Шлях у нікуди

Вугільна галузь котиться у прірву: собівартість видобутку збільшується майже вдвічі швидше, ніж росте ціна на вугілля, половину надходжень витрачають на зарплати, чверть працюючих у галузі - пенсіонери. До того ж, державі скоро доведеться купувати вугілля за кордоном або замінити його дорогим газом.

Нещодавно Міністерство вугільної промисловості оприлюднило підсумки діяльності підпорядкованих йому підприємств (тобто державного сектора вітчизняного вуглепрому) за минулий рік. Побачене вражає.

Протягом року шахти Мінвуглепрому видобули 42,2 млн т вугілля - на 4,2 млн т менше, ніж 2006 року. Видобуток коксівного вугілля зменшився на 1,6 млн т (усього видобуто 9,8 млн т), а енергетичного вугілля - на 2,5 млн т (усього - 32,4 млн т). Якість палива теж погіршилася - середня зольність перевищила 42%, а це на 3,2 % більше, ніж позаторік.

За таких виробничних показників галузь отримала з Державного бюджету 5,78 млрд грн (99,7% передбачених коштів) - на 1,5 млрд  грн більше, ніж 2006 року.

Коли бачиш такі цифри, хочеться зробити висновок, що Україна - надзвичайно багата держава, якщо може собі дозволити щедро фінансувати зменшення виробництва. Зазначимо, що обсяг бюджетного фінансування становить майже половину коштів, які державні вугільні підприємства отримують від продажу свого товару. До речі, цей товар тяжко назвати неліквідним. За оперативними даними, вугільні підприємства одержали від продажу своєї продукції  близько 10, 5 млрд грн.

Ціна 1 т товарної вугільної продукції минулого року становила 293,5 грн (без ПДВ). У порівнянні з 2006 роком вона збільшилася на 48 грн. Фактична собівартість 1 т товарної вугільної продукції - 432 грн. Порівняння з попереднім роком офіційно не проводиться, але свого часу на сайті Мінвуглепрому наводили аналогічні показники за 2006 рік: собівартість 1 т товарної вугільної продукції була 329,15 грн. Отже, за минулий рік собівартість однієї тонни зросла на понад 100 грн - тобто вдвічі більше, ніж ціна вугілля.

Збитки від випуску товарної продукції минулого року досягли 3,9 млрд грн, а з урахуванням державної підтримки, призначеної для часткового покриття витрат із собівартості (2,8 млрд грн), непокриті збитки перевищили 1 млрд грн.

Залишається констатувати: якщо собівартість вугілля збільшуватиметься вдвічі швидше за ціну, державних дотацій галузі завжди бракуватиме.

Є й ще дві вражаючі цифри: 2007 року в державному секторі вуглепрому нараховано 7,2 млрд грн зарплати (за тарифними ставками, розрахованими на основі мінімальної зарплати на рівні 420 грн), з яких виплачені 7,1 млрд гривень. Заборгованість по зарплатах на 1 січня 2008 року перевищила 100 млн грн. Тобто зарплатня - це майже половина всіх отриманих галуззю коштів - бюджетних і з продажу продукції.

Нарешті, на 1 січня цього року середня чисельність працівників вугільних підприємств, підпорядкованих Мінвуглепрому, становила близько 231 тисяч осіб (у тому числі підземних  - 129,9 тисячі). Четверта частина всіх працюючих - 55,4 тисячі осіб - це працюючі пенсіонери.

Зрозуміло, що ситуація у вугільній галузі - це шлях в нікуди. Хто і що збирається з цим робити? Про пріоритети в роботі Мінвуглепрому можна прочитати на тому ж сайті.

Серед них - концентрація інвестицій на пускових об'єктах, де можна швидко дістати віддачу, прискорення підготовки до приватизації, створення єдиного оптового ринку вугілля, перехід до ціноутворення на коксівне вугілля у залежності від ціни на метал на світових ринках. А ось ціну на енергетичне вугілля Мінвуглепром планує визначати з урахуванням його енергетичної цінності, взаємозамінності та екологічної прийнятності у співвідношенні з вартістю та аналогічними показниками інших видів палива.

Міністерство має намір створювати конкурентне середовище на ринку матеріально-технічного забезпечення і вдосконалювати державний контроль, щоб не допустити монопольно високих цін. Окрім того, міністерство обіцяє займатися навіть підвищенням престижності шахтарської праці, створенням здорових і безпечних умов на виробництві і розв'язанням соціальних проблем шахтарів.

Більшість із цих напрямків діяльності не викликає заперечень. Хіба що намір прив'язати ціну на коксівне вугілля до кон'юнктури на ринках металів. Звичайно, зовсім не залежати від цієї кон'юнктури вони не можуть, адже це лише сировина для виробництва коксу. У той же час собівартість коксівного вугілля доволі висока, й ігнорувати її не можна. Адже вугільне виробництво не можна зупинити і запустити вмить - залежно від попиту.

Це означає, що при зменшенні попиту всі витрати, пов'язані з підтримкою вугільних підприємств, лягають на платників податків. До того ж, про справжню рентабельність металургів навіть за найгіршої кон'юнктури на ринках металу виробники вугілля можуть і не здогадуватися. Тому питання паритетних цін у ланцюжку "вугілля - кокс - метал" не може бути проблемою одного лише Мінвуглепрому.

Ба більше, Мінвуглепром під керівництвом Сергія Тулуба вже заявляв, що ціна на коксівне вугілля формується винятково ринковими методами - "ціна на коксівне вугілля прямо залежить від виробництва чавуну і, відповідно, від потреб металургійних підприємств у коксі. За умов збільшення споживання коксу збільшується і ціна на нього».

Із серпня минулого року кон'юнктура на ринках коксу поліпшилася, і ціна на коксівне вугілля почала підвищуватися. Тобто цей пріоритет став начебто реальністю.

Інші пріоритети - теж не нові. Такі завдання - виробничі, економічні та соціальні - ставило і попереднє керівництво Мінвуглепрому. Перехід до визначення ціни на енергетичне вугілля у залежності від його теплотворної здатності - це стара ідея, яка залишилася нереалізованою.

Оптовий ринок вугільної продукції вже створений, однак завдання, які він мав розв'язати, судячи за підсумками минулого року, залишилися.

А відновити приватизацію шахт планував ще уряд Тимошенко - 2005 року. Потім - уряд Єханурова, уряд Януковича. Проте приватизація не відновлена досі.

На все це можна було би махнути рукою. Врешті-решт, галузь якось існує й без чіткої перспективи. Отримує бюджетні кошти, щось виробляє, продає... Але вже минулого року прозвучав тривожний сигнал - зменшення обсягів видобутку призвело до зриву планів щодо накопичення вугілля для електростанцій на зиму. Довелося навіть уключати вже кілька років законсервовані блоки ТЕС, які працюють на газі.

Коли така тенденція збережеться, Україні, окрім утримання своєї вугільної галузі (адже ж не ліквідують її одномоментно), доведеться ще й купувати енергетичне вугілля за кордоном. Або збільшувати витрати газу. І те й інше - надто дорого для не найбагатшої держави.