому сподіваємося і їх приймати на переробку. Наразі шукаємо рішення для цього типу відходів", – розповіли в організації.
Також з пакетів та плівок треба знімати наліпки, скотч, застібки чи інші деталі.
Що не можна відправляти на переробку
З пластику на переробку чи спалювання не приймають будь-які вироби з ПВХ. Цей матеріал містить хлор. Під час нагрівання він виділяє високотоксичні сполуки, тому його переробка та спалювання небезпечні для довкілля.
За можливості варто уникати використання цього матеріалу (використовується у виробництві труб, підвіконь, плінтусів, пластикових карток, віконних рам, клейонки, лінолеуму, вінілових платівок, банерів).
"Полівінілхлорид – це вид пластику, для якого не знайдене рішення щодо утилізації. Навіть якщо його віддавати на безпечне спалювання, то фільтри не затримають молекули хлору, що вивільняться з ПВХ", – пояснюють в УБС.
Зі скла на переробку чи спалювання не приймають лампочки, термометри, фарбоване скло, кераміку, дзеркала, термоскло, гартоване скло, захисне скло для ґаджетів, кришталь, лінзи та ампули.
Також на переробку не приймають фармацевтичні та медичні відходи, батарейки, відходи, що контактували з рідинами тіла, використані засоби особистої гігієни, газові балони, картриджі від принтера, гострі та ріжучі предмети, будівельні відходи, недопалки, запальнички, великі шматки меблів.
Перелічені відходи треба утилізувати окремо. Для них по Києву встановлені спеціальні контейнери. Знайти їх можна на мапі.
Що відбувається з батарейками
На кожній батарейці є спеціальна позначка, що викидати в смітник її не можна. Єдине правильне рішення – утилізація. Однак заводу з утилізації батарейок в Україні немає, тому їх доводиться відправляти за кордон.
"В Україні неможливо зробити завод для переробки батарейок, бо це збитково. Збирається надто мало батарейок", – пояснює співзасновниця та голова руху "Батарейки, здавайтеся!" Любов Колосовська.
Складність у тому, що переробка батарейок потребує оплати. Де брати для цього гроші?
Колосовська зазначає, що в ЄС за переробку платять виробники, закладаючи її вартість у ціну товару. Ці кошти акумулюються і на них організовують збирання та переробку.
Це називається "Система розширеної відповідальності виробника". Вона обов’язкова на рівні Євросоюзу. Так відбувається не тільки з батарейками, а й з іншими видами відходів.
"У нас цієї системи в законодавстві поки немає. Усе, що втілюється в Україні, відбувається на добровільному рівні. Ми звернулися до різних торгових мереж і пропонували зробити так само.
Спочатку відгукнувся "Епіцентр". У компанії зробили таку систему: усі бренди, які там продаються, з кожної проданої батарейки відкладають кошти на утилізацію", – розповідає співзасновниця руху.
Цей приклад перейняли інші компанії. До проєкту "Батарейки, здавайтеся!" приєдналися "Сільпо", Novus, Comfy, JYSK та WOG.
Тепер компанії-імпортери батарейок щоквартально переказують утилізаційний збір, сплачуючи логістику та переробку. Мережі передають організації батарейки в міру заповнення контейнера для збирання.
Далі кур’єр їх забирає і вони потрапляють на склад. Там їх пересипають у бочки і відправляють за кордон. Коли набирається 20 тонн, їх везуть на завод у Румунії.
Колосовська каже, що організація спочатку розглядала варіанти в Польщі і Німеччині, однак туди складно транспортувати батарейки, а дозвільна система дуже складна.
"Оскільки це небезпечні відходи, треба отримувати дозволи від двох країн на транскордонне перевезення. Це довго і бюрократично, але це нормальна практика, адже так ЄС унеможливлює закопування відходів.
У Польщі була складність з оформленням, виходило дуже дорого. У Румунії це більш демократично", – пояснила голова руху.
На заводі в Румунії батарейки сортують, частину переробляють, а частину відправляють у Німеччину – літієві батарейки переробляють лише там.
На що перетворюються батарейки? Цинк-карбонові, лужні та сольові румунський завод переробляє механічним методом. Речовину, що залишається, називають чорною масою (суміш графіту, марганцю, цинку та інших компонентів).
Вона також продається на вторинному ринку і використовується в будівництві та пірометалургії для видобутку цинку.
Фото на головній: ua.depositphotos.com