Це лиш здається, що українцям набридли розмови про політику і роздуми про майбутнє. Здається, що, обпікшись на численних виборах, революції, люди вже ніколи всерйоз не задумаються над тим, що очікує країну через 10-20 років – вони махнули на все рукою.

Але це тільки здається. Адже той, хто протягом останніх п'ятнадцяти років будував свою справу, хто створював робочі місця, той, кому тепер уже є що втрачати, думає про сьогодення і майбутнє своєї країни щоденно. Такі люди є частиною громадянського суспільства. Вони такі ж громадяни України, як і всі інші. Але вони ніколи не задовольняються своїм правом і обов'язком голосувати на виборах. Вони хочуть і можуть зробити більше для своєї країни та її громадян.

Бізнесмени у розмовах один з одним озвучують багато банальних речей. Наприклад, те, що їм набридло підтримувати яку-небудь партію, від якої потім немає віддачі. Або те, що вони втомились від диких правил гри, а ще більше – від частих змін одних диких правил гри на інші. Вони говорять про те, що їх не влаштовує безправність інших громадян та їх самих. Вони питають одне одного, куди йде країна, і хто її веде.

Відповіді на ці питання звучать ще більш банально: "йдемо ми шляхом розвитку економіки до соціальної справедливості, а веде нас – еліта". Але і те, і інше – неправда, тому що економіка розвивається у муках і зовсім не завдяки політикам, а еліта країни не знаходиться при владі.

Україна пережила дев'ять урядів, кожен з яких починав свою діяльність із оголошення чергової реформи. Слово "реформи" так всім подобалося, що воно обговорювалося цілком серйозно протягом всіх років незалежності України. Обговорюється і по сьогодні. Функціонери всесвітнього економічного форуму, знаючи про те, яким є реальний стан справ у нашій країні, теж говорять про українські реформи, але на питання, про які саме реформи іде мова, не знають, що відповісти. Тому що відповідати немає чого.

Адже жодну із славнозвісних реформ не було доведено до кінця. Можливо, тому, що від самого початку це були не реформи, а переділ влади та власності. І до влади завжди приходили не найкращі, не найбільш грамотні, не найбільш далекоглядні діячі. Зокрема, одного з них засуджено американським судом за відмивання грошей, інший "вирішує питання" в парламенті, третій і зовсім зник із поля зору. Між іншим, саме цих людей ми за звичкою чи за дивним переконанням називаємо елітою.

У нашому розумінні, еліта – це, перш за все, багаті люди при владі. Але що є елітарного в цих людях? І що зробила ця еліта для країни і для бізнесу – основи основ сучасного суспільства? Бізнес в Україні створював себе сам, виживаючи і міцніючи. Суспільство займалося, в основному, виживанням. Воно і зараз не живе, а виживає. Це вирок нинішній еліті.

Справжня еліта має вибудовувати особливі стосунки у суспільстві, за яких, наприклад, приватна власність буде священною. Україна ж спочатку пережила період злочинної приватизації, потім не менш злочинної реприватизації.

Справжня еліта має робити все, від неї залежне, щоб у країні вершилося правосуддя. В Україні суддівство стало синонімом слова підкуп.

Справжня еліта не може робити вигляд, що підвищує пенсії та мінімальні зарплати за два місяці до виборів, насправді залишаючи їх на злидарському рівні.

Нарешті, справжня еліта, що прийшла до влади, не повинна піклуватися про власне збагачення, тому що вважає це нижчим за власну гідність, адже вона вбачає свою місію у створенні рівних умов для процвітання кожного з поправкою на здібності та можливості окремо взятої людини. Нинішня українська еліта поводиться так, ніби тут ринок дешевої робочої сили – мовчазної і переляканої.

У нинішньої так званої еліти немає моралі. Частина цієї "еліти" заробила собі статок ще на початку незалежності, а тепер примножує його, знаходячись при владі, а інша частина "еліти", більш "свіжа", що тільки прийшла до влади, на цій же владі робить свій перший мільйон. Той, хто розраховує, що ці люди готові подумати про свою країну, помиляється. У них працює зовсім інша програма, інший чіп. Їх мотивом є жадібність.

Між тим, суттєву частину українського бізнесу представляють самодостатні люди, що відбулися як особистості. Вони розуміють, що таке гроші і що таке власність: це, перш за все, відповідальність. І, найважливіше, вони прекрасно розуміють, що у них немає жодних перспектив, якщо при владі знову буде псевдоеліта, якщо закони будуть написані в інтересах великих корпорацій, якщо більша частина суспільства буде залишатися безправною, і якщо ця країна так і буде хаотично рухатися у різних економічних, соціальних, політичних та геополітичних напрямках.

Бізнесу необхідно розуміти, в якому стані опиниться країна через одне, два, три десятиріччя. Суспільство прагне того ж. Однак всі усвідомлюють, що зараз у країни немає вектора розвитку, що розмови про реформи – демагогія.

Можливо, у когось ще є надія на якісні зміни. Однак хотілося б спитати – хто впевнений у тому, що до влади прийшли чи, можливо, скоро прийдуть люди, які за правом можуть бути названі елітою? І якщо таких людей зараз при владі немає, то звідки ж вони з'являться у найближчому майбутньому? Хто знає, як має розвиватися країна, куди вона має йти? Хто розмірковує над тим, щоб вектори розвитку співпадали з потребами суспільства та бізнесу?

На жаль, при владі зараз немає навіть тих, кого можна вважати професіоналом. Податковий інспектор, який із запалом і вогником у очах нараховує штрафні санкції, ще не є професіоналом. Суддя, який за десять хвилин у кімнаті для нарад підписує заздалегідь готове рішення на користь однієї з сторін, теж не професіонал. Міністр, який підписує непродуману постанову, не узгоджену з інтересами громадян, теж не професіонал. Депутат, що пише закони під диктовку тої самої "еліти" – не є представником народу на законодавчих зборах.

Таких людей не можна вважати охоронцями законності, порядності та прикладом служіння країні та її громадянам. І тим більше у нашій країні при владі немає тих, кого називають совістю нації.

Бізнес, що робиться НЕ на політиці, є однією із суспільних сил, яка здатна організуватися і організувати суспільство. Бізнес може профінансувати вивчення політичного, економічного і соціального попиту з боку всього суспільства, бізнес може знайти точки дотику з усім суспільством, і, крім того, в стані проводити селекцію тих, хто колись може стати елітою. Адже чого хоче бізнес – того хоче і суспільство.

Час спливає. І вже давно слід було би задуматись над тим, що і як слід змінити. Пасивність і покірливість стає звичкою, і може передаватися з покоління в покоління. Нащадки нинішніх підприємців якщо і успадкують справу батьків, то не успадкують повноцінну правову державу. Бізнес ризикує залишитися ні з чим. Тому він, як мінімум, мусить думати. Думати і робити. Думати над тим, якою має бути держава, і робити так, щоб Еліта зробила її такою.