Война и крах эпохи бездарного капитализма

Вторник, 23 сентября 2014, 10:45 -
Украина погубила экономический уклад, довела большинство людей до нищенского образа жизни, развалила вооруженные силы, позволила продажным чиновникам подвергнуть эрозии систему государственного управления. Как надеялись в Кремле, она ослабла настолько, что ее можно взять почти голыми руками. Мы сами соблазнили врага захватить нас.

Незалежна Україна прийшла до системної кризи, для подолання якої наш народ пролив кров і поклав голови найкращих своїх синів під час революції гідності і тепер у боях на сході, захищаючи власний суверенітет.

Лад, який збудований в Україні, показав свою неефективність і неприйнятність для життя своїх громадян. І це не задовольняло людей ні у Києві, ні на Сході країни. Наш люд фізично знищується через безробіття, відсутність нормального житла, злидні, хвороби, дитячу смертність, відсутність життєвої перспективи. Наша країна опустилися на останні місця у списках європейських країн практично за всіма показниками добробуту, забезпечення потреб і розвитку громадян.

І справа не у показниках. На очах у громадян, що тотально збідніли, злочинними методами і небаченими в історії людства темпами збагачувалися нахабні особи і клани, що прорвалися до влади та привласнили суспільні доходи й багатства. Довго такий соціальний дисонанс продовжуватися не міг. Люди вийшли на Майдани практично по всій країні, не дивлячись на залякування й цькування, які вчинялися щодо них у деяких частинах України. Їх не можна було зупинити.

Влада політичних грабіжників з Донецька, дії яких можна порівняти лише з нападом на Київську Русь татаро-монгольської Орди, не могла бути тривалою, оскільки вона грабувала і знищувала саму матеріальну основу свого панування – національну економіку. Революція не могла не перемогти, не дивлячись на те, що її високі цілі поки що не досягнуті.

Екс-президент Віктор Янукович та екс-прем'єр Микола Азаров. Фото korrespondent

Паралельно з нашою системною кризою відбувалися процеси загнивання політичного і економічного ладу, які ми не завжди помічали, у величезній сусідній євроазійській державі. Авторитарна імперія з багаточисельними фашистськими ознаками та економікою моногалузевого (нафтогазового) профілю і державно-монополістичного типу почала демонструвати свою убогість та безперспективність. Вже у 2008 році вона провалилася, і уряд Росії був змушений виділити більше 50 млрд дол на допомогу своїм нафтовим корпораціям, та ще приблизно таку ж суму - іншим галузям з Фонду наступних поколінь.

Тоді ж різко впала вартість акцій Газпрому, який втратив місце серед провідних світових корпорацій. Фактично російська економіка не змогла отямитися після того падіння, а керівництво країни сподівалося лише на зростання світових цін на нафту, проштовхуючи також плани підвищення ціни на блакитне паливо, яке газовий монополіст постачав європейським споживачам. Ці сподівання не справдилися, і сусідню економіку залихоманило.

Темпи росту впали у цьому році практично до нуля – хоча російська статистика під владою диктатора, звичайно, прикрашає загальну картину. Тепер ми розуміємо, чому кремлівський вождь відклав програми капіталовкладень в окупованому Криму після його окупації.

Структурний анахронізм господарства Російської Федерації не дав змоги зростанню перспективних, інноваційних, несировинних секторів цього господарства - навіть при наявності багатомільярдних фінансових накопичень. У країні почалися соціальні проблеми, невдоволення, певна громадянська активність. Путін це бачив. А розрахунки показували подальше поглиблення негативних процесів і неможливість швидких успіхів на економічному фронті.

Його імперія готова затріщати по швах. Його авторитарний державний капіталізм засвідчив свою безглуздість. Замайоріла перспектива втрати диктаторської влади.  

Фото gazeta.ru

Вихід, який здався йому надійним і правомірним – перенести увагу російських мешканців з внутрішніх проблем на зовнішні. І найкращим подразником зовнішніх невдоволень "народних мас" була визначена Україна, яка якраз захотіла вольниці, та може втекти з-під російського диктату у Європу.

План на війну та наступну анексію та окупацію нашої держави був обраний завчасно і без зволікань. Як ми тепер розуміємо, він мав глибоку військову проробку і накопичення зброї, а також включав декілька невійськових стадій: нагнітання напруження між країнами, створення образу ворога, інформаційної "артпідготовки" і т.д.

Тепер видно, як Путін ненавидить нас, українців, як далеко він готовий піти. І що іншого, невоєнного плану подальших відносин з нашою державою він не має.

Отже, можна сказати, що згубні моделі авторитарно-державного капіталізму в Росії та корупційно-олігархічного капіталізму в Україні кожна по-своєму привели наші країни до війни. Росія мала перевести невдоволення свого населення життям у путінській Росії на Україну і втягнутися у знищення "бандерівського ворога".

Україна ж занапастила економічний устрій, довела більшість людей до жебрацького способу життя, розвалила збройні сили, дозволила продажним чиновникам піддати ерозії систему державного управління. Наша країна, як сподівалися у Кремлі, ослабла настільки, що її можна взяти майже голими руками. Ми самі спокусили ворога захопити нас.

Не можна бути настільки безпечними, маючи поруч надмілітаризованого ненажерного гіганта, до того ж ураженого хворобою втрати статусу наддержави і панівного національного положення росіян.

Фото vidia.org

Тільки, на відміну від цього народу, ми не шукали воєнних шляхів для відновлення своєї гідності. Свої проблеми ми зажадали вирішувати власними силами і виходячи з інтересів своїх простих громадян і сповідуючи свої людські цінності.

На жаль, більшість політиків, які стояли на Майдані, пов’язували перемогу революції лише з усуненням від влади Януковича і Партії регіонів, і достатньо швидко забули про громадські інтереси й цінності. Ще одне, засвоєне новою владою від Майдану, – часткова децентралізація урядування, про яке, проте, тільки заявлено. Усе інше практично не вплинуло на їх погляди.

Ейфорія народної перемоги затулила очі "технічного уряду", який не побачив, в якому стані знаходиться країна, і за що в дійсності стояли на Майдані та йшли під кулі люди.

У той же час революція не закінчилася, особливо в очах тих, хто зрісся з Майданом. Цьому завадили як об’єктивні обставини, зокрема, перенос центру революційних подій у Крим і на Схід, так і суб’єктивні явища. До числа останніх треба віднести бажання деяких представників нового керівництва якнайшвидше "загасити" полум’я Майдану.

Гасло, спрямоване на майданівців: "Усі – на Донбас, на захист Вітчизни" - було оманою, адже система національної оборони не мала засобів створення боєздатних підрозділів на базі майданівців, а останні не представляли собою професійно підготовлені військові загони. До того ж, влада не збиралася надати скомплектованим з добровольців батальйонам повноцінного боєкомплекту і важкої зброї, демонструючи цим самим недовіру до революційно налаштованих людей та небажання забезпечити боєздатність нерегулярних військових частин.

Метою було прибирання найвідважніших з головної площі столиці. І прискорене завершення революційних подій.

Фото infosmi.net

Проте, не було у світі революцій, які б мали повне завершення. І у нашому випадку потрібна крапка, яка б окреслила певний результат нашого революційного прориву. Найбільш правильною такою крапкою було б переобрання Верховної Ради за новим демократичним, а не олігархічним виборчим правом, і повноцінний, законодавчо оформлений й організаційно підготовлений процес політичної люстрації в країні.

Це була б риска, за якою починався б мирний еволюційний процес перетворень у державі. І очищення влади, якого прагнули ми і без якого наша гідність не буде відновлена.

"Загасити" полум’я Майдану прибиранням його території – найпримітивніший метод, який повертає нас до совкової психології. З використанням, до речі, совкової ж аргументації.

Ініціатори такого рішення грубо помиляються. Нова "революційна" влада мала б знайти спосіб втілення усього цінного з самочинної народної непокори й громадянської ініціативи, піднятих Революцією гідності. Майдан - це явище не фізичне, а трансцендентне. І святе. Воно буде завжди, незалежно від того, чи будуть згорнуті усі намети на його території.

Майдан став центром громадянського духу і громадянського суспільства. Він кристалізує прагнення народу у його протистоянні з владою, з "системою" у випадках, коли остання скривджує, принижує людей. І він є носієм цілей та цінностей перетворення нашої держави, права, економіки, соціально-культурного стану. Треба подумати про нього не як про інструмент рішення політичних проблем, а як про інститут держави й суспільства.

Зауважу, що гідність людей стає реальною тільки при існуванні громадянського суспільства. А Майдан у широкому розумінні слова є механізмом прискореного творення і ефективного існування громадянського суспільства. Функціонування громадянського суспільства забезпечує і гарантує появу правової держави, яка має прийти на зміну корупційній і безплідній владі.

Існування Майдану, ідеї та цінності якого є і будуть базовими і конституційними для інститутів громадянського суспільства, є гарантією появи правової держави – держави без корупції, розкрадання суспільних багатств, приниження людської бідності. Люстрація суддів, яка у всіх на вустах, є лише невеличким кроком на цьому шляху. Як і люстрація інших органів влади і впливових осіб (наприклад, у ЗМІ).

 

Не помічаючи Майдан і дискредитуючи його, що, на жаль, спостерігається в деяких діях уряду "камікадзе", нова влада стримує розвиток громадянського суспільства, віддаляє нас від правової держави, від верховенства права, від стану людської гідності на українській землі.

Водночас зневага та звіряче ставлення правоохоронців до власних громадян, як це вчергове проявилося, наприклад, підчас побиття міліцією протестантів виступу співачки-маріонетки на пляжі в Одесі 3 серпня, показує, що керівництво правоохоронних органів та виконавчої влади не зрозуміло, заради кого вони функціонують, кому вони служать і задля чого відбулася революція.

З цього також випливає, що Майдан - не дубина, не зброя для залякування, погроз та вибивання тих чи інших уступок у влади. Утилізація ідей Майдану – як наприклад, бажання певних учасників майданівського руху громити будівлі та чинити самосуд - не відбудеться, як би це не робили свідомо чи несвідомо частина майданівців та сторонні особи.

Можна знести намети та відправити їх на смітник, але це не значить, що Майдан закінчився. Він уже змінив суспільство, він ввійшов у всі суспільні процеси, він вказав , які суспільство і держава повинні бути в Україні. І назад шляху нема. Ті у владі, хто цього не розуміють, відстають від темпів життя і стають непотрібними. І скоро це вони відчують фактично.

І ще одне. Оновленню політикуму, задля чого відбувалася революція, сприяло б нове виборче право, за якого депутатів обирали б за відкритими списками, без терміну формальної реєстрації партії-учасника виборів і без майнової застави.

Треба перейти від олігархічної системи виборів до демократичної. Вона буде забезпечувати прискорення реалізації суспільно важливих ідей, і зменшить відставання свідомості депутатів від руху суспільної свідомості - в тому числі, шляхом активного і прямого включення лідерів громадянського суспільства у політичну ротацію. В той же час, така система сприятиме виводу представників затхлої політичної еліти зі сцени владного життя.

Фото ilgiornale.it

Скасування мажоритарної складової виборів має ще одне стратегічне значення. Кого оберуть за мажоритарними округами? – Тих, хто має гроші, бо не фінансував ними ні революцію, ні волонтерську допомогу армії й гвардійцям в АТО. Мажоритаристи потрібні Москві, бо їх колаборалістські партії – комуністична і регіоналів – практично повністю розбиті.

Прикро, що таке право виборців не запроваджено уже з наступної парламентської виборчої кампанії. Хоча тут є своя логіка, зокрема, та, що стара проолігархічна парламентська маса не здатна прийняти демократичний закон, що закриє їй шлях до Верховної Ради наступного скликання.

Можна припустити, що подібне консервування методології виборчого права спричинить невдовзі нову парламентську кризу, виходом з якої буде лише проведення дійсно демократичних відкритих виборів. Можливо, потрібно вже зараз окреслити перехідний період до нової системи виборів - наприклад, дворічний, - протягом якого парламент 2014 року прийме нові законодавчі положення і проконтролює підготовку до переходу на нову виборчу систему.

Підкреслюючи визначальну роль громадянського суспільства у скасуванні данної корупційної і становленні нової правової держави, треба добавити, що таке суспільство виникає не само по собі, не за бажанням влади, масових організацій чи окремих громадян, не є простим продовженням Майдану.

Воно є, як мінімум, продуктом функціонування вільного підприємництва, конкурентної ринкової економіки й укріплення середнього класу як інтелектуального і морального хребта суспільства громадян. Тільки на такій базі розвиваються ефективні громадянські інститути і досягається бажане.

Але примноження вільного підприємництва і становлення середнього класу в нашій країні – поки що недосяжна мета. Вона є недосяжною в умовах корупційно-зарегульованої економіки, в умовах захоплення галузей виробництва і владно-політичних структур олігархами та при постійних фінансових зривах в країні, які вбивають бізнес, заощадження, інвестиції.

Провальне падіння національного виробництва, валютного курсу, кредитної системи, доходів громадян тощо, які відбуваються зараз, вже не сприймаються урядом як катастрофічні і за які він відповідальний. За такої спотвореної економічної етики і  деградуючої економічної динаміки, звичайно, матеріальне укріплення середнього класу і розгортання підприємництва просто виключені.

У деяких найвпливовіших олігархах уряд, на жаль, бачить своїх партнерів, що суперечить і законам, і моралі, і потребам розвитку економіки. Подив викликають призначення олігархів на високі владні посади. Чи влада визнає їх найкращими державними керівниками, чи сподівається на їх благодійні витрати на публічні потреби? Торгувати посадами аморально, а очікувати вправного управління тими, хто не має ні досвіду, ні вищої освіти – наївно.

Хоча, звичайно, можуть бути виключення. І у такій корупційно-олігархічній системі, яка продовжує своє функціонування, немає місця вільним незалежним підприємцям, немає місця конкуренції, не створюються робочі місця. Зараз – аврал.

Капітал вилучається з обороту, а олігархи януковичського клану переводять величезні суми, а також цілі види бізнесу за кордон. І не тільки в Росію, вже помічені сліди бізнес–партнерів регіоналів і у Європі, і у Азії, і навіть у Африці. Багато підприємств зупинено і не тільки через обстріли терористів, а й нестачу фінансів і втрату іноземних ринків – як, наприклад, хімічні корпорації Дмитра Фірташа, які звикли за прихованими схемами отримувати гроші від держави.

Фото radiosvoboda.org

Продовжують свої лихварські й спекулятивні ігри банкіри, практично зупинене кредитування ними суб’єктів господарювання. Правда, тут є й об’єктивні причини, які витікають з охолодженого, пасивного стану реального сектору економіки.

Бачимо також, що продовжують нахабніти забудовники у містах - використовуючи слабкість влади, вони захоплюють землі публічного призначення.

Не дивлячись на загальну депресію, накручують ціни державні органи і монополісти, і цим просто спустошують кишені громадян. В результаті загальмовується економіка та ще глибшим стає реальний дефіцит бюджету та Пенсійного фонду держави.

Загалом, не відбуваються кардинальні зміни, на які очікує усе суспільство, і не знайдені засоби відновлення зростання виробництва.

Вважаю, беззаперечним є висновок про неможливість продовження існування в Україні такого збанкрутілого і відкинутого революцією Гідності суспільного й економічного ладу. Цей лад зазнав краху. І треба почати зміни.

Не можна, виправдовуючись, посилатися на війну – це аморально. Якраз відсутність реформ не дає нам змогу посилити економіку, покращити управління та всебічне забезпечення збройних сил.

Владна система заважає нашому мирному розвитку. Точно так же вона неспроможна організувати сьогодні переможні військові дії та забезпечити їх фінансово і матеріально.

Україна вийде з війни іншою. Старий порядок перестане діяти. Буде нова правова, демократична, сильна й економічно високоефективна держава. Про це потурбується громадянське суспільство і нова політична еліта. Ми повернемо собі назву Україна-Русь.

Точно так же іншою вийде з війни Росія. Треба сподіватися, що наступить кінець євразійської імперії – і як системи авторитарного капіталізму, і як шовіністичної наддержави.

Фото ipress.ua