Ф'ючерси на американську нафту сорту "WTI" 29 жовтня цього року на Нью-йоркській товарній біржі (NYMEX) добігли позначки у 93,15 $/барель. Вартість 1 бареля нафти сорту "Brent" на Лондонській біржі (ICE) сягнула $89,9. Таким чином, нафтові ціни, починаючи із середини серпня 2007 р., зросли більше ніж на третину, діставшись точки абсолютного номінального максимуму за всю історію торгівлі нафтою і впритул наблизилися до показників реального максимуму (з урахуванням девальвації долара та інфляції). Максимум спостерігався наприкінці 70-х років минулого сторіччя під час загострення американо-іранських взаємин, апогеєм чого стало захоплення американського посольства іранськими релігійними радикалами у 1979 р. після повалення шаха та приходу до влади в Ірані релігійного лідера А. Хомейні.

Нафта є абсолютно ліквідним товаром, який продається на вільних міжнародних ринках. При цьому специфіка нафти як товару полягає у тому, що вона може вироблятися у вагомих обсягах обмеженим колом країн, котрі мають певні розвідані запаси "чорного золота", натомість попит на нафту постійно зростає по всьому світу, і від його задоволення у значній мірі залежить розвиток світової економіки. Ліквідність і важливість нафти як товару призвела до того, що вона є доволі привабливим об’єктом для крупних міжнародних фінансових інститутів із точки зору застосування при її продажу складних фінансових інструментів, пов’язаних із управлінням хеджируванням активами та з огляду на спекулятивні мотиви, що ще більше сприяє волатильності ринку.

До основних факторів зростання цін, які є актуальними на цей час, слід віднести:

• випередження темпами попиту темпів видобутку нафти, коли економіки Китаю, Індії та Бразилії розвиваються надзвичайно динамічно і потребують додаткових енергоресурсів у великих обсягах;
• зростання напруження на Близькому Сході (військові дії в Іраку, розширення збройного конфлікту між Туреччиною та Курдською робочою партією, заворушення у Нігерії та непрогнозованість рішень керівництва Венесуели);
• різке послаблення долара стосовно євро;
• криза на міжнародних фінансових ринках, спричинена значними іпотечними проблемами;
• дефіцит нафтопереробних потужностей у світі;
• недостатній резерв потужностей із видобутку нафти, що пов’язано у глобальному вимірі з дефіцитом інвестування геологічно-пошукових робіт та освоєнням нових родовищ в останнє десятиліття;
• зменшення рівня запасів нафти у США;
• небажання ОПЕКу значно збільшувати квоти на видобуток нафти;
• загальносвітова тенденція посилення впливу держави на нафтовидобувні компанії, що призводить до зайвої політизації нафтової галузі та зменшення ефективності інвестицій;
• недостатні інвестиції у розвиток альтернативних джерел енергопостачання;
• ризики, пов’язані з можливістю кліматичних катаклізмів, особливо у Мексиканській затоці.

Теперішній великий цикл зростання ціни на нафту розпочався з 2002 р. Як відомо, наприкінці 90-х, коли президентом США ще був Клінтон, вартість нафти подекуди не доходила й до позначки у $10 за барель. Фундаментальною причиною наявного зростання, звісно, крім політичних чинників, є дисбаланс між попитом і пропозицією. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), середньозважений попит на сиру нафту у світі становить цього року 85,9 млн барелів/добу (плюс 1,7 % порівняно із 2006 р.), а світове виробництво при цьому дещо менше – 84,6 млн барелів/добу.

Ринки Китаю, Індії, інших країн АТР, а також Бразилії розвиваються стрімкими темпами. Щорічне зростання ВВП у цих країнах становить 8--10%, що вимагає все більше енергетичних ресурсів. Виробничі потужності світових економічних лідерів за темпами росту працюють, орієнтуючись на підвищений попит на їхню продукцію у всьому світі, який у значній мірі викликаний невиправданим розширенням грошової маси у глобальному розрізі й перевищенням фінансовими активами реальних можливостей світової економіки. Так, загальні міжнародні фінансові активи становлять $167 трлн, тоді як сукупний світовий ВВП – лише близько $68 трлн.

Провідні фінансові установи світу, зрозумівши, що "бичачий" тренд цін на нафту є довгостроковим, почали широко використовувати складні фінансові інструменти, розраховані на прив’язку активів у сотні мільярдів доларів до ціни на нафту. Крім того, до гри приєдналися спекулянти. Азіатські центробанки, хедж-фонди та інвестиційні фонди країн-експортерів нафти контролюють вже понад $10 трлн фінансових активів світу, що теж сильно тисне на фінансові ринки. Необхідність хеджирування ризиків призводить до розширення пропозиції на ринку ф’ючерсних контрактів на нафту, а це, у свою чергу, знаходить своє відображення у цінах.

За прогнозами МЕА, світовий попит на нафту у 2030 р. зросте до 116 млн барелів/добу, тоді як пропозиція значно відставатиме, незважаючи на величезні потенційні запаси нафти у світі, які оцінюються Національною нафтовою радою США (NPC) у 13--15 трлн барелів (але їх вилучення із кожним роком ставатиме все складнішим і потребуватиме застосування принципово нових технологій).

Зі зростанням ціни на нафту вимальовується тривожна тенденція, коли держави, багаті на запаси, намагаються посилити свій вплив на нафтовидобувні компанії. Насамперед це стосується Венесуели та Росії. В останній час тривожні тенденції щодо цього простежуються й у Казахстані. Зараз уже понад 70% видобутку нафти у світі контролюють державні компанії, які не настільки ефективно освоюють та розробляють родовища, як приватні. Взагалі, деякі країни здійснюють свідому політику щодо обмеження видобутку, стримуючи пропозицію з метою отримання більших доходів від зростання цін.

Існують фундаментальні причини зростання ціни на нафту на світових ринках. Такий тренд залишиться у довгостроковому періоді, незважаючи на короткострокові терміни пониження цін. Уже протягом кількох останніх років в Україні внутрішні ціни на нафту й нафтопродукти, хоча й із деякою корекцією, повністю відображають тенденції на світових ринках. У жовтні цього року ціна поставки нафти на українські НПЗ досягла $510 за тонну. Підвищення ціни на нафту на світових біржах спричинило до встановлення РФ експортного мита на сиру нафту із грудня цього року у розмірі $275 за тонну, що є на $25 більше, ніж тепер.

Зв’язок ціни газу та ціни нафти й нафтопродуктів за відповідною формулою, що існує на міжнародних біржах, і якого також відображено у довгострокових контрактах (90% усіх продаж у ЄС) на поставки газу в країни Європи, спонукатиме газовидобувні компанії до збільшення ціни на газ і для України.

В умовах низького рівня конкурентоспроможності економіки України та сировинної спрямованості її експортних галузей, збільшення ціни на нафту матиме негативне відображення на макроекономічних показниках, зокрема у 2008 р. У жовтневому аналітичному прогнозі міжнародного рейтингового агентства "Standart&Poor’s" відзначається, що зростання ВВП у наступному році в Україні становитиме всього 4,5%, а інфляція – 16,0%. Даний прогнозний показник ВВП набагато поступається плановому урядовому показнику, а інфляції - навпаки, більш аніж у 2 рази перевищує цифру, представлену у проекті Держбюджету на 2008 р., розробленому КМ України.

Зміцнення євро стосовно долара суттєво пом’якшує для країн ЄС, які перебувають у зоні євро, проблему зростання вартості енергоносіїв (їхню ціну на міжнародних біржах обчислюють у доларах). Натомість для України даний чинник відсутній у зв’язку зі здійсненням курсової політики, яка, по суті, полягає у прив’язанні курсу гривні до долара. Українська економіка потребує докорінної структурної реформи та пришвидшеного інноваційного розвитку із пріоритетністю впровадження енергозбережних технологій, а макроекономічна політика повинна враховувати фактор зростання ціни на енергоносії з метою послаблення впливу цього негативного чинника на економіку. Також назріла необхідність створити стратегічний резерв нафти та нафтопродуктів, попередньо розробивши й прийнявши відповідний закон.