Олексій Блінов для ЕП:
Шлях до СОТ: побудовано благими намірами™

"Виявили слабкість. А слабких – б'ють"
Володимир Путін

Ще не встигли відсвяткувати довгоочікуване підписання двостороннього протоколу України з Киргизстаном, як наш вистражданий процес вступу до СОТ наштовхнувся на черговий "сюрприз". Європейський Союз висунув вимогу, як це офіційно названо, "перегляду режиму експортного мита". У перекладі на людську мову з бюрократичної – пришвидшення відмови від експортних мит.

Як закалявся брухт, або СОТ понад усе

Тут потрібно згадати, що питання експорту брухту впродовж кількох років було основною та найзапеклішою (гарячіше хіба що було у "автомобілістів") ареною боротьби українських лобістів від бізнесу за кращі умови вступу до СОТ. Наші металурги, які формують значну частину економіки та експорту і для яких брухт чорних металів – стратегічна сировина, забезпечили блокування трибуни влітку 2005 року. Наприкінці 2006 року, коли вже стало зрозуміло, що змінити вони вже нічого не можуть, а очевидні вигоди від вступу до СОТ віддаляються, українська металургія "дала добро", і все було проголосовано. (Додатковою "морквиною" слугувала обіцянка ЄС розпочати переговори про зону вільної торгівлі відразу після нашого вступу до СОТ).

Дали добро металурги і навесні 2007 року, коли терміни зниження ставок експортного мита на брухт скоригували у бік пришвидшення під технічним соусом "рік членства у СОТ" замість "рік після року вступу до СОТ". Найімовірніше, цю правку внести попросили наші західні партнери, невдоволені якістю перекладу такого тяжкого слов’янського визначення часу (а може, слов’янської хитрості?). У будь-якому разі, результат редагування перекладу – кілька місяців часу. Того самого часу, який гроші.

Отже, 31 травня 2007 року (коли Верховна Рада вже "пакувалася" на передвиборчий відпочинок перед перевиборами) народні обранці у фантастичному для новітньої історії України пориві одностайності проголосували без зайвих "формальностей" 11 законопроектів для СОТ.

Потім всі почали чекати. Дострокових виборів і киргизів. Дострокові вибори виявилися невідворотними, а от киргизи аж ніяк не хотіли "ламатися". Сплатіть 27 мільйонів доларів США зранку – ввечері протокол, увечері долари – зранку протокол, але 27 мільйонів – уперед! А киргизів так просто не переговориш: у них-от і досвід кольорових революцій тепер не біднішій за нас.

І дотисли. Реноме збережено: гроші назвали гуманітарною допомогою. Звісно, від цього їхня кількість жодним чином не змінилася.

Романтизм у односторонньому порядку

Отже, всі протоколи підписано. Всі закони давно ухвалено. Уряд обережно говорить про якісь дрібниці, "котрі потрібно вирішити на експертному рівні". Але у нас же свято! Ми кожного року ставили наперед нереальні дати вступу, а тут є навіть можливість пересунути оголошений термін "початок 2008 року" на "принципове рішення СОТ у грудні 2007 року". І президент уже називає таке рішення "найкращим подарунком для України на Різдво".

І ми отримали подарунок, але трохи інший. Після років суперечок із Киргизстаном (який на експертних обговореннях економічних проблем як тільки не демонізували) виявилося, що претензії є у "зоні друзів" – у Європейському Союзі. (З яким ми підписали двосторонній протокол ще на початку 2003 року).

У нашій українській міфології ми звикли відводити ЄС місце позитивної, якщо використовувати толкієнівські терміни, "ельфівсько-єдинорізької" сили. Вони бажають нам добра, ми прагнемо до їхнього казкового краю. Проте у світовій торгівлі добрих справ нема. Як говорив Черчилль, тільки національні інтереси. Виражені у грошовій формі. Подивіться на бійки у рамках СОТ. Якщо homo homini lupus est (людина людині – вовк – лат.), то країна країні – конкурент (що гірше за вовка).

Хоча європейського сталевого гіганта і поглинула імперія пана Міттала, відповідні виробничі потужності не перестали бути європейськими. Там працюють європейські працівники, вони сплачують податки у ЄС. Їм потрібен брухт (що більше, поширеним на Заході електродуговим потужностям критично потрібен брухт). З іншого боку, їм не треба наш метал замість свого. А вступ до СОТ означає автоматичне скасування відповідної квоти.

Імпортні мита ми вже понизили. Так чому ж ЄС має робити нам подарунки на Різдво? Згадаємо безвізовий режим для громадян Болгарії та Румунії. Якщо подарунки у Європі і роблять, то радше для ЄС.

Щедрість як ширма для слабкості

Який же можна зробити висновок із цієї невтішної історії? Ми вже маємо відкриту економіку і живемо у глобальному світі. І це не красивий вислів гарвардських професорів. Це – реальність, де панують жорсткі закони конкуренції. І не місцевої, "кайдашевої" конкуренції, а глобальної, надпотужної.

Вони не конкурують за місця у нашій Верховній Раді, тому у політиці ми нормально почуваємо себе в атмосфері романтизму та

Висновок другий – нам "нема чим крити". Українська сторона абсолютно не має під рукою жодних можливостей відповіді на вимоги партнерів. Це показав і процес СОТ, де ми відступали перед багатьма – від США і ЄС до Киргизстану, і газові переговори, де за останні кілька років окрім ідеї підвищення тарифу на транзит у відповідь нічого так і не придумали.

Кожна поступка – свідчення тотальної слабкості наших позицій на зовнішньоекономічній арені. І що складнішими ставатимуть ці переговори, то потужнішими будуть наші поступки. Високий потенціал і привабливість України досі залишаються радше предметом гасел і мантр, ніж реальними речами. Тобто ми не готові відстоювати свої інтереси у світі реалій глобальної конкуренції. І який добрий учитель нас навчить? Якщо і навчить, то не у подарунок.