Чи є премії Коболєва загрозою реформі корпоративного управління? Частина 5

Продовження. Це – частина п’ята нашого матеріалу про преміювання колишнього керівника "Нафтогазу" Андрія Коболєва за стокгольмські арбітражі проти "Газпрому" та їх аналізу з точки зору корпоративного управління.

У частині 1 ми докладно пояснили, як виникли ці арбітражі, які рішення приймав стокгольмський Трибунал, та які саме премії за це було виплачено. Зокрема, Коболєв отримав 23 млн дол (половину премій на всю команду "Нафтогазу"), а також особливі умови – виплату останньої частини премії йому було забезпечено банківською гарантією.

У частині 2 ми розповіли про те, що "Нафтогаз" ще у 2018 році знав про спірність рішення щодо стокгольмської премії Коболєва з точки зору його законності, а на початку 2022 року суд остаточно встановив, що цю премію було виплачено у порушення Постанови Кабміну №859.

У частині 3 ми показали, що незважаючи на наявні матеріали ВАКСу, без відповіді все ще залишається одне з ключових питань: чи було в рамках рішення наглядової ради визначено конкретний розмір премії Коболєва? Однак, як показує наш аналіз, якою би не була відповідь, відповідальність за це рішення несуть як члени наглядової ради, так і Коболєв.

У частині 4 ми пояснили, що з точки зору корпоративного управління не менш важливим є питання, чи заслужено отримав Коболєв майже половину всієї стокгольмської премії. Вся наявна інформація вказує на те, що наглядова рада, по суті, надзвичайно щедро преміювала Коболєва просто за те, що він був керівником компанії.

У цій же, п’ятій частині, ми розберемося у тому, хто насправді зробив такий екстраординарний внесок у стокгольмскую перемогу. Це важливо, щоб зрозуміти, чи проявила недбалість наглядова рада, ухвалюючи рішення щодо премій – адже й сьогодні цілком можна перевірити, хто реально виграв арбітраж, і якою була роль Коболєва та інших фігурантів.

Хто вів арбітраж

Зараз захист Коболєва змушений зміщувати акценти – ніби саме Коболєв виграв арбітраж у Стокгольмі. При цьому, виглядає так, що це робиться не стільки для того, щоби показати внесок колишнього голови НАКу, а щоби відбитися від аргументів НАБУ у кримінальному провадженні та переконати, що премії Коболєва за Стокгольм були заслуженими.

Після перемоги "Нафтогазу" у Стокгольмі у 2018 році, а також після переговорів із Путіним у Парижі у 2019 році, у публічному доступі вже була велика кількість інформації про те, як було виграно цей арбітраж. 

Всі ці джерела вказують на три ключові фігури з боку "Нафтогазу" – Юрія Вітренка, який відповідав за весь арбітраж, Ярослава Теклюка, який відповідав за юридичну частину питання, та Олександра Веденєєва, який відповідав за економічну аргументацію та розрахунки. З інформації у публічному доступі будь-яка ключова роль Коболєва в арбітражі не читається взагалі.

До речі, цілком можливо, що саме Вітренка, Веденєєва та Теклюка має на увазі й НАБУ, коли говорить про "трьох ключових осіб". Але, оскільки НАБУ не називає імен цих осіб, це дозволяє Коболєву наполягати на тому, ніби це він є однією з таких осіб.

Для початку, із публічної інформації відомо, що офіційними представниками "Нафтогазу", як сторони арбітражу, були Вітренко та Теклюк. 

Перший із них так описував процес арбітражу у великому спецпроєкті на "НВ": "Формально "Нафтогаз" на процесі представляють дві людини з рівними правами – Ярослав Теклюк і я. Я відповідаю за результат арбітражу в цілому, а Ярослав – суто за юридичні питання. Тобто його компетенція – це питання "по формі", а моя – "по суті""

Теклюк у тому же спецпроєкті розповідав, що він "погоджував усі процесуальні документи перед подачею до трибуналу та приймав рішення щодо погодження юридичних рішень і дій у рамках арбітражів (наприклад, вибір арбітрів, вибір і призначення голови трибуналу та безліч інших)."

"НВ" зазначило, що партнером спецпроєкту є Вітренко [тобто, імовірно, проєкт був комерційним та оплачувався самим Вітренком], … а думки і оцінки, опубліковані в матеріалах проєкту, можуть не збігатися з позицією "Нафтогазу" та редакції "НВ". Проте щодо цієї інформації "Нафтогаз" ніколи не висловлював публічних зауважень.

Окремо звертаємо увагу, що йдеться не про будь-які заяви чи оціночні судження Теклюка та Вітренка, а про конкретні факти. "Нафтогаз" на момент виходу згаданого спецпроєкту очолював Коболєв, і якби ці факти були неправдивими, то легко міг би їх спростувати – але не спростував.

Коли "Нафтогаз" очолював уже Вітренко, відповідну інформацію було озвучено від імені компанії у додатку до річного звіту за 2021 рік, із зазначенням документів, на підставі яких саме Вітренко відповідав за арбітраж:

"Андрій Коболєв не керував цим проєктом особисто і безпосередньо. Керівником цього проєкту з боку Компанії був Юрій Вітренко… [відповідно] до наказів про розподіл обов’язків між керівництвом Компанії [реквізити наказів]… Він же, а не Андрій Коболєв, був офіційним представником Компанії у цьому арбітражі".

Ймовірно, саме тому попередня наглядова рада "Нафтогазу", яка діяла до листопада 2017 року, коли приймала рішення про найперші премії за Стокгольм у 2017 році, зазначила, "що розмір премії голові правління [Коболєву] має бути на рівні премій Директора з юридичних питань [Теклюка] та Головного комерційного директора [Вітренка]".

Нагадаємо, що відповідно до нашого аналізу, результатом діяльності або бездіяльності наступної наглядової ради було отримання Коболєвим половини від суми премій на всю команду.

Отже, попередня наглядова рада – а це був інший склад, ніж у 2018 році – переймалася питаннями індивідуальних внесків членів команди "Нафтогазу" у Стокгольмську перемогу і виокремлювала Вітренка та Теклюка, які навіть не були членами правління.

Це ще раз підтверджує те, що посада голови правління "Нафтогазу" жодним чином не може означати, що саме Коболєв зробив найбільший вклад у цю перемогу.

Публічна інформація

Ще у березні 2019 року "НВ" випустило згаданий вище спецпроєкт "Нафтогаз проти Газпрому" (схоже, до річниці стокгольмської перемоги), у якому детально викладено історію арбітражу.

У цих публікаціях Вітренко розповідає від першої особи, що у 2014 році радив компанії працювати над альтернативними поставками газу з Європи, висловлював свою точку зору стосовно позовних вимог в арбітражі проти "Газпрому" за контрактом на поставку газу, а також бачив необхідність почати арбітраж і за контрактом на транзит газу. 

Спочатку він розробляв стратегії, давав поради і брав участь у найважливіших переговорах, після чого Коболєв запросив його взятися за відповідний напрямок роботи.

ЗМІ цитували заяви Вітренка про те, що "за результат зміни у комерційних відносинах з "Газпромом", зокрема за результати комерційного арбітражу в цілому відповідав [він] особисто". Вітренко навіть запустив власну бібліотеку, у якій докладно розповідав про арбітражі, а також заявив, що Коболєв тут мало чим був корисним.

Хтось міг би сказати, що наш аналіз спирається здебільшого на інформацію самого Вітренка – але факт у тому, що для повноти аналізу ми взяли всю інформацію, наявну на той момент. Іншої інформації просто не було, а наявну – ніхто не спростовував.

Більше того, саму цю інформацію можна було би назвати суб’єктивізмом, але матеріал ще у 2020-2021 роках перевірив авторитетний Центр економічної стратегії (ЦЕС), який надав офіційний висновок не лише про те, що "використані публічні дані [та] проведені розрахунки є правильними", але й про те, що "висновки, зроблені на основі даних та розрахунків, є логічним та обґрунтованими". 

Звичайно, ЦЕС не перевіряв особистий внесок Коболєва, Вітренка чи інших у стокгольмську перемогу. Проте, не могло не впасти в очі, що найдокладніше з усіх у питанні розбирається Вітренко.

Отже, якщо спиратися на всю наведену публічну інформацію, то вирішальний внесок від команди "Нафтогазу" у перемогу зробили Вітренко, Теклюк та Веденєєв. Іншої інформації до початку судового процесу у ВАКСі у січні 2023 році не було. І якщо це було не так, то чому Коболєв, який був керівником Вітренка на той момент, цього ніколи так і не спростував?

Щойно ж розпочався процес над Коболєвим, захист почав розвивати лінію, що "Коболєв виграв Стокгольм", але зараз ця аргументація сильно дисонує зі всім, що було відомо раніше, бо раніше про це ніхто не казав.

Фільм, книга та офіційні комунікації "Нафтогазу"

У 2019 році на замовлення Федерації роботодавців нафтогазової галузі (ФРНГ) було знято документальний фільм #Стокгольм та видано книгу під однойменною назвою. Фільм і книга оповідають історію арбітражу, і в цьому арбітражі від команди "Нафтогазу" є три головні герої – Вітренко, Веденєєв та Теклюк.

Один з нас пам’ятає, як тоді здивувався, що не побачив ані на презентації фільму, ані у самому фільмі Коболєва, а у титрах було скромно зазначено: "Також свідками з боку Групи Нафтогаз були: Андрій Коболєв, Антоніна Марченко, Вадим Фролов. Вони відіграли важливу роль у цій спільній перемозі". Тобто не вирішальну або "екстраординарну". Не на пів премії. Просто важливу.

Звичайно, можна списати це на конфлікт Коболєва та Вітренка, який у 2019 році уже набрав обертів. Але знову, якщо Вітренко, Веденєєв та Теклюк не є головним творцями цієї перемоги, то чому на це промовчав "Нафтогаз" чи сам Коболєв, який мав у розпорядженні величезну комунікаційну службу компанії та шалені бюджети на піар?

Адже він і сам на той момент отримав уже близько 10,5 млн дол., або майже половину від загальної премії на всіх співробітників, і розраховував отримати ще 12,45 млн дол., або ще майже половину від другої частини загальної премії всім співробітникам. Виходячи як із логіки вище, так і з заяв Коболєва сьогодні, він мав би пояснити суспільству свій внесок в перемогу.

Адже це була епохальна перемога – чи не найбільше досягнення "Нафтогазу" за всю історію його існування – яке до того ж визначило прибутковість компанії у 2017 році. Презентуючи річний звіт компанії за 2017 рік, Коболєв назвав це "[одним] із головних підсумків нашої напруженої чотирьохрічної роботи", а також підкреслив:

"Перемога в арбітражних провадженнях проти "Газпрому" стала головним фактором прибутковості групи у 2017 році – "Нафтогаз" отримав найбільший за свою двадцятилітню історію чистий прибуток: 39,4 млрд грн (в 2016 році 17,8 млрд грн). Без позитивного ефекту арбітражу по справі щодо транзиту газу Група понесла б чистий збиток у розмірі -7,4 млрд грн.

Останнє речення є особливо важливим. І тут постає питання до Коболєва, а також членів наглядової ради, які мали оцінювати його внесок загалом – як вони оцінюють внесок Коболєва у цей результат? Чи вважає Коболєв так само, що всі рішення з управління компанією приймались особисто ним, а вся відповідальність за фінансовий результат покладена на нього?

Якщо Коболєв як голова правління відповідав за усі напрямки роботи, а не лише за арбітраж, то правильно було би оцінювати його роботу за усіма результатами року, у тому числі за збиток у розмірі -7,4 млрд грн.

І цілком можливо, що якби наглядова рада ретельно розглядала питання премій, то дійшла би висновку, що 100% чи 200% від річного окладу і є адекватною річною премією голові правління.

Переговори у Парижі

Якщо пересічний читач не хоче перейматися такими деталями, які наведено вище, то пропонуємо задатися одним простим питанням – чому переговори з Путіним у Парижі у 2019 році про виплату "Газпромом" програної суми за стокгольмський арбітраж та про новий транзитний контракт вів Вітренко, а не голова "Нафтогазу" Коболєв?

Саме Вітренка, а не Коболєва, президент визначив переговорником, який в результаті й підписав згодом транзитний контракт та угоду про врегулювання спорів (див. Частину 1).

Ця угода про врегулювання спорів передбачала, зокрема, що "Газпром" заплатить ті самі 2,56 млрд дол. + відсотки за тим самим рішенням Трибуналу за транзитним контрактом. І як ми показали у Частині 1, саме це зробило можливою виплату другої частини премій команді "Нафтогазу". 

Якби не врегулювання спорів за результатами паризьких переговорів, то "Газпром" би не заплатив, і той самий Коболєв не отримав би другу частину премії у 2021 році.

І тепер особливо цинічним виглядає не лише те, що Коболєв отримав половину всіх премій за Стокгольм.

Нібито "через політичний тиск", а саме лист Кабміну із вимогою призупинити виплату премій за стокгольмську перемогу, він разом із наглядовою радою заморозив виплату другої частини премій усій іншій команді "Нафтогазу".

При цьому, цей "політичний тиск" аж ніяк не завадив Коболєву та наглядовій раді забезпечити банківською гарантією у 2020 році лише йому одному виплату другої частини премії. І навіть це ніяк не завадило Коболєву після отримання цієї частини у 2021 році на телебаченні розповідати прямо протилежне – що "усі отримали, крім мене".

Тому, крім питання про порушення обмежень та логіки визначення премій, постає ще й величезне питання етичності поведінки екскерівника "Нафтогазу". Навіть якщо із суто юридичної точки зору така поведінка й не містила би порушень, то з точки зору корпоративного управління, яке так нібито обстоював Коболєв, вона є неприйнятною. 

Вона аж ніяк не узгоджується із заявленими цінностями "Нафтогазу" – справедливістю, чесністю та відкритістю, які неодноразово пропагував Коболєв.

Як перевірити все це сьогодні

Все наведене вище показує, що роль Коболєва у стокгольмській перемозі навряд чи є більше, ніж "ординарною" – відтак, незрозумілою є його премія за "екстраординарні досягнення". Проте, наш висновок спирається лише на публічну інформацію. 

Але корпоративну інформацію скоріше за все належно задокументовано, тому будь-хто, хто має доступ до неї, може цей висновок легко перевірити.

Це має сенс, зокрема й тому, що враховуючи, сьогоднішні збитки українських держпідприємств від повномасштабного вторгнення, суди проти Росії набудуть масового характеру. 

І оскільки держава як власник зацікавлена у створенні правильних стимулів для менеджменту для подальших перемог у цих судах, потрібно ретельно проаналізувати кейс "Нафтогазу". (Докладніше про те, якою повинна бути політика винагород для керівників держпідприємств, щоби стимулювати ефективну роботу на користь підприємства, ми розберемо у наступних частинах цього матеріалу.)

Отже, для того, щоби зробити остаточні висновки, по-перше, треба подивитися накази про розподіл обов’язків між керівництвом "Нафтогазу" та довіреності, які було виписано на Вітренка, Теклюка та інших у 2014-2019 роках. Зокрема, з додатку до річного звіту "Нафтогазу" за 2021 рік, який ми цитували вище, уже відомо як мінімум про три таких накази.

По-друге, треба переглянути відрядження Вітренка, Веденєєва, Теклюка та інших до Стокгольма. Якщо Вітренко мав прямий мандат представляти "Нафтогаз" у стокгольмському арбітражі, а відряджень вищезазначеної команди буде явно більше, ніж відряджень Коболєва, то це поставить під сумнів нещодавно розрекламований внесок Коболєва.

По-третє, треба "підняти" всі одноосібні рішення Коболєва щодо Стокгольму, щоби зрозуміти, чого саме вони стосувалися та який вплив вони мали. Як ми вже сказали, якщо ці рішення приймалися не одноосібно ним (наприклад, у вигляді його наказів), а правлінням "Нафтогазу", то це знівелює твердження Коболєва про те, що всю відповідальність за хід справи було покладено на нього.

По-четверте, можна "підняти" мейли та інше листування за той період – як всередині компанії, так і між її ключовими особами та норвезькими юристами, які представляли "Нафтогаз" у суді, щоби зрозуміти, хто від компанії реально займався арбітражем. 

Причому подивитися треба не лише на їхню кількість, а й на зміст – хто був автором ідей чи стратегій, хто давав пропозиції та вказівки щодо арбітражу всередині компанії, хто керував роботою зовнішніх юристів тощо.

До речі, це покаже, чи дійсно переконував Вітренко зовнішніх юристів радикально посилити вимоги проти "Газпрому", як розповідав і він сам, і головний юрист у цьому процесі Даґ Мйоланд. Якщо так, то саме це і є "екстраординарним досягненням".

По-п’яте, можна звернутися до матеріалів самого арбітражу, щоби встановити, на підставі чого "Нафтогаз" вимагав відшкодування витрат від "Газпрому". Для прикладу, у фінальному рішенні щодо контракту на транзит газу (див. Частину 1) є розділ 10 – "Costs" ("Витрати"). У публічно доступній версії персональну інформацію у цьому розділі "затерто", але "Нафтогаз" має оригінали. У розділі 10 є такі підрозділи:

• "Fact witnesses expenses" ("Видатки на свідків щодо фактажу"). Із нього, ймовірно, можна встановити, хто саме від "Нафтогазу" давав свідчення у Стокгольмі, і хто робив це найбільше – адже, скоріше за все, йдеться про витрати на відрядження цих свідків.
• "Own expenses" ("Власні видатки"). У цьому підрозділі компанія "вимагає відшкодувати витрати, понесені "Нафтогазом" у зв'язку з проїздом і проживанням своїх представників на зустрічі щодо Арбітражу та присутність на слуханнях". З цієї інформації, скоріше за все, можна зрозуміти, хто (ще) від "Нафтогазу" реально працював над стокгольмським арбітражем.
• "Own work" ("Вартість власної роботи"). У цьому підрозділі компанія "вимагає відшкодування своїх внутрішніх витрат, тобто роботи власних працівників "Нафтогазу", пов’язаних із суперечкою та втраченого часу". З цієї інформації, скоріше за все, можна можна встановити, чийого ж часу із працівників компанії пішло найбільше на роботу над арбітражем.

До речі, з ухвали Апеляційної палати ВАКСу випливає, що ще у 2020 році НАБУ допитало Вітренка як свідка у кримінальному проваджені. І у свої свідченнях він зазначив, що роль Коболєва "в арбітражних спорах з ПАТ "Газпром" є неоднозначною, оскільки вказані процеси той не ініціював та безпосередньо ними не керував".

Хтось скаже – все, що сказано вище, не обов'язково доведе, що Коболєв на таку премію не заслуговував. Не зовсім. Це точно допоможе отримати глибоке розуміння внеску Коболєва у перемогу над "Газпромом".

І тоді це може довести, що (новопризначена) наглядова рада у 2018 році вже не переймалася оцінкою індивідуальних внесків членів команди "Нафтогазу", а слухала лише Коболєва – як випливає із ухвали ВАКСу.

І якщо це так, то заява Споттісвуд та Лескуа (плюс Ван дер Хейдена, який "забув", що взагалі не входив до наглядової ради) про те, що та наглядова рада ретельно проаналізувала рішення про премії, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

У цю ретельність і так важно повірити – особливо, коли дізнаєшся, що рішення було внесено та прийнято – і комітетом з винагород, і наглядовою радою – протягом одного дня. І тоді це є "пилом в очі" від людей, які фактично захищають не стільки Коболєва, скільки себе самих.

Але це рішення наглядової ради не було якоюсь випадковістю, а скоріше результатом її звичайного підходу до роботи та прийняття рішень. Про системні провали у роботі наглядової ради – у наступних частинах.

Андрій Бойцун, Дмитро Яблоновський та Олександр Лисенко. Автори  є незалежними консультантами з корпоративного управління та членами редакційної команди Ukrainian SOE Weekly, щотижневого дайджесту про головні події в житті держпідприємств