Як реформувати корупційний олігархічний лад

Як реформувати корупційний олігархічний лад

Четвер, 23 жовтня 2014, 11:27 -
Нема ні поганих, ні добрих олігархів. На державних посадах Хорошковський, Тигипко, Колесніков, Шуфрич, Коломойський, Тарута залишалися бізнесменами, а не урядовцями. "Своя сорочка ближче до тіла". По-іншому не буває. Однак люстрацію, схоже, вихолостять і дискредитують.

Олігархічний лад не сприяє розвитку конкуренції та оновленню економіки.

Відтак, не запроваджуються інновації, підприємства втрачають конкурентоспроможність.

Олігархічна власність, яка домінує в економіці за такого ладу, є формою псевдовласності.

Остання не забезпечує збереження майнового об'єкта за його вартістю та функціональними характеристиками.

Псевдовласність неспроможна ефективно відтворюватися в часі, а тому поступово втрачає свою капітальну вартість, знецінюється, морально і фізично руйнується.

Реальна приватна власність проявляється у фізичному й вартісному збереженні об'єкта і функціонує для отримання прибутку - доданої вартості, що збільшує первинну цінність об'єкта.

Ефект отримання прибутку досягається внаслідок ринкової конкуренції, яка дозволяє продавати продукцію за більш високими цінами або витрачати на випуск продукції менші кошти, ніж конкуренти.

Формою реалізації такої приватної власності є підприємництво та інші способи персоніфікованого володіння і розпорядження майновими правами, наприклад, акціонерні і пайові товариства, спільні підприємства.

У якійсь частині олігархічна власність нагадує загальнонародну чи колективну форми власності радянської доби. Об'єкти цих двох форм псевдовласності також існували у планово-неконкурентному режимі.

Продажі їх продукції гарантувалися державою, невиконання договірних зобов'язань не спричиняло актів матеріально-майнової відповідальності  підприємств. Останні не потребували модернізації і морально деградували.

Чим закінчилася радянська епоха - відомо: повним крахом загальнонародної власності, розвалом підприємств, знищенням державної фінансової та управлінської систем. Можна сказати, що загальнонародної та колективної власності не існує. Це не власність, вона нікому не належить.

Особливості олігархічної власності, які не дозволяють їй відтворюватися, збільшувати вартість капіталу і примножувати суспільне багатство, були показані у публікації "Олігархічний  капіталізм: передумови розвалу".

Там, зокрема, відзначалося, що основними способами продовження існування олігархічних корпорацій є отримання від органів влади незаконних переваг, дешевших ресурсів та нелегальних сприянь у рамках корупційних відносин.

Поступове знецінення господарських об'єктів, якими володіють олігархи, долається збутом цих активів і придбанням натомість на пільгових умовах чергових державних підприємств, які доводяться до стану банкрутства.

Як відомо, олігархічний лад запанував в Україні у 2006-2007 роках, коли олігархи захопили більшу частину промислових активів країни та опанували парламентський та урядовий органи влади. Після цього різко обірвалася тенденція зростання української економіки, що почалася 2000 року.

Підприємництво було відсунуто на край економічного життя, ринкова конкуренція була остаточно знищена, гроші перестали бути однаково доступними для усіх учасників економіки і втратили свою функціональність.

Фото тут і далі - УП

Очевидно, країна вступила у фазу довготривалого падіння обсягів виробництва, з якої не вибратися без реформування базових відносин - перетворення олігархічної власності у власність незалежних підприємців.

Негативна оцінка ролі олігархату не означає, що його представники є соціально чи психологічно неприйнятними особами. Олігархи - звичайні люди. Серед них є і високоосвічені та виховані люди. Проблема у тому, що вони не належать самі собі.

Вони належать капіталу, яким формально володіють. Капітал диктує олігархам, що треба робити, вони є функцією капіталу. Оскільки олігархічна власність у кожного з цих "господарів життя" однакова, то й діють вони за схожими рецептами.

Капітал будь-якого олігарха - багатогалузевий, багатоярусний за рівнями управління, безконтрольний за окремими виробництвами з боку власників.

Він не заробляє доходи, а висмоктує незаконні кредити у Нацбанку та бюджету через несплату податків та отримання надлишкових сум поверненого ПДВ. Він не є результатом бізнесу олігархів. Вони не є його творцями як підприємці.

Майнові об'єкти отримані магнатами "по блату" завдяки корупційній приватизації, придбані за безцінь. В результаті ці підприємства неспроможні конкурувати, не можуть вдосконалюватися і приречені на моральне старіння та деградацію.

Виходить, всі олігархи однакові, до якого б клану чи політичної групи вони не входили. Вчора наближеними до влади були одні, сьогодні інші, але у них однакові інтереси і методи збільшення вартості своїх статків.

Вони проникають у владу, використовують чиновників, добиваються цінових, матеріальних і фінансових сприянь від держави, захоплюють нові виробничі активи і позбуваються виробництв, які з часом втрачають ринки. Олігархи утримують фракції парламенту і канали телебачення, які захищають їх бізнес.

Цього від них вимагає їх капітал, який іншими методами зберігатися і нагромаджуватися не може. Те, що цей капітал функціонує непродуктивно, фактично на шкоду країні, не дає йому права на існування.

Нема ні поганих, ні добрих олігархів. На державних посадах Хорошковський, Тигипко, Колесніков, Шуфрич, Коломойський, Тарута залишалися бізнесменами, а не урядовцями. "Своя сорочка ближче до тіла". По-іншому не буває.

В умовах олігархічної економічної системи зміна політичних фігурантів на високих посадах і навіть парламентська ротація партій не приводять до жодних принципових перетворень у владі і не виводять суспільство з кризи.

Отже, потрібно відмовитися від партійно-олігархічного єднання. Суспільство повинно зайняти позицію публічної обструкції подібних передвиборних союзів.

Іноді можна почути: олігархи не винні, діюча корупційна модель змушує їх діяти за встановленими закулісними правилами. Змушені, але хто їх змушував? Чи не самі вони вирішили іти цим слизьким шляхом? Вони прагнуть до багатства найлегшим способом, але народ їм у цьому не помічник. Народу такі багатії не потрібні.

Корупціонери у владі - партнери олігархів. Хто з них кого породив - не суттєво. Вони посилюють один одного. Без олігархів чиновники були б обережнішими, менш нахабними і не мали б постійних мегадоходів. Навпаки, без чиновників-корупціонерів олігархи не змогли б качати бюджетні та емісійні кошти мільярдами.

Боротьба з корупцією, в тому числі з відкриттям антикорупційного бюро, буде черговою популістською кампанією, якщо недоторканими залишатимуться бастіони олігархату. Більше того, через свої ЗМІ магнати будуть розказувати народу про великі перемоги на полях боротьби з корупцією.

Майдан проти корупції та олігархії

На жаль, висновок про перебування української економіки у довготривалій кризі через невідповідність олігархічної форми власності ринковій системі не усвідомлений новою владою, що прийшла на крилах Революції гідності.

Висунута президентом "Стратегія-2020" свідчить, що її автори не розглядають проблем олігархономіки та політичного олігархату. Очевидно, вони не визнаються суттєвими перешкодами на шляху розвитку нації. В усякому разі, документ не передбачає дій з реформування економіки і політики у цьому напрямку.

Нова влада задовольнилася перемогою над авторитарною системою Януковича, яка заперечила свободу, демократію та вільне підприємництво.

Особливістю цієї системи було становлення тотального хабарництва, за якого корупціонери з оточення президента-втікача почали захоплювати головні фінансові потоки і скуповувати на підставних осіб найбільш привабливі майнові об'єкти: телеканали, футбольні клуби, стадіони, комерційні банки.

Щорічні суми корупційного обороту у владі досягали 300 млрд грн на рік. Вони складалися з бюджетних дотацій, кредитів та інвестицій, державних закупівель, кредитів рефінансування банків, списання на борг держави збитків корпорацій.

Корупціонери ділилися цими статками лише зі своїми бізнес-партнерами. Не дивно, що частина опозиційних олігархів, які не входили до донецького клану, вступили у протистояння з авторитарним режимом і підтримали Майдан.

Однак це не означає, що опозиційні олігархи знищать корупцію. Вона - пряма допомога олігархату, а тому боротьба, яку зараз поспішають показати правлячі партії, запроваджуючи антикорупційні закони, може стати декларативною.

Зокрема, репресивні механізми, на які спирається нове антикорупційне законодавство, може стати ширмою для чергових схем.

Самі лише репресії не допомагають. У Китаї комуністичний режим за отримання хабарів державними службовцями запровадив смертну кару, проте корупція процвітає - щорічно розстрілюють до 200 чиновників Піднебесної.

Корупціонери прокручують свої справи таємно. Найбільше вони бояться висвітлення інформації. Несерйозно виглядають норми нових законів, які запроваджують зобов'язання чиновників друкувати дані про свої витрати.

По-перше, купувати матеріальні цінності можна на підставних осіб. По-друге, корупціонери, які керують законодавчим процесом, витрачають більшість отриманих хабарів не всередині країни, а за кордоном. Тобто знову кримінальна відповідальність буде стосуватися дрібних чиновників, як було й досі.

Як будуть контролюватися хабарі від олігархів політичним партіям? Хто буде відповідати за таємне фінансування олігархами виборів до Верховної ради? Якою буде влада після корупційних перегонів? Чиї інтереси вона реалізовуватиме?

Механізм корупції є всеохоплюючим. Він перерозподіляє прибутки усієї нації не тільки на збагачення бюрократів і правоохоронців, а й на політично-владні проекти. Він гарантує збереження цієї кримінальної системи за будь-якого керівництва держави, якщо воно прийшло до влади за допомогою олігархів.

Становлення корупційної системи в Україні пройшло три етапи.

Перший - 1991-1998 роки, коли основні хабарі давалися чиновникам підприємствами державної власності і дрібними підприємництва. У ці роки, зокрема, була створена модель системної корупції в енергетичному секторі.

Другий - 1999-2009 роки, коли сформувалися олігархічні конгломерати і встановилися прямі зв'язки бізнесменів з чиновниками і партійними структурами. У цей період створилися політико-фінансові клани, які почали встановлювати пріоритети національної економіки та політики.

Третій - 2010-2013 роки, коли створилася авторитарна політико-економічна система з повним захопленням чиновництвом головних фінансових потоків в економіці з підпорядкуванням собі олігархічних кланів і спільним здійсненням масштабних корупційних схем. При цьому продовжували функціонувати моделі хабарництва у секторах державних монополій та дрібного підприємництва.

В Україні на фоні утвердження державного капіталізму, а потім - поступового введення елементів олігархічної держави з наступною її трансформацією в авторитарну владу розрослася системна, всеохоплююча корупція, що стала формою суспільних відносин між владою та людьми, посадовцями та громадою.

У роки авторитаризму був перетворений необхідним чином апарат державного управління. Зокрема, він став домінуючим у відносинах з бізнесом, обріс репресивними силовими загонами і озброївся інструментами стягнення хабарів.

У владі були створені кримінальні групи, які спільно реалізовували схеми крадіжок і примусового вилучення державного та приватного майна.

Зараз потрібно вилучити усі залишки кримінально-корупційних груп, а також подолати корупцію як системне явище. У зв'язку з цим люстрація у правоохоронних, податкових і судових органах повинна бути суцільною.

Однак люстрацію, схоже, вихолостять і дискредитують. Скоро політики скажуть, що досить, люстрація виконала свою роль. Вони назвуть цифри про чисельність люстрованих, серед яких не буде жодного старого високопосадовця.

Першим кроком у цьому напрямку була відмова від суцільного підходу. Процес затягнули, аби не розкривати інформацію про деяких фігурантів теперішньої влади. Потім розказали, що виборні особи не підлягають люстрації. Чому?

Почалися розмови, що не потрібно утворювати структуру, яка б направляла і супроводжувала процес. Чуються заклики залучити до проведення люстрації усієї громадськості. Це профанація. Хто буде збирати і перевіряти інформацію?

Виходить, що люди, які виконують покладені на них суспільством завдання, підставні. Вони вихолощують ідею люстрації.

Одночасно треба здійснити щось на зразок антикорупційного щеплення і урядовцям, і суспільству. Це не можна зробити одним заходом. Важливі не лише зміни у законодавстві і створення антикорупційного бюро.

Країни, у яких корупція у владі подолана - Нова Зеландія, Фінляндія, Гонконг, Сінгапур, - здійснили такі фундаментальні кроки.

1. Зробили доступними для преси і громадськості фінансові операції та управлінські рішення влади, тобто влада стала прозорою. За приховування інформації запровадили адміністративні та кримінальні покарання.

2. Ввели конкурентну ринкову систему з дерегуляцією економіки з боку уряду та децентралізацією фінансових потоків. Обмежили державні закупівлі потребами уряду, відділивши від них муніципальні та корпоративні закупівлі. Законодавчо заборонили державні монополії і скасували дозвільні процедури.

3. Створили законодавчі умови для інститутів громадянського суспільства.

4. Не допустили зрощення влади і бізнесу, появи класу олігархів.

Поки що в жодному з цих напрямків українські урядовці не просунулися ні на крок. Найбільша проблема - олігархічні клани, живильна основа корупції.

Як побороти олігархів

Розвиток суспільства несумісний з економіко-політичною владою олігархів. Однак ті, хто підтримують цю думку, мають різні підходи до вирішення проблеми.

Перший з них - соціалістичний, коли забороняється і власність олігархів, і великі приватні капітали. Це шлях СРСР, Куби, В'єтнаму, Північної Кореї. Вони показали приреченість ладу, де заборонена крупна приватна власність.

Втілення такого підходу, який передбачає експропріацію приватного майна, призводить до поступового занепаду підприємств. Крім того, така позиція скасовує право на зростання капіталу, отримання прибутку і здійснення нових інвестицій.

Другий підхід застосовують диктаторські режими, що націоналізують компанії олігархів на користь обраного класу чиновників. За законодавчим актом, як у Венесуелі чи Лівії, або за рішенням судів, що знаходяться під тиском бюрократичного апарату, як за путінського режиму в Росії.

У цьому випадку знищуються самостійні олігархічні групи, а підприємства переходять під контроль чиновників. Домінує бюрократичний клас, який стає цілісною опорою диктаторів. Подібні авторитарно-корупційні системи, звичайно, не допускають конкуренції на ринках та вільного перерозподілу капіталу у суспільстві.

Цей шлях теж веде до економічного занепаду.

Можливий третій підхід, за якого треба розділяти олігархічні клани і крупні компанії. Останні - продуктивні, креативні, підприємницькі. Вони не використовують політичні контакти та важелі. Їх треба всіляко заохочувати.

Особливістю цього підходу є відлучення олігархів від влади і їх перетворення на підприємців, що працюють у прозорій ринковій системі без преференцій.

З цією метою держава обмежує володіння окремими приватними особами кількома підприємствами певної галузі, іншими словами, не допускає галузевих олігополій. Паралельно держава винищує корупційні зв'язки бізнесу з владою, що зупиняє прагнення бізнесменів захоплювати підприємства різних галузей.

Не володіючи знаннями у багатьох сферах, бізнесмени без допомоги бюрократів не здатні тримати різні виробництва на конкурентоспроможному рівні і не допускати збитковості, тому вони мусять втратити свої капітали.

Україна повинна йти третім шляхом. Для досягнення мети треба наступати і на олігархію, і на корупцію. Також слід втриматися від люмпенських гасел і настроїв щодо крупного бізнесу, від яких не можуть відійти навіть деякі активісти Майдану.

Як реформувати олігархічну систему

Є кілька ключових напрямків політико-економічних перетворень, які допоможуть подолати засилля олігархів і відновити ринкову економіку.

1. Введення обмежень на олігополії - встановлення максимальної частки майнових прав окремої особи чи об'єднаної групи осіб у кожній галузі економіки. Для промисловості - не більше 10%, сфери послуг - не більше 7,5%, АПК - не більше 5%, ЗМІ - не більше одного національного каналу чи холдингу.

2. Запровадження диверсифікованої моделі приватизації державних підприємств, коли пакети акцій, які продаються одній приватній особі, не перевищують 5% для надвеликих підприємств, 7,5% - для великих об'єктів і 10% - для середніх компаній.

Домінуючим повинен стати метод роздрібного продажу акцій малими пакетами - 0,1% і менше. Це звузить сферу олігархічної власності в країні.

3. Дерегуляція і дебюрократизація управління економікою, адміністративно-кримінальна відповідальність за втручання чиновників у ринок. Наслідок - звуження сфери взаємодії корупціонерів та олігархів, зменшення їх ресурсів.

 Віктор Янукович, Рінат Ахметов

4. Ліквідація державних корпорацій у промисловості, АПК, торгівлі, фінансах. Це зупинить корупцію і розкрадання державного майна в інтересах олігархів.

5. Кримінально-адміністративна відповідальністю банкірів, які видають кредити акціонерам - фізичним і юридичним особам тих же банківських установ. Зараз олігархи-співвласники банків використовують їх ресурси для кредитування підприємств олігархічних холдингів, чим порушують грошові ринкові процеси.

6. Введення ринкових методів здійснення процедур банкрутства підприємств, скасування прав податкових органів арештовувати майно і здійснювати процедури матеріального відшкодування боргів компаній. Олігархи не зможуть уникати відповідальності за неплатоспроможність своїх підприємств.

7. Внесення змін у податкові зобов'язання бізнесу, зокрема, скасування податку з прибутку підприємств і запровадження прогресивного оподаткування індивідуальних доходів усіх видів, включаючи доходи на капітал.

Запровадження вагомого оподаткування видобутку корисних копалин. Олігархи здебільшого володіють сировинними промисловими комплексами і зловживають використанням ресурсів природи.

8. Заборона крупним бізнесменам працювати у державних і муніципальних органах влади. Кримінальна відповідальність державних службовців за прийняття рішень в інтересах бізнес-компаній. Заборона прийому на роботу у державні та муніципальні установи осіб, що є бізнес-партнерами олігархів.

9. Запровадження кримінальної відповідальності за політичну корупцію, включаючи відповідальність за фінансування політичних партій вище встановлених законодавством обсягів, за підкуп депутатів при голосуванні та виборців під час кампаній, за перевищення допустимих витрат з виборчого фонду.

10. Зміна олігархічної виборчої системи на демократичну: пропорційну, за відкритими списками, з низьким прохідним бар'єром.

Це найперші кроки. Час розплющити очі і рухатися до цивілізованого світу.


powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!