Пам’ятаєте передвиборні гасла чинного президента? “Україна для людей”. “Покращення життя вже сьогодні”.

Саме ці слова трохи більше двох років тому рясніли на білл-бордах ледь не на кожному кроці, обіцяючи людям світле майбутнє в рожевих окулярах. Нині від них залишилася хіба що дірка від бублика: якість життя українців не те що не покращилася, а з дня на день стає все гіршою. Тим часом очільник нашої країни став світовим рекордсменом за кількістю невиконаних обіцянок.

Проте давайте зупинимось на останніх соціальних ініціативах президента, які він урочисто проголосив на розширеному засіданні Кабінету міністрів минулого тижня. Особисто у мене ці заяви викликали набагато більше питань, аніж конкретних відповідей.

Питання перше. Чому саме зараз президент вирішив потурбуватися про якість державної соціальної політики? Попри передвиборні обіцянки, за два роки чинний очільник нічого доброго для власного народу не зробив. Скоріше навпаки – лише погіршив умови життя як соціально незахищених верст населення, так і середнього класу, зокрема – приватних підприємців. Тому цілком очевидно, що поштовхом для обіцянок гаранта народу ”неба у діамантах” стало стрімке падіння президентського рейтингу з 49% у 2010 році до 7,8 % у 2012 та наближення парламентських виборів.

Питання друге. Навіщо проголошувати нові соціальні гарантії, якщо чинні виплати для незахищених верств населення ”успішно” не виконуються? До речі, Сергій Тігіпко вже встиг заявити, що на нові ініціативи Президента у цьому році знадобиться 16 мільярдів грн і що уряд вже знає де їх взяти. Хочу наголосити, що це говорить та людина, яка лише три місяці тому на всю країну заявляла, що для виплати ”соціалки” не вистачає 170 мільярдів грн. Невже так швидко все знайшли?

Питання третє. Навіщо вже зараз вихваляти свої ініціативи, якщо вони стартують лише в квітні-травні місяці, тобто ще близько двох місяців громадянам доведеться чекати? Хвалитися треба досягнутими результатами, а не запланованими змінами.

Джерело: forexaw.com

А тепер найголовніше. Варто проаналізувати лише кілька ініціатив, аби чітко зрозуміти – реального покращення життя люди як не бачили, так і не побачать.

Так, Президент обіцяє, що вже з 1 травня цього року пенсіонери додатково отримають в середньому по 100 грн доплати. Проте тут необхідно врахувати, що більше 4 мільйонів пенсіонерів наразі отримують мінімальну пенсію – 848 грн, яка на 200 грн менша за прожитковий мінімум. Тобто навіть з цими додатковими 100 гривнями пенсія все одно буде нижча за прожитковий мінімум.

До речі, вже з 1 березня тарифи на воду для населення в Україні зросли в середньому на 7,8%. Одразу зрозуміло, куди підуть ці додаткові 100 грн, - на оплату житлово-комунальних послуг, ціни на які останнім часом ростуть неначе на дріжджах.

Окрім цього чинний очільник пропонує запровадити державну іпотеку - програму кредитування під житлове будівництво, коли вартість кредиту для людей буде складати не більше 2-3%, а решту компенсує банкам держава. Для порівняння - наразі ставка іпотечного кредитування становить 18-20% річних. Об’єктивно: ця обіцянка - лише чергова порція порожніх слів, які за нинішнього стану економіки країни втілити в життя просто неможливо. Хіба що державна іпотека діятиме для обраних та під неї підпадуть кілька тисяч наближених до нинішньої влади осіб.

І цілком логічне питання наостанок: яким чином влада планує покрити усі свої нові витрати на обіцяну соціалку? Президент у своїй гучній промові відповіді на це запитання так і не дав. Проте відповідь на нього очевидна – збільшення соціальних виплат цілком покриє урізання непомірних витрат чинної влади на своє ж утримання. Але, як показує практика останніх двох років, можновладці взагалі не мають наміру коли-небудь відмовитися від своїх безпідставних пільг та преференцій. Тому, скоріше за все, ці ініціативи покриватимуться за рахунок додаткової емісії грошових коштів, що лише збільшить рівень інфляції в країні, який і так стрімко зростає.

Замість епілогу варто згадати ще один ”вияв творчості” нинішнього очільника. Так, президент вже встиг відзначитися встановленням щорічних так званих ”анти-пріоритетів” державної політики у гуманітарній сфері. Що з цього вийшло - судіть самі. 2011рік був проголошений роком освіти та інформаційного суспільства. Яскравим індикатором ”успіхів” у цьому напрямі стало закриття більше як 600 шкіл.

2012 рік – рік культури та відродження музеїв. Певно, ”розвиток” національної культури проходитиме за умови скорочення навчальних програм української мови та літератури, про що вже встиг повідомити міністр освіти Дмитро Табачник. І це лише перші два роки.