Сможет ли "Антонов" привлечь международных партнеров

Среда, 5 февраля 2020, 17:58
Приватизация, кооперация или статус-кво: какое будущее у ГП "Антонов"? (укр)
офицер по коммуникациям и адвокациям Независимой антикоррупционной комиссии


Инновации в действии

Сьогодні одна з найбільш болючих тем для українського авіапрому — це пошук нових партнерів для подальшого виробництва літаків. 

Куди має рухатись авіапром України без Росії?

Тривалий час основним партнером України лишалася Росія.

Це було не лише постачання комплектуючих, а саме глибоке партнерство: виробництво на російських заводах українських АН-148, просування російською лізинговою компанією тощо.

Потім було помітно, що Росія все більше хоче розвивати власний авіапром і не залежати від нас, а 2014 рік остаточно все змінив, і через відповідні зміни у законодавстві підприємства нашого авіапрому співпрацювати з російськими більше не можуть. 

Відтак топ-менеджери  концерну "Укроборонпром", до якого увійшли ДП "Антонов" та ДП "Харківське державне авіаційне виробниче підприємство", стали активно говорити про необхідність знайти для своїх "підопічних" іноземних партнерів, які могли б допомогти з виробництвом і продажем українських літаків.

Гендиректор "Укроборонпрому" Айварас Абромавічус каже, що "Антонов" має величезний потенціал, але для нарощування експорту літаків йому необхідно створити спільне підприємство з однією з провідних світових авіабудівних компаній.

При чому запевняє: про продаж іноземцям не йдеться, виключно про спільне виробництво.

Антонівці не хочуть кооперації з західними компаніями. Чому?

А от самі представники авіа виробників категорично проти. На це у них є кілька осторог.

Перша – підприємства просто продадуть, і партнерство – лише перший крок до цього.

Тим більше, у 2015 році Міністерство економічного розвитку і торгівлі вже пропонувало продати міноритарний пакет акцій "Антонов".

"Антонівці" припускають, що Захід купить "Антонов" виключно для того, аби прибрати конкурента.

Голова "Укроборонпрому" Абромавичус: міністр поклав руку мені на плече і сказав: "тепер у тебе проблеми"

У 2014 році колектив ДАК "Антонов" (тоді було близько 15 тис. чоловік) готовий був ініціювати перетворення підприємства з державного в "народне", випустивши 40 мільйонів акцій, аби "роздати їх громадянам України і позбутися опіки уряду".

Окрім цього представники галузі переконані, що всі ніші вже давно зайняті й ніхто не буде співпрацювати з конкурентом.

"Підприємства України вимушені конкурувати на міжнародному авіаційному ринку з авіабудівними компаніями провідних країн, які фактично вже поділили ринок літаків у світі, і цей ринок став монопольним для них. Сторонніх гравців вони туди не дуже охоче пускають", – зазначав начальник відділу корпоративних прав, інвестицій та нормотворчої діяльності ДП "Антонов" Дмитро Дем’яненко. 

Тому для "Антонова" єдина прийнятна схема – це аби уряд профінансував заміну російських комплектуючих (самостійно держпідприємство буде заробляти на це занадто довго (потрібно понад 200 млн доларів), і щоб "Укроборонпром" шукав покупців на нові літаки, а саме підприємство зосередилося на розробці і виробництві.

"Укроборонпром" перекладати на себе фінансування не готовий. 

"Галузь потребує державного лобізму. Але і авіабудівники повинні відповідати вимогам сучасного маркетингу, адекватно оцінюючи закони інвестиційних процесів. Я бачу різницю в сприйнятті цих питань на рівні керівництва "Антонова" і трудового колективу.

Колектив розраховує, що літаки і далі продаватимуть президенти. А поки цього не відбулось, там готові отримувати зарплату просто за вихід на роботу і причетність до легендарної марки", – заявляв Роман Бондар, який нині обіймає посаду заступника голови "Укроборонпрому".

То веде Україна переговори про партнерство з західними партнерами? 

Схоже, що у цій активній дискусії і "Укроборонпром", і "Антонов" дещо захопилися. З’ясовуючи безумовно важливі позиції, вони не можуть повноцінно сконцентруватися на роботі із потенційними партнерами.

Це стосується не тільки сьогоднішніх очільників державного підприємства і державного концерну.

Хроніка пікіруючої галузі, або Як Україна втрачає літакобудування

Багато американських компаній сприймають "Антонов" за російське підприємство.

Відтак самі ініціювати співпрацю не будуть, бо не можуть співпрацювати, якщо є ризик передачі західних технологій санкційним державам — Держдеп США це жорстко контролює. 

Проте, наскільки я знаю, предметних розмов щодо кооперації "Антонова" з тим таки Boeing просто не було.

Не хочу нікого образити — спілкування різного рівня менеджерів відбувалося, свої "цеглинки" закладалися, але йдеться все ж-таки про більше.

Можна пояснювати це тим, що майданчик для партнерства лише готується, адже без корпоратизації підприємства ні про які угоди не може йти мова.

Та й у "Антонова" є багато питань до самого процесу корпоратизації. Але насправді попередні переговори теж мають бути, щоб розуміти подальші перспективи.

Недовіра до конкурентів зрозуміла. Але з іншого боку, світова практика така, що виробництво не зосереджено в одній країні й майже всі компанії працюють в кооперації.

У проекті Airbus A400 задіяна Туреччина, яка має в ньому (не в доданій вартості) кілька відсотків.

На заводі під Анкарою виготовляють циліндричні частини фюзеляжу. Airbus обирав обладнання для виготовлення деталей із заготовок, що прибувають із Тулузи, і контролює процес виготовлення. 

Про відмову від власних розробок не йдеться – такий сценарій допоміг би й нам отримати додаткові кошти на них.

Звісно, це не означає, що Україна не має витрачатися на участь – не варто чекати, що інвестори самі все принесуть на таці.

Тим не менш, чому ми не можемо припустити, що Україна могла б стати частиною західного проекту, якщо запропонує зі свого боку вигідні умови?