Концепція національного податку

Національний податок - це система процентних ставок, якими обкладаються всі грошові потоки, що проходять через банківську систему країни. Це ставки податкового вилучення і податкового відшкодування, які автоматично, у міру проходження коштів через банківські рахунки підприємств формують бюджетні трансакції. Таким чином, будь-який рух грошей по розрахунковому рахунку господарського суб'єкта супроводжується одночасним приростом або зменшенням доходів держбюджету.      

Наприклад, якщо підприємство одержало на свій розрахунковий рахунок якусь грошову суму, то її частина, припустимо - 15%, автоматично знімається банком у дохід державного бюджету. Якщо підприємство переказало гроші зі свого розрахункового рахунку іншому господарському суб'єктові, то на рахунок підприємства автоматично зараховується відсоток від суми зробленого переказу, наприклад, 13%.

Кількісні значення податкових ставок визначаються політикою держави й темпами росту економіки. Розрахунки на моделі показують: коли платять всі, ці цифри невеликі. Але принциповим моментом є те, що податкова ставка, при зарахуванні грошей на розрахунковий рахунок (у нашому випадку 15%) вище ставки бюджетного відшкодування при переказі грошей з розрахункового рахунку (13%). Це означає, що держава фактично одержує в бюджет податок з обігу по ставці 2% (15% - 13%).

Застосовуючи погоджену пару ставок, ми одночасно маємо не тільки податок з обігу, але й варіант податку на додану вартість. Дійсно, знімаючи в бюджет 15% з будь-якої суми, що надійшла на розрахунковий рахунок підприємства, ми фактично перераховуємо в бюджет ПДВ по ставці 15%. З іншого боку, зараховуючи на розрахунковий рахунок 13% від суми, переведеної на рахунок  іншого господарського суб'єкта, ми  фактично маємо бюджетне відшкодування ПДВ. Головне достоїнство концепції національного податку - це неможливість відшкодування фіктивного ПДВ. Адже відшкодування виникає тільки при фактичній оплаті товару на розрахунковий рахунок іншого господарського суб'єкта. Але в той момент, коли гроші, надходять на розрахунковий рахунок цього суб'єкта, вони автоматично попадають під податкові ножиці по ставці 15%.

При цьому видатки бюджету не тільки перекриваються його доходами, але й дають мінімальний приріст в 2%.

А як бути з покупкою товару за готівку?

При будь-якій системі оподатковування доходи, які виникають у наявному грошовому обігу, погано контролюються й левова їхня частка залишається в тіні. Але майже всякий бізнес, де фігурує готівка, десь обов'язково перетинається з безготівковим грошовим обігом. І  якщо встановити особливі процентні ставки в точках переходу безготівки у готівку й навпаки, то можна нанести простий, але відчутний удар по тіньових доходах і трансформувати їх в офіційні.

На нашу думку, при знятті з рахунку готівки, незалежно від їхнього цільового використання, ставка бюджетного відшкодування повинна бути нульовий. Що це означає?

Це означає, що купивши товар за готівку, наприклад у населення, підприємство не одержить бюджетного відшкодування. І для того, щоб продати цей товар без збитків, воно буде змушене "нарахувати" на ціну товару ПДВ. Тому що при продажі товару й надходженні грошей на розрахунковий рахунок підприємства автоматично буде знято податок по ставці 15%.

Якщо ж готівка не буде спрямована на закупівлю товару, а виплачена як доходи фізичних осіб, то нульова ставка бюджетного відшкодування при знятті готівки буде означати автоматичну сплату прибуткового податку в бюджет по ставці 13%.

Все це означає, що національний податок працює не тільки як податок з обігу, не тільки як податок на додану вартість, але і як податок на доходи фізичних осіб.

Більше того, він одночасно виконує й функції податку на прибуток. Якщо  грошові доходи підприємства перевищують його  грошові видатки, то це перевищення буде обкладатися податком по ставці 15%. Це й буде частка держави в приросту вартості суспільного продукту в процесі економічного росту.

Розглянемо схему функціонування національного податку більш докладно.

Коли підприємство відкриває в банку розрахунковий рахунок, воно зобов'язано відкрити ще три спеціальних рахунки: транзитний, фіскальний і рахунок готівки. Ці чотири рахунки становлять стандартний пакет рахунків. Додатково, при необхідності, підприємство може відкрити валютний, депозитний і позичковий рахунки.

Проведення здійснюються в такий спосіб. Розрахунковий рахунок листується з фіскальним рахунком, транзитним рахунком і рахунками третіх осіб (продавців і покупців) у національній валюті.

Фіскальний рахунок - це рахунок, на який автоматично надходять всі податкові зняття й відшкодування при адмініструванні національного податку. Цей рахунок може бути відкритий не тільки в обслуговуючому банку, але і як індивідуальний фіскальний рахунок у банку державного казначейства, що наочно й оперативно у режимі on-line показує внесок кожного підприємства в державну скарбницю. Фіскальний рахунок може мати субрахунки для контролю податкових надходжень не тільки з розрахункового рахунку, але й з валютного рахунку й рахунку готівки.

Транзитний рахунок є внутрішнім рахунком підприємства. Через нього проходять прямі й зворотні перерахування грошей з розрахункового рахунку на  валютний, депозитний і позичковий рахунки й рахунок готівки. Всі платежі, які проходять через транзитний рахунок мають нульові процентні ставки податку й відшкодування. Цей рахунок потрібний для забезпечення контролю, щоб відокремити платежі по стандартних ставках (15% і 13%) від інших платежів, ставки по яких відхиляються від стандарту.

Рахунок готівки - це рахунок, через який проходять всі зняття й надходження готівки. Зняти готівка в банку безпосередньо з розрахункового рахунку - неможливо. Ці гроші повинні бути проведені через транзитний рахунок на рахунок готівки й зняті при нульовій ставці бюджетного відшкодування. Під готівкою ми тут також розуміємо переклади на персональні платіжні картки й особисті рахунки фізичних осіб.

Що стосується надходження готівки в банк, то податкову ставку можна встановити на 2-3% вище, ніж при надходженні безготівкових, тобто 17-18%.  Адже реалізація товару за готівку в класичному варіанті має на увазі роздрібну торгівлю. А роздрібна націнка, як правило, вище оптової. І саме в роздробі багато держав застосовують додатковий податок із продажів.  

"Дискримінація" готівки - це наступ на тіньовий грошовий обіг. Значні суми готівки змушені будуть "засвітитися" і пройти через банк.

По-перше, оптовикам стане менш вигідно продавати товар за готівку, тому що більш високий відсоток податку з обігу треба віддати державі. Або прийдеться продавати його за готівку за більш високою ціною. І точно не надавати знижку, що сьогодні надається фактично за рахунок держави, тому що хтось десь примудряється недоплатити якісь податки.

По-друге, той, хто платить за товар готівкою, буде купувати не тільки за більш високою ціною, але й не одержить бюджетного відшкодування, а тому буде мати й менш конкурентні ціни.

Тепер про валютний рахунок. Ставки податку й відшкодування тут можуть бути нульовими, або встановлені на рівні 1-2%. Це означає, що імпортер товару змушений буде продавати його як мінімум на 15% дорожче, тобто "нараховувати ПДВ" при продажі товару на внутрішньому ринку. А при одержанні оплати за товар ПДВ буде автоматично  перераховуватися в бюджет. 

Ця ж система також гарантує автоматичне відшкодування ПДВ експортерам. Якщо валютні надходження не обкладаються податком по ставці 15%, то це рівнозначно автоматичному відшкодуванню ПДВ із бюджету без тривалої бюрократичної процедури.

Концепція національного податку спрощує залучення іноземних інвестицій в економіку. Так ввіз технологічного устаткування з-за кордону не потребує додаткових коштів на оплату ПДВ. Це полегшить роботу з давальницьких схем і підсилить інтеграцію національної економіки у світове господарство. Більше того, українські компанії одержать офіційну можливість зайнятися світовою торгівлею, скажемо купувати товар у Китаю й продавати його в Польщі. З позиції іноземного капіталу наша податкова система також буде функціонувати як свого роду офшорна зона. А це особливо важливо для країн, що розвиваються.

Що стосується позичкового й депозитного рахунків, то вони мають нульові ставки податку й відшкодування. Всі рухи по цих рахунках здійснюються тільки між банком і підприємством, і будь-які трансакції із третіми особами заборонені.

Концепція національного податку передбачає певні "настроювання" національної  банківської системи. Кожний вид банківського рахунку одержить певний "ідентифікаційний" код. І комп'ютер пропустить платіж тільки при відповідній його ідентифікації.

Починати можна з невеликих ставок. Уводити паралельно з діючими податками при деякому зниженні останніх.

Податковим адміністратором, що здійснює податкові платежі на основі використання спеціальних програм, повинен стати банк.

Система національного податку здається радикальною в порівнянні з існуючою практикою. Але хіба сучасне суспільство радикально не відрізняється від того, котре було сто й навіть п'ятдесят років тому? Наша пропозиція опирається на сучасний рівень розвитку банківської, грошової системи й комп'ютерних технологій. Сьогодні можна створити територіально організовану структуру банківських серверів і спостерігати динаміку доходів державного бюджету, а відповідно й всієї  економіки в режимі он-лайн.

Більше того, можна піти ще далі. Якщо зробити кодифікацію банківських рахунків у галузевому розрізі, то можна відслідковувати динаміку галузевої структури економіки.

Оподатковування на основі реальних грошових потоків, а не паперових звітів, робить національний податок загальним і неминучим. Його введення розширить оподатковувану сферу економічної активності й дозволить установити більш низьку податкову ставку для всіх платників податків. Що у свою чергу буде новим потужним фактором макроекономічного росту.