Як ЄС позбувається газової залежності від росії

Як ЄС позбувається газової залежності від росії

Основні виклики для країн ЄС, пов'язані із відмовою від російських енергоносіїв.
Вівторок, 6 грудня 2022, 13:12
заступник Міністра енергетики

Листопад став знаковим місяцем для Європи з точки зору подальшого нівелювання енергетичної залежності від росії. 

І мова зараз не лише про те, що ЄС і G7 все ближче до запровадження граничних цін на російські енергоносії. 

Паралельно в європейських країнах відбувається низка більш локальних, але не менш важливих процесів, завдяки яким "відрубується" те коріння, яке рф десятиріччями запускала в Європу і завдяки якому "газпром" перетворився на інструмент енергетичного шантажу та важіль політичного впливу, яким чим далі – тим активніше користувалася москва.

Процеси, про які йдеться, — це націоналізація або перебирання контролю над дочірніми підприємствами "газпрому" в ЄС. 

Реклама:

Одне важливе рішення в цьому напрямі було ухвалене 12 листопада безпосередньо Європейською Комісією: вона виділила 225,6 млн євро для підтримки компанії Securing Energy for Europe (SEFE), що раніше називалася Gazprom Germania, зазначивши, що це дозволить Німеччині отримати 100% власності компанії.

І справа тут не лише в сумі. Вона, безумовно, чимала, але раніше німецький державний банк Kreditanstalt für Wiederaufbau вже виділяв на підтримку SEFE майже 10 млрд євро. 

Найбільш принциповим є визнання і підтримка на найвищому рівні ЄС "викорінення" "газпрому" з Європи.

Щоб зрозуміти, чому це важливо, наведу кілька цифр. На початок 2022 року Gazprom Germania припадало 14% німецького ринку газопостачання та 28% потужностей газових сховищ у Німеччині. 

Хоча вплив компанії не обмежується однією країною, але про це трохи далі. В самій ФРН визнають, що Gazprom Germania відігравала ключову роль у системі енергопостачання країни. 

Процеси, спрямовані на виведення компанії з-під контролю росії, були запущені ще навесні. Тепер же, після схвалення Єврокомісії, уряд Німеччини офіційно оголосив, що націоналізує компанію.

Практично одночасно уряд Польщі ухвалив рішення запровадити примусове управління над часткою "газпрому" в польській енергетичній компанії EuRoPol Gaz, яка становить 48%. 

Ця компанія є власником польської ділянки газогону "Ямал-Європа". І нехай транзит газу цим маршрутом фактично зупинений ще з кінця минулого року, важлива сама системність рішень, які спрямовані на забезпечення енергетичної безпеки Європи. Відповідні процеси тривають і в інших країнах Європи, зокрема у Великій Британії.

Донорство рашистського режиму

Щоб зрозуміти, чому для ЄС надто важливо позбавитися не лише залежності від енергоносіїв, але й від прямого впливу "газпрому" на свої ринки, треба подивитися, як рф формувала залежність Європи.

Історично "газпром" був невід’ємною складовою державної системи рф (він був створений на базі Міністерства газової промисловості СРСР наприкінці 1980-х років). 

У 1990-х, після розпаду Союзу, на хвилі ліберальних реформ, компанія почала перетворюватися на "європейську" за формою (через приватизацію та впровадження світових стандартів управління), але "візантийською" за змістом (інтриги, змови, фінансова мотивація політиків тощо).

"газпром" весь час був джерелом величезних валютних надходжень, за рахунок яких можна підтримувати курс рубля, перекривати дефіцит бюджету і т. п. 

Вже тоді компанія, як писали ЗМІ, була "другою касою" для уряду росії, звідки брали гроші в кризових ситуаціях.

З моменту перетворення "газпрому" з держконцерну в РАО, компанія будувалась за принципами радянського зовнішторгу. Так в 1990-х російська компанія почала з’являтися в країнах Європи: створювалися дочірні фірми, часткою яких володів газпром, а інші частки – належали місцевим елітам/компаніям. 

І хоча на той момент йшлося скоріше про заробіток, аніж про вплив, фактично вже тоді почала закладатися бомба уповільненої дії під європейський газовий ринок. 

Паралельно формувалися такі структури як "газпромбанк", "газпроммедіа" та інші, які надалі стали базою для енергетичної експансії рф в Європі.

Як поширювалася "газгрена"

Після приходу до влади володимира путіна почалися системні перетворення, які надалі дозволили "газпрому" стати повноцінним інструментом політичного та економічного тиску і шантажу. 

На початку 2000-х путін реалізував два ключові рішення: повернув повний контроль держави над компанією (держава сконцентрувала більше 50% акцій газрому), а також законодавчо закріпив монопольну роль компанії в експорті трубопровідного газу з рф в законі "Про експорт газу" 2006 року. 

Цей крок змусив як приватних видобувників з рф, так і країни Каспійського регіону продавати ресурс виключно через одного "посередника".

Вже у 2004 році "газпром" мав частки, подекуди більше 50%, у спільних підприємствах з транспортування та зі збуту газу, щонайменше у 14 країнах Європи. 

Він також почав скуповувати активи — підземні сховища газу в країнах ЄС, будувати інтерконектори та проектувати власні термінали регазифікації і в цілому робити все можливе для того, щоб стати невід’ємною складовою енергетичної інфраструктури ЄС. 

Паралельно велася робота з формування "правильної" громадської думки в європейських країнах через прямо чи опосередковано контрольованих політиків, лідерів думок, аналітичні видання.

Показовим з цього погляду є приклад націоналізованої Gazprom Germania. Попри назву, її діяльність виходила далеко за межі Німеччини. 

Вона контролювала низку компаній з транспортування, продажу, зберігання, розвідки та видобутку нафти і газу Німеччині, Бельгії, Данії, Франції, Великобританії, Австрії, Нідерландах, Чехії, Словаччині та інших країнах Європи, а також в США, Центральній Азії і Сінгапурі. 

Наприклад, підконтрольна їй Vemex, за різними оцінками, вже наприкінці 2000-х займала 10-12% ринку газу Чехії.

За даними Міжнародної енергетичної агенції (IEA), протягом 2000-х років частка російського газу на європейському ринку становила близько 25%. 

Однак у 2010-х вона почала стрімко зростати і у 2019 році досягла вже 37%. Щоправда, у 2021 році вона знизилася до 32%, однак, враховуючи стрімке нарощування обсягів постачань скрапленого газу, а також запуск NS-2, що планувався, не важко зрозуміти, що найближчими роками залежність Європи від "газпрому" мала лише посилюватися.

Поточні виклики

Не буду детально зупинятися на тому, до чого призвела ця залежність, наразі це вже очевидно і визнано на найвищому політичному рівні ЄС. 

Та головне — ухвалюються конкретні рішення, щоб викорінити цього монстра з європейських країн та перекрити шляхи фінансування терористичного режиму. 

В Європі спрацював тверезий економічний розрахунок: ризик надійності постачання, який потенційно може призвести до зупинки промислових підприємств, змістив на другий план питання вартості енергоресурсів.

Однак очевидним є і те, що росія й надалі робитиме все можливе, щоб у тій чи іншій формі зберегти свій вплив у ЄС: там лишається багато відкритих і прихованих симпатиків і агентів впливу, які під різним "соусом" намагаються проштовхувати ідеї "повернення до епохи дешевих російських енергоносіїв".

Тому зараз важливо усвідомлювати, які ризики зберігаються, щоб ефективно їм протистояти. Хоча більшість цих викликів в певному сенсі очевидні, їхня актуальність від того не стає меншою.

Перший виклик, з яким уже зіштовхуються європейські уряди – це намагання рф "розхитати" ситуацію через суспільні настрої. 

ЄС зіткнувся з небаченою інфляцією, скороченням виробництва та великою вірогідністю рецесії, що, звичайно, викликає невдоволення в суспільстві. 

Однак більшість європейських урядів запроваджують конкретні заходи для підтримки домогосподарств і бізнесу. 

Тим не менш періодично в різних європейських містах проходять акції з прямими закликами на кшталт "запустити Північний потік-2", "хочемо російський газ і нафту" і тому подібне. На подібних акціях регулярно лунають і заклики припинити підтримку України у війні проти рф.

Другий виклик — це висока вірогідність повного припинення постачань газу з рф посеред зими. Інформаційну підготовку до цього москва вже певний час веде. 

З завидною регулярністю з росії лунають "вкиди" про чергове "попередження теракту" на "Турецькому потоці". Також показовим був закид "газпрому" до України і Молдови про "осідання газу" з погрозами скоротити його постачання. 

Висновок тут доволі очевидний: щоб зупинити постачання газу, росії потрібне лише бажання. А привід будь-якого рівня абсурдності вона завжди вигадає.

Третій виклик пов'язаний з консенсусним ухваленням рішень на рівні ЄС. Знову ж таки, не секрет, що впровадження всіх санкцій і обмежувальних заходів, спрямованих проти російських енергоносіїв, викликали довгі дискусії в ЄС і стикалися з необхідністю пошуку багатьох компромісів. 

Тому наразі надто важливо збереження єдності між європейськими країнами, адже спроби рф її похитнути через вплив на окремі країни, безсумнівно, продовжуватимуться.

Ще однією важливою проблемою залишається те, що, на жаль, далеко не для всіх компаній терористична сутність російського режиму є достатньо вагомим аргументом, щоб обмежити власні заробітки і припинити з нею співпрацю. 

Значна частка західних компаній нафтогазового сектору вже вийшли з росії, до речі, позбавивши її тим самим важливих технологій, що вже змушує країну-терориста зменшувати видобуток газу і виробництво LNG. 

Однак залишилися і інші компанії, які почасту мають ту чи іншу форму залежності від рф, і продовжують участь у спільних підприємствах на її території. 

Отже, вони, з одного боку, прямо чи опосередковано підтримують її агресію проти України, з іншого – дозволяють отримати доступ до технологій, а з третього – певною мірою легітимізують країну-терориста в очах європейців, що за теперішніх умов є дуже небезпечно.

Бандитизм державного рівня

Звичайно, повністю нівелювати ці ризики неможливо. Однак кожного разу, коли поставатиме спокуса піти на певний компроміс – варто згадувати про приклад України. 

І зараз я навіть не про злочини, які росіяни вже 8 років і 9 місяців вчиняють на території нашої країни. Я про те, що сьогоднішня війна в Україні починалася з енергетичного шантажу росії 2000-х років.

Усі методи і форми були ті самі: звинувачення в несанкціонованому відборі, неринкове формування ціни на газ (менш ніж за 10 років ціна зросла більш ніж у 9 разів!), погрози "перекрити кран" у найхолодніший період. І ухвалення рішень на політичному рівні. 

Тобто не економічні, а політичні вимоги. Що було далі – відомо: анексія Криму, війна на Донбасі, повномасштабне вторгнення.

Висновок простий: неможливо задовольнити апетити агресора. Тим більше, що росія роками демонструвала всьому світу: будь-які поступки вона сприймає як слабкість. 

Її дії, за своєю сутністю, – простий бандитизм. Шантаж, погрози, провокації, спроби залякати і пограбувати.

Російська влада і афілійований з нею "бізнес" – це ті самі пітерські бандити з 90-х, які живуть не за міжнародним правом, домовленостями чи бажанням розвивати взаємовигідне співробітництво. 

Вони керуються "правилами вулиці" і правом сили. І "газпром" для них – це не компанія, а "общак" – генератор фінансових ресурсів, які спрямовуються на власне збагачення і подальше нав'язування свого способу життя іншим. 

Тож, оцінювати їх необхідно саме з цієї точки зору. І реагувати на погрози – відповідно.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: