Дефолт і революція?

Четвер, 20 жовтня 2011, 10:33
Україна впритул наблизилася до 130 мільярдів доларів державного та корпоративного боргу, що дорівнює ВВП країни. Інакше кажучи, рік ніхто не повинен отримувати платню за свою роботу, а підприємці - прибуток.
Марко Олівенський, кандидат економічних наук

За наявності сприятливих економічних умов Україна за 15-20 років могла б розрахуватися зі значною часткою свого боргу. Але нещастя не ходить поодинці. Світова фінансово-економічна криза, яка знову розгортається у світі, не залишає українцям такого шансу.

В подібних умовах треба було ще два роки тому відмовитися від думки про масову побудову інфраструктурних об’єктів і зосередити власні та залучені ресурси на швидкому зростанні видобутку газу, зростанні обсягів машинобудування та сільського господарства.

Це хоча б вирішило першочергові нагальні потреби населення, які ще раніше були більш-менш "вмонтовані" в загальний соціально-економічний механізм розвитку країн "старого світу" Європи.

Такий підхід дав би поштовх ланцюговому зростанню певних галузей економіки. Це призвело б до зростання фонду оплати праці, Пенсійного та інших соціальних фондів, а також фондів розвитку за рахунок прискореного наповнення державної скарбниці.

Наразі про це вже пізно казати: корабель української економіки при владі ПР пливе шляхом "інфраструктурного" будівництва, де легше красти бюджетні кошти, але який вже привів економіку та соціальний розвиток держави у безвихідь.

Гостро незадоволені нинішньою владою чорнобильці, афганці, вчителі, лікарі, вчені, військові, пенсіонери, малі підприємці, інші верстви населення, в тому числі і на "диво" в першу чергу в регіонах колишньої широкої підтримки нинішньої влади.

Про що йдеться, окрім підвищення доходів населення?

Наприклад, в Києві з фактичним населенням у 5 мільйонів осіб та найвищою в країні зарплатою квартири купує лише 0,1% населення. В розвинених країнах цей показник дорівнює не менше 4%, або у 40 разів більше. На Сході України цей показник ще нижчий - 0,05%.

Тому невдоволення населення діючою владою переросло певні територіальні кордони і стало масовим. Тим більше, що за прямим розпорядженнями Президента місцева влада продовжує роздавати безплатне житло "своїм" народним депутатам та міністрам.

Саме так було і за радянських часів, які, нібито, пішли у небуття.

Інший аспект життя. Користувачів Інтернету стає дедалі більше. В Україні - це вже кожний третій. І приховувати зростаючу економічну нерівність населення стає все складніше. Тому протести та страйки охопили східні, південні, північні та центральні регіони України.

А наразі ще і 82 інші країни світу, в тому числі всі розвинуті.

Як свідчить досвід історії, в тому числі новітньої, виходом з цього становища є соціальна революція чи створення режиму тоталітарної влади. І те і інше відкидає економіку на роки назад. А в українському варіанті все це ускладнюється ще й величезним боргом.

На відміну від Греції ЄС не прийде на допомогу Україні, бо по-перше, вона не член Союзу, по-друге, подібна спроба просто поховала б це штучне міждержавне конфедеративне утворення.

Тому ЄС різними шляхами та за допомогою суто формальних кроків створює враження ходи назустріч Україні, як географічно європейській державі, в той час як насправді ЄС просто боїться економічного зближення з проблематичною країною.

Для економістів це беззаперечний факт.

З другого боку, і Україна не має іншого шляху розвитку. Хода назустріч авторитарній Росії, яка намагається відтворити Російську імперію з суто економічних причин, призвела б до гарячих обіймів "старшої сестри", які б остаточно придушили українську економіку.

Адже нинішня Російська імперія, на кшталт минулого, побудована на економічних інтересах вузького кола "родини", на чолі якої стоїть колишній співробітник КДБ та ФСБ і корумповані чиновники, які в котрий раз обманюють пересічних росіян.

В намаганні утримати Україну в колі свого політичного та економічного впливу російські можновладці не жалкують грошей.

Таке вже було у 2003-2004-х роках, коли ФСБ Росії переправляло з "галеристом" Маратом Гельманом кошти на орендований СДПУ(О) 14 поверх будівлі "Київмісьбуду" по вулиці Суворова 4/6, де був розміщений тіньовий центр політичного впливу на українські ЗМІ.

Зараз цей вплив продовжується. Але його акценти перенесені на русифікацію населення з таким, як і 7 років тому, кошторисом витрат на відомих нардепів ПР. Але зі зміною Президентом політичного вектору на Захід, останні опинилися в складному становищі.

У той же час фракція ПР в парламенті та уряд на чолі з Президентом підтримують хибний для України шлях економічного та політичного розвитку, бо це є матеріальним підґрунтям їх заможного існування та можливості подальшого грабування країни.

На жаль, економічні результати владного панування ПР вкрай сумні, а фінансовий дефолт країни став фактором майже повного гальмування соціального розвитку України. Відповідно до цих чинників, насування революційної ситуації в Україні прискорилося.

Штурм ВР України афганцями та чорнобильцями, а також загальноукраїнський протест 14 жовтня – найкраща ілюстрація банкрутства соціально-економічної політики ПР та її лідера, який, попри єдність з однопартійцями намагається гарно виглядати.

Розгубленість ПР, як і її бажання ще довго залишатися при владі, очевидна.

Саме для цього і посилюються правоохоронні органи, які за думкою можновладців в змозі утримати країну від соціальних потрясінь. Але в основній своїй масі пересічні правоохоронці – теж частина народу, який публічно висловлює своє невдоволення владою.

У 2004 році правоохоронці переходили на бік протестуючих. В критичну годину вони і зараз зроблять те ж саме. Бо вони належать до незадоволеної більшості. І це об’єктивно тому, що з економічної точки зору інтереси меншості та більшості мають різний векторний напрям.

І останнє. З точки зору світової історії фінансовий дефолт і передреволюційна ситуація в Україні не є кінцем світу. Вони просто відображають переломи економічного розвитку, які невідворотні, і які в різні часи були в різних країнах світу.

Тому і зараз не треба дуже лякатися дефолту та революції, тому що невдовзі влада партії регіонів і сама ПР підуть у небуття. Треба тільки трохи допомогти їм піти туди якомога скоріше.