Україна в контексті проблеми. Підсліпуватий, невмілий, ледачий рибалка на березі водоймища з вудкою без гачків.

Протягом останніх років (точніше, після року 2000) наша економіка демонструє усталено високі темпи економічного піднесення. Але не треба забувати, що зростання йде від рівня руїни. Високі темпи приросту ВВП дають дуже малі абсолютні прирости багатства. Лише через досить тривалий проміжок часу Україна вийде на задовільні показники людського розвитку. Далі, більшість виробництв нашої економіки працює на науково-технічний ідеях 19-го та першій половині 20-го сторіччя. Ідеологічно вони старі і тому стратегічно малорентабельні. Адже вони реалізують продукцію на ринках, котрі сформувалися ще за часів царя Хмеля. Частка високотехнологічних галузей у приростах обсягів вітчизняного виробництва принизливо мізерна.

Крім того, українська високотехнологічна продукція здебільшого йде на експорт (гострий приклад – це створення програмного забезпечення). Внутрішні ринки залишаються (як і за часів більшовизму) здебільшого морально відсталими.

Отже, Україна поки що розвивається як країна – технологічний аутсайдер, котрому притаманне малорентабельне виробництво зі скромними результатами, котрі у свою чергу, можуть забезпечити лише відносно низький рівень життя і накопичити слабкі внутрішні резерви для розвитку.

Низька зарплата й малі прибутки формують кволі внутрішні джерела зростання, а натужне піднесення ніколи не виведе Україну на чільне місце у світовому розподілі праці. Не виключено, що більш-менш серйозні потрясіння у світовому господарстві знову зупинять наш поступ вперед і вгору. Зрозуміла річ, у разі спалаху великих фінансових негод інші країни насамперед скорочуватимуть імпорт українських металів та іншої продукції, яка зажила авторитету на світових ринках завдяки нашим технологічним здобуткам позаминулого сторіччя та надто важкий праці наших сучасників.

Ще одне застережливе спостереження. Досить багато країн світу тривалий час ретельно дотримуються трьох вищеназваних трансформаційних постулатів. Але вони не стали лідерами у людському розвитку. Це не вказує на помилковість згаданих ідей – вони є абсолютно правильними. Однак, наявність переповненого рибою водоймища та рибалки з вудкою над плесом не гарантує, що він щось упіймає. Україна сьогодні – це підсліпуватий, невмілий та, до того ж, ледачий рибалка на березі водоймища, який через неуважність ще й прихопив вудку без гачків. Знайома картина: ані фаху, ані наснаги, ані інструментів. Схоже, що риби не дуже й хотілося.

Унікальність потенціалу України. Маємо невелику кількість вмілих та добросовісних рибалок з класними вудками. А у водоймищі повно риби – тільки лови.

Україна поки що є бідною країною, країною з низьким рівнем душових доходів. Однак, в державі є певна кількість високоефективних видів економічної діяльності, котрі є безсумнівними національними конкурентними перевагами України:

1. Суднобудування, зокрема, та морська індустрія у цілому;

2. Інформатизація у цілому, та створення програмного забезпечення, зокрема;

3. Транспорт усіх видів (погляньмо на мапу);

4. Авіаційна індустрія;

5. Освіта (переважно, по технічним спеціальностм, за винятком суспільних наук) та інші.

Дискусія експертів розширить цей перелік.

Не тільки розвиток національних конкурентних переваг визначатиме зростання конкурентоспроможності нашої економіки

Зрозуміло, що у трансформаційних суспільствах конкурентоспроможність економіки визначається не тільки вмінням влади і суспільства розвивати національні конкурентні переваги. Є, принаймні, ще дві макрокомпоненти:

1. Базові ринкові трансформації та

2. Вирівнювання розвитку регіонів.

На жаль, в нас ще не завершено впровадження важливих базових ринкових трансформацій:

1. Вступ в СОТ;

2. Ліквідація перекосів у ціноутворенні на послуги енергетики, транспорту і зв’язку (перехресне субсидування);

3. Завершення приватизації і забезпечення надійного захисту прав власності;

4. Приватизація ЖКГ;

5. Впровадження ринку землі;

6. Впровадження пенсійної реформи;

7. Широке впровадження іпотечного кредитування та інших.

Це деформує бізнес-орієнтири і тому не сприяє суттєвому зростанню висококонкурентних секторів економіки та досягненню нової якості соціально-економічного зростання.

Важливий аспект конкурентоспроможності – рівномірність розвитку країни. Консервування депресивного стану регіонів означає їх подальше суттєве відставання у своєму людському розвиткові від столиці та інших частин країни. Це є суттєвою вадою соціально-економічної політики будь-якої держави. Адже таким чином зі змагань за розвиток конкурентоспроможності, за реалізацію національної ідеї виключаються значна частка суспільства (та ресурсів). Чи стане воно за таким перебігом подій достатньо "боєздатною" нацією? Навряд чи!

Алгоритм економічного прориву

Спробую запропонувати певну послідовність кроків на шляху до підняття конкурентоспроможності до рівня національної ідеї.

Перший етап.

Необхідно:

(1) сконцентрувати увагу суспільства на виключній важливості зміцнення та розвитку вже існуючих національних конкурентних переваг країни та

(2) визначити їх як такі і

(3) домовитися про розуміння головного засобу їх розвитку - спеціальних регуляторних режимів розвитку національних конкурентних переваг . В нашій статистиці вони формалізуються у видах економічної діяльності.

Набуті в результаті впровадження СЕЗ, ТПР та деяких законів знання дозволяють вважати, що нам вдасться створити якісно нові спеціальні регуляторні простори для розвитку національних конкурентних переваг. Їх характеристики:

1. Суб’єктам цих просторів надаватиметься сприятливий регуляторний режим ведення господарської діяльності. Цей режим вирівнюватиме умови господарювання в Україні з умовами господарювання провідних гравців відповідних світових ринків;

2. Суб’єкти цих просторів концентруватимуться виключно на видах економічної діяльності передбачених даним регуляторним режимом. Корабели не повинні торгувати нафтою, а програмісти грати на біржі;

3. Умовою входження підприємців у спеціальний регуляторний простір буде прийняття ними високих соціально-економічних зобов’язань щодо:

3.1. нарощування обсягів виробництва;

3.2. швидкого зростання заробітної плати;

3.3. створення конкурентоспроможних робочих місць;

3.4. захоплення та утримання ринків;

3.5. підготовки висококваліфікованих людських ресурсів.

Набір запропонованих характеристик є цілісним – його не можна використовувати неповністю. Або всі три, або нічого!

Далі. Уряд, спираючись на добровільні (!) контакти з підприємцями та дослідниками, трансформується в своєрідного ініціатора піднесення економіки за рахунок впровадження інновацій, необхідних для зміцнення конкурентоспроможності. Мінекономіки, до речі, має стати штабом конкурентоспроможності України. В результаті мають бути:

1. Визначені види економічної діяльності (науково-виробниче-збутові кластери, далі - кластери), котрі є національними конкурентними перевагами;

2. Визначені стратегічно конкурентоспроможні види товарів, робіт та послуг розвитку виробництва котрих не просто держава, а суспільство у цілому надаватимуть переважно регуляторну підтримку. Бюджетна підтримка має відноситися на пізніші етапи роботи – після набуття позитивного практичного досвіду та отримання реальних соціально-економічних результатів в наслідок впровадження спеціальних регуляторних режимів. Інтелектуальне верховенство України в цій продукції має бути безсумнівним. Це блокує появу фальшивих інновацій;

3. Визначені кластери мають бути визначені та описані. Має бути задокументовано, які і як ланцюжки господарських стосунків забезпечуватимуть випуск та реалізацію стратегічно конкурентоспроможних видів товарів, робіт та послуг. Треба враховувати і таке: в опис кластерів вкрай доцільно ввести не тільки всіх безпосередніх та опосередкованих учасників виробничого процесу - постачальники сировини, науково-дослідні та проектні організації, фінансові посередники, навчальні заклади, самі товаровиробники. Вкрай бажано аби в цей опис були включені і й споживачі. За визначенням кластери передбачають відмову від галузевого та перехід не стільки до міжгалузевого, скільки до міжсекторного підходу.

Отриманий, достатньо конкретизований опис національних конкурентних переваг України буде покладений в основу наступного, другого етапу роботи.

Другий етап.

Спираючись на (1) зроблений на першому етапі опис національних конкурентних переваг та (2) інші фундаментальні складові державної політики (макроекономічна стабілізація, лібералізація, приватизація тощо) новий підхід передбачає налагодження цілеспрямованої взаємодії уряду з підприємствами щодо:

1. Створення умов для удосконалення факторів виробництва (підготовка кадрів, прагматизація науково-дослідницької діяльності, поліпшення інформації, удосконалення комунікаційної інфраструктури тощо);

2. Сприяння поліпшенню попиту (удосконалення стандартів та сертифікації товарів, контроль за якістю);

3. Розвиток споріднених та підтримуючих виробництв (налагодження міцних і тривалих контактів, створення ексклюзивних економічних просторів);

4. Удосконалення стратегії підприємців та умов конкуренції між ними (стратегії фірм мають бути невід'ємними компонентами стратегії держави, усунення бар’єрів для розвитку конкуренції);

В результаті здійснення цих кроків маємо досягти наміченої мети – добитися прискореного нарощування випуску конкурентоспроможної продукції.

Третій етап.

Фактично впроваджується інноваційна модель розвитку, що сприятиме притоку іноземних інвестицій разом із новітніми технологіями, росту конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Таким шляхом стимулюється розвиток підприємництва та регіональний розвиток.

Переорієнтація не означає відмови від сформованих наріжних каменів та визначених трансформаційних постулатів - орієнтирів поточної державної політики: макроекономічної стабілізації, приватизації власності, лібералізації підприємницької діяльності, курсу на інтеграцію в Європу та на вступ до Світової організації торгівлі.

Боротьба за підвищення конкурентоспроможності фактично виступає системним інтегратором всіх цих вже загальновідомих і, так би мовити, освоєних напрямів діяльності виконавчої влади та банківської системи.

Переорієнтація означає:

1. Нарощення випуску стратегічно конкурентоспроможних товарів, робіт та послуг офіційно визначається головним напрямом діяльності виконавчої влади;

2. Створення Національної системи управління конкурентоспроможністю, яку очолюватиме Національна рада під головуванням Прем’єр-міністра. Систему слід будувати міжгалузевою (міжсекторною), вона має охоплювати і регіональний рівень;

3. Розробка та впровадження у життя інструментарію державного управління конкурентоспроможністю: Концепції, Доктрини, Стратегії та Програми. Ці документи мають бути покладені в основу співпраці виконавчої влади зі всіма учасниками кластерів – від освітян, науковців та проектантів – до кінцевих споживачів, включаючи виробників, різні посередницькі структури та банки;

4. Виділення на державних та приватних засадах ресурсів для розвитку кластерів. Держава має надавати гроші для удосконалення факторів виробництва, на яких має згодом базуватися інтелектуальне верховенство продукції (освіта у першу чергу), на розвиток інфраструктури та на PR - програми. Всі інші витрати – приватні.

Переваги, що отримує реальний сектор від впровадження кластерного підходу до управління конкурентоспроможністю

1. Поліпшення доступу до нових та суміжних (комплементарних) технологій;

2. Економія витрат завдяки ефектам інтеграції зусиль, співпраці (синергії) та спеціалізації;

3. Комплексні ефекти від розподілу ринків;

4. Можливість проводити спільні дослідження з постачальниками та споживачами;

5. Можливість забезпечувати кращу підготовку спеціалізованих кадрів;

6. Можливість знижувати вхідні (та вихідні) бар’єри на ринку;

7. Розширення можливостей імпорту доданої вартості, створеної за кордоном. Адже через експорт високорентабельної високотехнологічної продукції створюються умови для вигідного імпорту закордонної праці.

Переваги, що отримує Уряд від впровадження кластерного підходу до управління конкурентоспроможністю.

1. Дуже дефіцитний ресурс – увага вищого керівництва – концентрується на найбільш ефективних напрямах діяльності підприємств;

2. Робота Уряду щодо впровадження базових трансформацій (стабілізація, лібералізація, приватизація) набуває конкретного змісту. Найбільш активній частці суспільства вона стає зрозумілішою;

3. Розвивається багатоплановий діалог з тими суб’єктами відтворювального процесу, які працюють на високотехнологічну перспективу України. Створюються умови для зміцнення позитивного іміджу Уряду.

1. Створення стабільного та передбачуваного загального економічного та політичного середовища;

2. Створення сприятливих рамкових умов для динамічного та вільного від потрясінь функціонування ринків (розвиток інфраструктури, конкурентна політика, регуляторна реформа, забезпечення доступу до стратегічної інформації);

3. Створення середовища, де заохочують інновації і сприяють технологічному розвиткові шляхом формування амбітного (та реалістичного) стратегічного бачення перспектив економічного розвитку країни та регіонів;

4. Сприяння усвідомленню переваг, що можуть отримати суб’єкти економічної діяльності внаслідок обміну знаннями та утворення виробничих мереж;

5. Забезпечення підтримки та запровадження механізмів заохочення кооперації між суб’єктами економічної діяльності, підготовку “мережевих брокерів” (тобто фахівців із організації виробничо-збутових мереж) та посередників, які сприяють об’єднанню різних суб’єктів економічної діяльності у кластери;

6. Сприяння процесам утворення виробничих мереж (запровадження спеціальних державних та регіональних програм, заходів політики в галузі державної підтримки та державних закупівель тощо) та налагодженню інформаційного обміну;

7. Створення сприятливої бази для неформального та формального обміну науковою інформацією;

8. Запровадження програм часткового державного фінансування проведення спільних з приватним сектором наукових досліджень на конкурентних засадах;

9. Забезпечення доступу до стратегічної інформації (інформація про технологічні новинки та прогнози, проведення стратегічних кластерних досліджень);

10. Сприяння зміцненню зв’язків між освітніми, науковими закладами (зокрема, школами, університетами, науково-дослідними інститутами) та промисловими підприємствами відповідного профілю.

Альтернатива змінам у державній політиці – якщо уряд ухилятиметься від прискорення розвитку конкурентоспроможності

Екстенсивне зростання – наша похмура реалія. Вже понад сім років нарощує м'язи економіка України. Однак, цей позитив не є результатом досягнення конче необхідних якісних зрушень у продуктивних силах та виробничих відносинах і спирається переважно на екстенсивні фактори росту.

Перспектива – деградація накопиченого потенціалу та перетворення України у технологічного аутсайдера. Значне зниження науково-технічного рівня продукції, що випускається нашими підприємствами неминуче веде до відповідного зниження вимог до кадрів, до освіти та науки. Вже сьогодні важко повірити у можливість випуску багатьох видів продукції у якості та обсягах, які ще за часів СРСР були досить ординарними.

Низький і рівень інвестицій. Ще за часів СРСР зношеність визначальної частки основного виробничого капіталу була зависокою. У перші роки незалежності небажання вкладати гроші у розвиток виробничого капіталу пояснювали гіперінфляцією, відсутністю національної (конституйованої) грошової одиниці та відповідного, ринково-орієнтованого законодавства. Протягом вже кількох років поспіль ми маємо абсолютно протилежний стан справ, але інвестиції у основний капітал дуже малі. Зношеність цього фактору виробництва за часи незалежності дуже збільшилася.

Порівняно нижчий рівень людського розвитку може стати фундаментальою рисою прийдешньої України. Технологічне аутсайдерство не може не тягнути за собою відносно нижчий рівень рентабельності виробництва та ефективності економіки у цілому. Адже висока та надвисока прибутковість, як правило, є атрибутом принципово нових, з високою конкурентоспроможністю, товарів, робіт та послуг. Невже ми змиримося з тим, що нижчі, ніж у інших європейських країнах, доходи нависнуть над нашими нащадками з невідворотністю дамоклового меча?

Влада має змінити орієнтири своєї активності. Уряду необхідно виробити нові підходи та інструменти економічного розвитку, які б допомогли запустити ефективні механізми інноваційного оновлення продуктивних сил та виробничих відносин.

Отже, у підсумку можна стверджувати, що відмовившись від політики підвищення конкурентоспроможності ми прирікаємо країну і народ до дедалі більшого відставання у світових економічних перегонах.

Віктор Лисицький, член Консультативної ради при Верховній Раді України з питань інформатизації, віце-президент Асоціації суднобудівників України "Укрсудпром", Урядовий секретар КМУ (1999-2001 рр.)