В уявленні політиків влада над цінами – влада над серцями виборців. Тому будь-якому урядовцю важко відмовитись від спокуси отримати інструмент впливу на вартість товарів. Особливо тоді, коли жар майбутньої виборчої кампанії вже віє у обличчя.

Нещодавно Міністерство економіки, яке зараз очолює лідер "червоного директорату" України Анатолій Кінах, запропонувало до суспільного обговорення нову редакцію закону "Про ціни і ціноутворення".

Як неважко здогадатися, уряд в цьому документі хоче розширити свої можливості запускати не зовсім чисті руки чиновників у механізм ринкового ціноутворення.

У діючому з далекого 1990 року законі значилося тільки три інструменти втручання уряду у ціни:

- встановлення фіксованих цін,

- встановлення граничних тарифів,

- встановлення граничних відхилень від фіксованих цін.

В новій редакції пропонується затвердити на законодавчому рівні вже сім таких інструментів:

- встановлення державних фіксованих цін,

- встановлення граничних рівнів цін,

- встановлення відхилень від державних фіксованих цін,

- обов’язкове декларування зміни цін підприємцями,

- встановлення граничних рівнів торговельних надбавок, постачальницьких винагород, тарифів, ставок, зборів (крім тих, що включені в систему оподаткування), доплат, знижок (понижуючих коефіцієнтів),

- встановлення граничних нормативів рентабельності.

За проектом закону, також має бути створено найголовніший орган державного популізму – таке собі своєрідне "міністерство справедливих цін", спеціальний уповноважений центральний орган виконавчої влади з державного нагляду та контролю за цінами. Він здійснюватиме функції контролю за додержанням державної цінової політики.

Орган, на радість підприємцям, матиме право перевіряти їх на предмет дотримання цінового законодавства та вимагати від них його виконання.

Яка саме установа буде виконувати функції цього органу, в законопроекті не сказано. Можна прогнозувати, що Кінах, як відомий "захисник" підприємницької вольниці, не проти сам взяти на себе цю важку ношу, зробивши з очолюваного ним відомства міністерство економічної справедливості.

Історія урядової недолугості

Цінова політика українських урядів – історія невдач. Хрестоматійним прикладом став уряд Тимошенко, який не спромігся стримати зростання цін грубими та прямолінійними адміністративними методами, а потім не досяг помітного успіху і з допомогою більш м'яких ринкових засобів.

Теперішній уряд донедавна намагався діяти шляхом закритих угод – меморандумів, наприклад, з нафтопереробниками, зернотрейдерами тощо. Тоді підприємцям було обіцяно певні пільги в обмін на зобов’язання щодо проведення визначеної цінової політики.

Але практика останніх днів показує, що такі угоди базуються на хиткій основі адмінресурсу. Як тільки підприємці бачать, що уряд втрачає популярність, вони ладні начхати на домовленості з ним заради того, щоб по максимуму використовувати свою монопольну владу з метою якнайшвидшого отримання прибутку (про приклад нафтовиків "ЕП" вже писала).

Також не досить ефективними зараз є і встановлення урядовими постановами закупівельних цін на продукцію сільського господарства, зокрема, на молоко. Переробники досить часто ігнорують ці обмеження, і закуповують його не за фіксованими цінами, а за тими, які для них вигідні.

Так де ж ринок?

Зокрема і новий законопроект навряд чи принесе якісь нові, а тим паче ринкові методи в систему державного регулювання цін. Адже по суті він є затвердженням тих правил, які вже існують.

Хоч в авторських поясненнях до законопроекту говориться, що серед перерахованих у ньому інструментів є як адміністративні, так і ринкові, економісти, опитані "ЕП", вказали тільки один пункт, що, на їхню думку, не є антиринковим по суті.

Це декларування зміни цін, тобто обов'язкове повідомлення про зміни цін органам виконавчої влади та місцевого самоврядування.

А всі інші інструменти, пропоновані в документі, є суто адміністративними, тобто ручними.

Як вважає директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин, вони можуть бути ефективними тільки в короткостроковій перспективі, адже при довгостроковому застосуванні будуть спричиняти дефіцит товарів. Також, на думку експерта Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Олега Нів’євського, запропоновані адміністративні інструменти цінорегулювання не будуть мати ніякого сенсу без застосування ринкових методів регулювання, наприклад, інтервенцій з того ж Держрезерву.

Фактично, законопроект надає великі повноваження регулювати цінотуворення будь-якого бізнесу в Україні. Адже список товарів, на які може поширюватися державне цінове регулювання, ніяким чином не обмежений ні у чинному законі, ні у пропонованому проекті.

До нього можуть входити "ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін", а також "продукція та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення". Що таке визначальний вплив і що таке соціальна значимість – вирішує чиновник на свій розсуд.

"Я пам'ятаю, як на якійсь конференції один чоловік дивувався, як ми можемо не регулювати ритуальні послуги, – розповідає Юрчишин. – Адже у багатьох людей сьогодні немає грошей на похорон. У такий спосіб до цього списку може потрапити будь-який товар або послуга".

Як вважає президент Союзу орендаторів та підприємців України Віктор Хмелєвський, для того, щоб застосування адміністративних інструментів цінорегулювання було прозорішим, законодавство має також передбачати суспільну експертизу, в якій би брали участь не тільки окремі громадські організації, але й експерти якомога більшого числа секторів економіки.

У законопроекті про суспільну експертизу – ні слова.