Лечение дефицитом - передозировка опасна

Вторник, 25 августа 2020, 18:57
Почему Украине важно вернуться к бюджетной консолидации. (укр)
Министр финансов 2018-2020 гг, соучредитель Фонда развития рынка капитала и стартапа "Архидата"


Инновации в действии

У 2014 році, коли я розпочала роботу в Міністерстві фінансів, дефіцит сектору загального державного управління складав 4,5% ВВП, а загальний дефіцит в публічних фінансах (разом з дефіцитом НАК "Нафтогаз") — майже 10%. 

Україна роками до цього витрачала більше, ніж заробляла, а дефіцит покривала запозиченнями, які для нас, як для країни з покращеними в останні роки, але все ще низькими рейтингами, є досить дорогими. 

Тож збільшення дефіциту бюджету більшими темпами, ніж зростання економіки, призвело разом з іншими проблемами до боргу, який складав 80,9% ВВП в 2016 році.

Звісно, водночас в Україні було багато інших структурних проблем: непрозорі і неефективні публічні фінанси, корупція, відсутність верифікації і контролю за видатками, завеликий перерозподіл податків через бюджет, олігархічні монополії та відсутність справжньої конкуренції тощо. 

Але, вирішуючи ці проблеми, дуже важливо розуміти, що саме дефіцит бюджету, коли він зростає, є однією з первинних. 

Тому всі країни, в яких були проблеми з публічними фінансами, проводили консолідацію, якщо хотіли досягти макростабільності і повернутися до економічного зростання.

Зізнаюся, що книгу "Десять уроків бюджетної консолідації" теперішнього голови "Свєдбанку" Єнса Генріксона, видатного економіста і фінансиста, який був частиною команди мінфіну Швеції в ті часи, я за час роботи в Мінфіні неодноразово перечитувала. 

Чи виправданий оптимізм

Тому було особливо приємно, що успіх, якого ми досягли в бюджетній консолідації (і як результат кардинальне зниження частки боргу до ВВП) багато хто порівнював з фіскальною консолідацією, яку Швеція провела в середині 90-х років, коли вийшла на чітке дотримання бюджетних правил.

За попередні п’ять років (з 2015 по 2020) трьом міністрам фінансів, включно зі мною, вдалося зменшити дефіцит бюджету до 2% ВВП. У бюджеті 2020 року мого авторства, ухваленому в листопаді 2019 року, ми запланували, що він залишиться на цьому ж рівні. 

Більше того, у Середньостроковій бюджетній декларації на 2019-2021 роки, яку я як міністр подала до КМУ в травні 2019 року, був чітко прописаний наш план зменшення дефіциту до 1,5% ВВП у 2021 році, а таргетування профіциту як стратегічна мета для публічних фінансів зафіксоване в Стратегії розвитку публічних фінансів.

Зрозуміло, що низький дефіцит є, висловлюючись мовою математиків, необхідною, але недостатньою умовою для здоров’я публічних фінансів. 

Необхідне також повноцінне запровадження середньострокового бюджетування, яке я розпочала і яке було призупинено квітневими "ковідними" змінами до Бюджету-2020, а також реалізація тих заходів, що передбачені у Стратегії реформування системи управління державними фінансами (СУДФ), Стратегії управління державним боргом 2018-2020, Бюджетному кодексі, постановах, наказах.

Однак без утримання дефіциту на низькому рівні і виходу на профіцит для створення резервів на кризові часи інші корисні інструменти не дадуть повноцінного результату, а питання поставатиме не про те, чи станеться погіршення здоров’я в публічних фінансах, а про те, наскільки швидко це відбудеться. 

Тобто збільшений до 298 млрд грн (близько 8% ВВП) квітневими змінами дефіцит бюджету, які дехто з парламентарів чомусь помилково називав секвестром, насправді повинен бути дуже короткостроковим явищем, і в уряді має існувати план якнайшвидшого приведення його до позначки нижче 3%.

Багато критиків нагадають нам про Сполучені Штати Америки та європейські країни, які цього року також через вірусну кризу збільшили свої дефіцити бюджетів, деякі навіть до 10% ВВП. 

Мовляв, якщо їм можна, то і нам теж. Не буду сперечатися, певне зростання дефіциту насправді має логіку для підтримки стану економіки країни в умовах карантину і пов’язаних з ним збоїв в процесах. Але…

По-перше, країни на кшталт США мають рейтинги рівня AAA, тобто позичають кошти для своїх програм під надзвичайно низькі відсотки, що робить їхнє тимчасове збільшення дефіциту майже невідчутним для їхніх публічних фінансів, тоді як для України актуальні відсоткові ставки за ринковими запозиченнями недоступні.

По-друге, ці країни чітко визначили, що таке збільшення є тимчасовим, а кошти будуть спрямовані виключно на пряму підтримку громадян/бізнесів та на охорону здоров’я, а у нас ми чуємо заклики і надалі збільшувати видатки та знижувати доходи бюджету, що означає подальше погіршення загальної ситуації.

По-третє, ці країни десятиріччями живуть за бюджетними правилами, які ми тільки почали запроваджувати, а їхні публічні фінанси є набагато здоровішими, мають вищу стійкість до стресів і налагоджену систему управління кризовими явищами.

Тобто, за медичною аналогією, доречною в ковідний рік, якщо спортивна людина під час вірусної хвороби може дозволити собі багато висококалорійної їжі, щоби швидше одужати, розуміючи, що такий буст енергії прискорить її одужання, то людина з багатьма хронічними хворобами через таке калорійне навантаження не тільки не отримає підсилення для боротьби з вірусом, а й поглибить свої поточні проблеми.

Тому Україна має якнайшвидше повернутися до бюджетної консолідації і зменшення дефіциту. 

Це моя послідовна позиція протягом всіх років роботи в міністерстві, і я вдячна трьом прем’єр-міністрам, головам бюджетних комітетів ВРУ та керівникам Рахункової палати, з якими працювала, що попри дуже складні дискусії під час бюджетного процесу, вони завжди в критичні моменти підтримували позицію про необхідність бути відповідальними з дефіцитом.

Така підтримка критично потрібна Мінфіну зараз, напередодні бюджетного процесу 2021 року, бо українській економіці важливо якомога швидше повернутися до бюджетної консолідації, без якої макростабільність в нашій ситуації не буде стійкою.