Епоха, коли питання поставки газу в Україну вирішували господарюючі суб’єкти, схоже, закінчується. Так майже і не почавшись.

9 жовтня міністр палива та енергетики Юрій Бойко підписує угоду про врегулювання проблеми заборгованості компаній, що проводять діяльність на території України у сфері торгівлі та транзиту газу.

Чиновники повертаються

Принаймні в очах людей, обізнаних з нюансами вітчизняної енергополітики, ця подія – зовсім не намагання Партії регіонів показати свою здатність гасити пожежу газових війн. Бойко – достатньо самостійний гравець, легіонер у команді регіоналів, і під завісу демонструє свою потрібність українській правлячій верхівці, яка, на жаль, не багата на газових професіоналів.

Як не намагалися протиставити дії Бойка позиції секретаріату президента, тим не менш він діє в цілому в руслі того, що хочуть на Банковій. А саме – переводу питань поставок газу на рівень міждержавних угод, під контроль урядів.

Власне, договір 9 жовтня – це і є одна з таких угод, що сигналізує про потенційну можливість тотального перегляду стратегії щодо забезпечення держави газом. Період, коли провідну роль грали домовленості між частково або повністю відокремленими від держави господарюючими суб’єктами.

Власне, ніхто поки що на україно-російських переговорах не ставить питання про усунення славнозвісного посередника РосУкрЕнерго. Скоріше, мова йде про скріплення та коригування існуючих контрактів між компаніями певним набором міждержавних домовленостей.

Фактично, чиновники не вірять у здатність приватного капіталу забезпечити стабільність та прогнозованість поставок газу. З іншого боку, чого мають бути політики більш прогнозованими у своїх діях на газовому ринку?.. Втім, це предмет окремого розгляду.

Що ж стало приводу для початку "одержавлення" газових потоків? Перш за все, це той факт, що існуючий ланцюжок посередників з поставки блакитного палива українським споживачам накопичив великий обсяг заборгованості. Настільки великий, що, вочевидь, Газпром почав хвилюватися і шукати когось, хто може виступити гарантом повернення коштів російській газовій монополії, незалежно від того, хто буде при владі в Україні.

Власне, для Газпрому іншого "хтось", окрім українського уряду, і не було. І була вчинена психологічна атака – із залякуванням європейців зниженням поставок газу і некоректними заявами про те, що Україна щось комусь винна.

В черговий раз Газпром показав, що його не хвилює власна репутація як конструктивного партнера. Проте, зараз його час – Європа, і Україна зокрема залежать від Газпрому, і на симетричні ходи навряд чи наважаться. А пересічним росіянам нахабна поведінка газової монополії навіть подобається.

Винувата іпотечна криза

Звідки взялася цифра заборгованості в 1,3 млрд, що спонукає українського президента та деяких полум’яних політиків агітувати за державну залізну руку на пульсі газових вен?

Наразі можна оперувати тими цифрами, які є у розпорядженні секретаріату президента.

Строго кажучи, частка українців у цій цифрі – лише 700 млн.

Справа в тому, що 1,3 млрд доларів – це скільки РосУкрЕнерго (фірма швейцарська, а не українська) винна Газпрому.

З них близько 300 млн. – це борг самої РУЕ за газ. Іще 300 млн. – це "вина" "УкрГаз-Енерго", 50%-ової "дочки" РУЕ та "Нафтогазу".

Такі великі обсяги боргів виникли саме зараз – оскільки напередодні паливного сезону у підземні сховища було закачано річний максимум газу. Тобто в певному сенсі можна сказати, що ці борги цілком забезпечені, і варто лише повернути газ, і росіяни заспокояться. Отже українцям особливо немає про що хвилюватися.

Газпром непокоїть, що він не отримав грошей. Але тут вина не зовсім РУЕ чи УГЕ. А винувата жадібність американських та європейських банкірів та громадян, що спровокувала іпотечну кризу. В кінцевому результаті, взяти кредит під низькі відсотки зараз у найбільших світових банків неможливо. Кошти або не дають, або пропонують дуже високу процентну ставку.

РУЕ та УГЕ зазвичай кредитуються саме у світових фінансових грандів. І зараз їм складно отримати кредити, для того щоб розрахуватися за пальне. Переговорний процес займає значно більше часу. Проте, як стверджують джерела, близькі до УГЕ, позики таки буде взято найближчим часом, і нервові газпромівці отримають свої гроші.

А от інші 700 млн. – це вже українська вина. Близько 500 млн доларів – це заборгованість НАКу перед УГЕ, що виникла через неплатежі з боку підприємств теплокомуненерго.

Відповідно, зараз можна прогнозувати, що уряд (який би він не був) найближчим часом буде сильно тиснути на губернаторів (які б вони не були), щоб ті активізували роботу з приводу повернення боргів комунального сектору.

Відповідно, порцію негативу з боку населення для нових губернаторів вже гарантовано. Адже їм доведеться з самого початку грати роль "поганих слідчих" і буквально вибивати зі споживачів борги за газ.

Інша частина власне "чисто українського" боргу – це, зокрема, те, чим намагаються найбільше лякати пересічного українця. А саме – заборгованість "Укртрансгазу" за паливо на технічні потреби. Кажуть, що через борги українську "трубу" можуть забрати...

Власне, конкретний розмір цієї цифри поки що невідомий. Але принаймні став ясний її верхній ліміт – 200 млн. Очевидно, що це поки що невелика цифра порівняно з оціночною вартістю газопровідної системи, яка складає мільярди доларів. Втім, це і не привід заспокоюватися...

Очевидно, що фінансові проблеми, які через комплекс причин виникли у ланцюжку посередників, навряд чи провина приватних бізнесменів... Проте очевидно, що консенсус серед помаранчевих політиків – це необхідність контролю газової галузі із владних кабінетів на Грушевського і Банковій.

PS, як завжди у таких випадках. Автор не ставить перед собою завдання агітувати за громадянина України Дмитра Фірташа як газового месію для України. Насправді, автору байдуже, хто персонально є імпортером є газу в Україну, і скільки там таких Фірташів чи Макарових (крім того, що чим більше – тим краще). Проте однозначно, що можливість контролювати поставки газу в Україну не має бути бонусом до поста прем’єр-міністра чи президента.