За що Україна платить СНД-шний мільйон?

Середа, 17 травня 2006, 14:26

Протягом останнього місяця Україна, як ніколи, гостро поставила питання про доцільність перебування у СНД. Щороку країна сплачує членські внески у Співдружність незалежних держав біля одного мільйона доларів. Сплачує і рік від року скаржиться на неефективність цієї структури.

Російська сторона переконує, що, вийшовши зі складу СНД, Україна, в противагу заощадженому мільйону, отримає суттєві економічні проблеми. Однак чи гарантує подальше членство України в СНД відсутність цих проблем?

Час заяв

Слідом за Грузією Україна ставить під сумнів доцільність свого перебування в складі Співдружності незалежних держав. 4 травня про це заявив перший заступник глави МЗС України Володимир Огризко.

Реклама:

За його словами, у межах СНД прийнято сотні документів, що не виконуються. Огризко підкреслив, що такий стан речей не влаштовує державу, яка щорічно вкладає в бюджет СНД майже 1 млн. доларів.

"Україна є членом багатьох інших міжнародних організацій, де такі внески є небагато меншими, але віддача від них значно більша", - сказав він.

Більш показовим є і той факт, що людина, яку часто називали одним із найбільш проросійських політиків в нинішньому уряді - секретар Ради національної безпеки й оборони України Анатолій Кінах - продовжив ряд анти-СНДешних заяв, назвавши Співдружність "консультативно-політичним органом..., який втратив свій економічний зміст".

Що ж стосується президента, то Віктор Ющенко, як завжди, старанно зволікає із чіткою відповіддю.

СНД: лікнеп

Після тривалих років порожньої балаканини ми звикли ставитися до СНД, як до своєрідного клубу пострадянських країн, існування якого легалізує потребу президентів та міністрів цих країн регулярно зустрічатися.

Виходячи з цього, Співдружність найчастіше називають або в принципі потрібною установою – аргументи на кшталт "будь-як треба зустрічатися та домовлятися, а тут для цього існує спеціальний клуб", або говорять про її шкоду, вказуючи на абсолютне домінування Росії у цій структурі.

Насправді, Співдружність незалежних держав, фактичний ровесник української незалежності, була створен та деякий час існувала як противага "парадів суверенітетів", інтегратор нового об’єднання пострадянських республік.

В царині економіки це можна побачити із завдань головного економічного органу СНД - Міждержавного економічного комітету (МЕК), створеного у 1994 році з метою забезпечення "ефективної діяльності Економічного союзу, раціонального розвитку інтеграційних процесів у рамках Співдружності Незалежних Держав".

Для остаточного розуміння економічної політики "СНД в її первинному розумінні" подивимось на завдання МЕК (знову взято із уставних документів): "Основними напрямками діяльності МЭК є формування Економічного союзу шляхом створення механізмів платіжного союзу, зон вільної торгівлі, митного союзу, загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, валютного (грошового ) союзу".

Тобто, модель СНД, образно кажучи, є "ранньою моделлю ЄЕП" із притаманною останній спрямованістю на створення наддержавних органів.

Для того, щоб не забути, зазначимо, що в складі СНД досі формально існує така цікава структура, як Економічний суд, в якому мають вирішуватися всі економічні суперечності між країнами СНД. Такий-собі "совковий" замінник Стокгольмського міжнародного суду. Уявляєте, як в такому суді виглядав би розгляд україно-російських "торгових війн", або новорічної енергетичної кризи? Отож...

Російський інтерес: війна – фігня, головне - маневри

Поза залежністю від імені російського президента, пріоритети російської політики на пострадянському просторі насамперед лежать у сфері формування і розвитку союзів (ЄЕП, Союзна держава Росії та Білорусі, ЄврАзЕС), в яких безумовним лідером є Росія, а не двосторонніх відносин.

Навіть після низки криз у відносинах із країнами СНД, російський президент не сумнівається у перспективах найстарішого пострадянського союзу. Під час останнього послання федеральним зборам Володимир Путін серед іншого говорив про питання функціонування СНД.

Президент відзначив, що з досвіду СНД виросло трохи "продуктивних ініціатив економічного співробітництва", зокрема, союзну державу з Білорусією, ЄврАзЕС, Єдиний Економічний Простір. За словами Путіна, СНД стало гарною основою "для формування організації договору про колективну безпеку".

Однак не на словах а на справі після "похорону" ідеї "Митного союзу країн СНД" – головної мети зовнішньоекономічних ініціатив російської влади на пострадянських теренах - СНД для Росії повністю втратив своє значення, поступово перетворившись на політичний "третій пояс дружби/ворожнечі".

Тобто навколо Росії існує: "перший пояс" головних друзів, утворений Союзною державою Росії-Білорусі, "другий пояс", утворений з кола країн, які погоджуються на створення митних союзів з Росією (ЕврАзЕС, ЕЄП), та "третій пояс" – група країн - вже не друзів, але ще й не ворогів.

Замість Співдружності провідними економічними проектами Росії стали вже згадувані Союзна держава, ЕврАзЕС та ЕЄП.

Український інтерес: вільний ринок або нічого

Українська присутність в органах СНД носить зовнішній характер - на правах асоційованого члена, що не визнає Статут цієї організації. З самого початку Україна, не збираючись брати участь у створенні будь-яких наднаціональних органів, бачила основний сенс від свого обмеженого членства лише у створенні зони вільної торгівлі, яка охоплюватиме всі країни СНД.

Бажання України створити в межах Співдружності зону вільної торгівлі без вилучень і обмежень з самого початку діяльності СНД зустріло опір Росії, яка не бажала знижати мита на сільськогосподарську і кондитерську продукцію, а також на український сталевий трубопрокат.

Після того, як проект "економічної зони СНД" остаточно перетворився на порожні папери, економічний інтерес України до першого пострадянського інтеграційного проекту скінчився (зазначимо, що все це відбулося ще задовго до президентства Ющенка).

З тих часів в усіх СНДешних документах, український МЗС старанно вилучає термін "інтеграція" і заміняє його терміном "співробітництво". Українська участь в проектах Співдружності (як і в усіх інших інтеграційних об'єднаннях за участю Росії), як правило, супроводжується рядом виключень (заперечень), що фактично нівелюють самі домовленості.

Формальне vs реальне

Як і будь-які "недружні до Росії кроки", питання про вихід України із СНД спочатку викликало погрози російських посадовців. Голова комітету зі справ СНД Ради федерації Росії Вадим Густов вважає, що "вихід з СНД, про що говорив Ющенко, - це колосальна помилка керівництва цієї країни".

Пояснюючи, чому Києву більш доцільно йти до інтеграції в межах СНД, російський сенатор заявляє, що українська економіка орієнтована насамперед на російський ринок, який є основним для українських товарів: "ці товари в Європі нікому не потрібні. І кому Україна буде їх поставляти, вийшовши із СНД - велике питання".

Опитавши російських політиків та експертів російський аналітичний сайт МіК "підвів дуже невтішний "баланс" для України після виходу з СНД. Загалом, картина "українського Армагедону" в російському поданні складається із встановлення Росією нових умов транзиту сировини, перегляду енергетичного співробітництва (що чревате загрожує переглядом ціни на газ, а також новими торговельними війнами, типу "м'ясо-молочної", бензинової і так далі).

Крім економічних аспектів МіК нагадує про важливу домовленість, укладену саме на платформі СНД – про взаємне визнання дипломів про вищу освіту. Якщо буде скасоване визнання дипломів, вважають російські аналітики, то безліч українських фахівців, працюючих у Росії, будуть змушені проходити перекваліфікацію.

Втім, в російській політеліті існують і менш войовничі точки зору. ЗМІ було розтиражовано заяву голови експертного управління президента РФ Аркадія Дворковіча, який вважає, що навіть у випадку можливого виходу України зі СНД безмитна торгівля між Росією й Україною буде збережена.

Для того, щоб оцінити реальність російських погроз, варто згадати: перебуваючи у СНД, Україна вже відчула всі нюанси україно-російських відносин, від м’ясо-молочних війн, до енергетичного шантажу. Причому рішення цих проблем Україні доводилось шукати не на базі численних органів СНД (і за що наша країна платила свої членські внески?), а самотужки, часто за допомоги "третіх країн".

Існує американська приказка: "Те, що корисно для Боїнгу – корисно для Америки". Перифразуючи її, скажемо: те, що корисно для українського бізнесу – корисно і для України. Однак з часу першої заяви про можливий вихід України із Співдружності пройшло вже багато часу.

Показовою є реакцію українських компаній, що працюють на російському ринку. Саме їх реакція і є найточнішим "лакмусовим папірцем" наявності/відсутності економічних інтересів України від членства в СНД.

Досі (на 15.05.2006 – прим. "УП") єдиною компанію, що заявила про можливі збитки від такого кроку, став Nemiroff Холдінг. "Немірофчани" наголошують, що в межах СНД існує нульова ставка мита на алкогольну продукцію, коли при потенційному вступі Росії у СОТ мито планується встановити в межах 1,5-1,6 євро за 1 літр абсолютного чистого спирту (при вступі країн до СОТ старі митні угоди мають перевагу перед новими).

Тим не менш, не применшуючи важливість підтримки вітчизняної алкогольної галузі, не варто ставити у залежність від неї весь зовнішній вектор української стратегії. Тим більше, що Держдума Росії вже обіцяє (поза контекстом долі України в СНД) прийняти термінові заходи щодо захисту російських виробників водки від експансії української горілки.

Навіть на прикладі горілчаної галузі можна побачити нікчемність пакету домовленостей СНД – Держдума легко може дозволити собі порушувати ці документи.

Що ж стосується інших сегментів українського бізнесу, то мовчання їх представників свідчить, що вони пов’язують перспективи своєї діяльності на російському ринку із розвитком двосторонніх україно-російських відносин, а не із збереженням пакету договорів Співдружності. Можна припустити, що це відноситься і до компаній, які працюють на ринках інших країн – членів СНД.

Ну а власне державні інтереси у випадку із членством в СНД залежать від здатності Співдружності вирішувати політичні та економічні конфлікти між своїми членами.

Не будемо згадувати безкінечну низку україно-російських конфліктів (хоча б від Тузли до м’ясо-молочного ембарго), які виконком СНД просто "не побачив".

Згадаймо інше: у розпал "газової війни" ЗМІ подали новину-анекдот про те, як український прем’єр Юрій Єхануров подав офіційну скаргу голові Ради глав держав СНД Володимиру Путіну на дії президента РФ Володимира Путіна.

Смішним, вчить література, речі робить невідповідність між формальним та реальним. Формально Єхануров строго діяв відповідно до міжнародних зобов’язань України – члена Співдружності Незалежних Держав, а реально – вийшов якийсь нонсенс.

По суті, після цього анекдоту і почався реальний вихід України із СНД – тепер всі свої проблеми із Росією Україна вирішуватиме через посередництво інших міжнародних організацій, на основі міжнародного права (від Стокгольмського суду та Ради Європи до, як у випадку із невизнанням українських дипломів, Болонської угоди).

Тому і питання про офіційний вихід із СНД для України лежить у дуже прагматичній площині: чи варто і надалі щорічно віддавати мільйон доларів на оплату бюрократичного апарату СНД, чи знайти цьому мільйону умовних одиниць краще застосування.

Читайте нас також у Telegram. Підписуйтесь на наші канали "УП. Кляті питання" та "УП. Off the record"

Реклама:
Підпишіться на наші повідомлення!